Постанова № 75671753, 01.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/47/18

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Джабурія О.В.

суддів: Турецької І.О. , Вербицька Н. В.

за участю секретаря - Сторчак О.О.

за участю:

представника апелянта – ОСОБА_2 (довіреність від 09.02.2018 року)

представника позивача – ОСОБА_3 (довіреність від 10.04.2017 року)

розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України на рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 05.03.2018р. по справі № 815/47/18 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №1089-о від 27.11.2017 року, поновлення на посаді та зобов’язання вчинити певні дії,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України № 1089-О від 27.11.2017 року «Про звільнення ОСОБА_4А.»;

- поновити ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України;

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України щодо не переведення ОСОБА_4 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України;

- зобов'язати ОСОБА_1 митницю Державної фіскальної служби України перевести ОСОБА_4 на посаду головного державного інспектора митного поста «Ізмаїльський» ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України відділу митного оформлення, що обслуговує Міжнародний автомобільний пункт пропуску «Виноградівка, Табакі, ОСОБА_5»;

- стягнути з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на посаді;

- стягнути з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.04.2015 року наказом ОСОБА_1 митниці ДФС № 381-о від 10.04.2015 року позивача було звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України).

Вважаючи наведений наказ протиправним, позивач звернувся із адміністративним позовом до ОСОБА_1 митниці ДФС. Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_1 митниці ДФС №381-о від 10.04.2015 року «Про звільнення ОСОБА_4А.»; поновлено ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста ОСОБА_1 митниці ДФС з 14.04.2015 року; стягнуто з ОСОБА_1 митниці ДФС на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2015р. по 31.05.2017р. у загальному розмірі 55325 грн.

Зазначена постанова ОСОБА_1 окружного адміністративного суду була оскаржена ДФС в Одеській області до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду, та ухвалою ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 року залишена без змін.

Пунктами 1, 2 наказу ОСОБА_1 митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року по справі № 815/2761/15, що, відповідно до законодавства, підлягала негайному виконанню, скасовано пункт 1 наказу ОСОБА_1 митниці ДФС від 10.04.2015 року № 381-о «Про звільнення ОСОБА_4А.» в частині звільнення 14.04.2015 ОСОБА_4 з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України); поновлено з 14.04.2015 року ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської області ДФС.

В п. 3 наказу ОСОБА_1 митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року зазначено, приступити з 21.08.2017 року ОСОБА_4 до виконання обов’язків за посадою головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС.

Проте, за п. 5 Наказу ДФС України № 1049 від 30.12.2016 року «Про ліквідацію, створення, зміну назв та місць дислокації окремих митних постів митниць ДФС змінено назви митних постів ОСОБА_1 митниці ДФС, в тому числі «Ізмаїл» на «Ізмаїльський»; викладено розділ «ОСОБА_1 митниця ДФС» Переліку у новій редакції, що передбачає митний пост «Ізмаїльський».

Однак, наказом ОСОБА_1 митниці ДФС № 1089-о від 27.11.2017 року позивача звільнено з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає вищевказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при звільненні ОСОБА_4 відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідач не пропонував позивачу всі вакантні посади, які він може обіймати з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків в будь-якому органі (закладі, установі) митниці до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, як це передбачено чинним законодавством України, незважаючи на те, що такі вакантні посади були наявні, а на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року, ОСОБА_1 митниця ДФС мала поновити порушені права позивача незалежно від наявності чи відсутності вакантних посад.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись в на те, що наказом ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису», керуючись наказом ДФС від 25.01.2017 року № 34 «Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів» та у зв’язку із затвердженням 16.01.2017 року організаційної структури ОСОБА_1 митниці ДФС на 2017 рік та затвердженням 21.02.2017 року штатного розпису ОСОБА_1 митниці ДФС на 2017 рік, введено в дію затверджені головою ДФС України з 01.01.2017 року організаційну структуру ОСОБА_1 митниці ДФС, а також штатний розпис на 2017 рік ОСОБА_1 митниці ДФС. У зв’язку з введенням в дію вказаного наказу ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 штатна чисельність митниці зменшувалося з 1417 до 1187 штатних одиниць. Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України витікає, що реорганізація підприємства є самостійною підставою для розірвання з працівником такого підприємства трудового договору, укладеного на невизначений строк трудовий договір, укладений на невизначений строк.

Отже, відповідач вважає, що мали місце зміни в організації виробництва і праці, а отже і законні підстави для розірвання з позивачем трудового органу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. 20.09.2017 року ОСОБА_4 попереджено про скорочення чисельності митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС. Зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення. ОСОБА_4 ознайомився із вказаним попередженням 20.09.2017 року, при цьому будь-яких зауважень та заяв з боку позивача не поступило. Після вичерпання встановленого законодавством двохмісячного строку з моменту попередження про наступне вивільнення, начальником ОСОБА_1 митниці ДФС видано наказ від 27.11.2017 року № 1089-о «Про звільнення ОСОБА_4А.»., яким позивача звільнено 27.11.2017 року із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС у зв’язку із скороченням чисельності ОСОБА_1 митниці ДФС відповідно до затверджених головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік ОСОБА_1 митниці ДФС, введеним в дію наказом ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що звільнення позивача вчинено у відповідності до законодавства України та в межах повноважень ОСОБА_1 митниці ДФС , при цьому права, свободи чи законні інтереси позивача порушено не було, а отже немає підстав для задоволення його позовних вимог.

Рішенням ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України №1089-о від 27.11.2017 року «Про звільнення ОСОБА_4А.».

Поновлено ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України.

Стягнуто з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: вул. Гайдара, 21 а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 39441717) на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 27.11.2017 року по 05.03.2018 року у розмірі 20 812 грн. 47 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України та в частині стягнення з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6 334 грн. 23 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На вказану постанову ОСОБА_1 митницею ДФС подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій часині нову постанову, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у відповідній частині. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 митниці ДФС всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.

Апелянт вважає, що рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 05.03.2018 року в частині задоволених позовних вимог є незаконним і необґрунтованим, підлягає скасуванню, оскільки прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому апелянт вказує на те, що реорганізація підприємства є самостійною підставою для розірвання з працівником такого підприємства трудового договору, укладеного на невизначений строк.

Наказом ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису», керуючись наказом ДФС від 25.01.2017 р. № 34 «Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів» та у зв’язку з із затвердженням 16.01.2017 р. організаційної структури ОСОБА_1 митниці ДФС на 2017 рік та затвердженням 21.02.2017 р. штатного розпису ОСОБА_1 митниці ДФС на 2017 рік, уведено в дію затверджені головою ДФС України з 01.01.2017 р. організаційну структуру ОСОБА_1 митниці ДФС, а також штатний розпис на 2017 рік ОСОБА_1 митниці ДФС.

У зв’язку із введенням в дію вказаного наказу ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 р. № 100 штатна чисельність митниці зменшилась з 1417 до 1187 штатних одиниць.

Таким чином, на думку апелянта, мали місце зміни в організації виробництва і праці, а отже й законні підстави для розірвання з позивачем трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЄЮ СУДДІВ ВСТАНОВЛЕНО

ОСОБА_4 проходив державну службу в митних органах України, що згідно положень п.17 ч.1 ст.4 КАС України відноситься до публічної служби.

Наказом ОСОБА_1 митниці ДФС № 209-о від 26.12.2014 року позивач був призначений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл».

10.04.2015 року наказом ОСОБА_1 митниці ДФС № 381-о від 10.04.2015 року позивача було звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України).

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року по справі № 815/2761/15 адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби №381-о від 10.04.2015р. «Про звільнення ОСОБА_4А.»; поновлено ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС з 14.04.2015р.; стягнуто з ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби на користь ОСОБА_4 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2015р. по 31.05.2017р. у загальному розмірі 55325 грн. Наведена постанова набрала законної сили.

На виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року по справі № 815/2761/15 скасовано пункт 1 наказу ОСОБА_1 митниці ДФС від 10.04.2015 року № 381-о «Про звільнення ОСОБА_4А.» в частині звільнення 14.04.2015 ОСОБА_4 з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України); поновлено з 14.04.2015 року ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської області ДФС. В п. 3 наказу ОСОБА_1 митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року зазначено; приступити з 21.08.2017 року ОСОБА_4 до виконання обов’язків за посадою головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС.

Наказом ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису», керуючись наказом ДФС від 25.01.2017 року № 34 «Про умови оплати праці працівників ДФС та її територіальних органів» та у зв’язку із затвердженням 16.01.2017 року організаційної структури ОСОБА_1 митниці ДФС на 2017 рік та затвердженням 21.02.2017 року штатного розпису ОСОБА_1 митниці ДФС на 2017 рік, введено в дію затверджені головою ДФС України з 01.01.2017 року організаційну структуру ОСОБА_1 митниці ДФС, а також штатний розпис на 2017 рік ОСОБА_1 митниці ДФС.

У зв’язку з введенням в дію вказаного наказу ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 штатна чисельність митниці зменшувалася з 1417 до 1187 штатних одиниць.

20.09.2017 року ОСОБА_4 попереджено про скорочення чисельності митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення.

Позивач ознайомився із вказаним попередженням 20.09.2017 року.

Наказом начальника ОСОБА_1 митниці ДФС від 27.11.2017 року № 1089-о «Про звільнення ОСОБА_4А.». у зв’язку із скороченням чисельності ОСОБА_1 митниці ДФС, відповідно до затверджених головою ДФС України організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік ОСОБА_1 митниці ДФС, введених в дію наказом ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 року № 100 та переліків змін до них, ОСОБА_4 звільнено 27.11.2017 року із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для звільнення позивача, як зазначено у витязі з наказу ОСОБА_1 митниці ДФС № 1089-о від 27.11.2017 року стало попередження про наступне вивільнення ОСОБА_6 від 20.09.2017 року.

Позивач, вважаючи наказ відповідача № 1089-о від 27.11.2017 року в частині його звільнення з посади протиправним, оскаржив його до суду, вимагаючи його скасування та поновлення позивача на займаній посаді.

ОСОБА_7 ПРАВА

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією України та Законами України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 88 Закону України «Про державну службу» встановлено, що підставою припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі №21 -42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям, обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 2 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015р. по справі №21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Відповідно до положень ч.4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

За п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

За ч. 3 ст. 49-2 КЗпП, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства надає змогу зробити висновок, що для проведення скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець в особі ОСОБА_1 митниці ДФС зобов'язаний: обґрунтувати необхідність скорочення штату та звільнення; скласти і затвердити новий штатний розпис, до якого не заносяться посади, які скорочено; попередити працівників, посади яких скорочуються, персонально про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці (ст. 49-2 КЗпП); одночасно з попередженням про звільнення за скороченням штату запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві (ст. 49-2 КЗпП); повідомити державну службу зайнятості про наступне вивільнення працівників із зазначенням їх професій, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ст. 49-2 КЗпП); після закінчення двомісячного попереджувального строку видати наказ про звільнення; в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, копію наказу про звільнення з роботи і провести з ним розрахунок у встановлені законом строки (ст.47 КЗпП); на вимогу працівника видати довідку про його роботу на підприємстві із зазначенням :спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати (ст.49 КЗпП); в день звільнення виплатити працівникові всі суми, що належать йому від підприємства (заробітну плату, вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, компенсацію за невикористану відпустку). Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ст. 116 КЗпП України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 10.03.2015 року (справа №21-52а15), власник або уповноважений ним орган (держава) одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Акцентується увага на необхідність запропонування працівнику всіх наявних вакансій.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного суду України від 01.04.2015р. у справі № 6-40цс15, а також неодноразово викладалась Верховним судом України в постановах від 01.10.2013 року у справі № 21-319а 13 за позовом до Державної митної служби України, Сумської митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Сумська митниця Міндоходів України) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та від 28.10.2014 у справі за позовом до Державної митної служби України, Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, за участю третьої особи, про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та від 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої незаконно звільнено.

Проте, колегією суддів встановлено, що апелянтом не було запропоновано позивачу всі вакантні посади, які він може обіймати з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків в будь-якому органі (закладі, установі) митниці до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, як це передбачено вищезазначеними нормами права, незважаючи на те, що такі вакантні посади були наявні. При цьому представником відповідача у судовому засіданні зазначені обставини не спростовувались.

При цьому апелянт жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на державній службі в митних органах та не врахував відсутність відмови позивача від проходження подальшої державної служби.

Апелянт посилається на наказ ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 р. № 100, як на підставу для звільнення ОСОБА_4 та підтвердження факту скорочення чисельності штату, яким затверджено з 01.01.2017 р. організаційну структуру ОСОБА_1 митниці ДФС на 2017 рік та штатний розпис на 2017 рік ОСОБА_1 митниці ДФС.

Проте, у вказаному наказі не йдеться про скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, підставою для попередження працівників про заплановане скорочення чисельності або штату працівників є наказ про попередження про заплановане звільнення, який має містити обґрунтування необхідності скорочення штату та звільнення, а не наказ про затвердження організаційної структури та штатного розпису.

Разом з тим апелянт з одного боку наголошує, що зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що реорганізація підприємства є самостійною підставою для розірвання з працівником такого підприємства трудового договору, укладеного на невизначений строк, а з іншого – стверджує, що мали місце зміни в організації виробництва і праці у вигляді скорочення штату.

Враховуючи наведені обставини та положення вказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку про те, що апелянтом був порушений встановлений законом порядок звільнення позивача з займаної посади, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апелянт звільнив позивача без законних на те підстав, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України ОСОБА_6 підлягає поновленню на попередній посаді.

Відповідно до пункту 5 Наказу ДФС України № 1049 від 30.12.2016 року «Про ліквідацію, створення, зміну назв та місць дислокації окремих митних постів митниць ДФС» змінено назви митних постів ОСОБА_1 митниці ДФС, в тому числі «Ізмаїл» на «Ізмаїльський». Також викладено розділ «ОСОБА_1 митниця ДФС» у новій редакції, що передбачає митний пост «Ізмаїльський».

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що наказом ОСОБА_1 митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року на виконання постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року по справі № 815/2761/15, скасовано пункт 1 наказу ОСОБА_1 митниці ДФС від 10.04.2015 року № 381-о «Про звільнення ОСОБА_4А.» в частині звільнення 14.04.2015 ОСОБА_4 з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України). Також поновлено ОСОБА_4 з 14.04.2015 року на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» Одеської області ДФС.

При цьому, у п. 3 наказу ОСОБА_1 митниці ДФС № 806-о від 19.08.2017 року зазначено: «приступити з 21.08.2017 року ОСОБА_4 до виконання обов’язків за посадою головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС».

20.09.2017 р. позивача було попереджено про скорочення митного поста «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС, зміну істотних умов державної служби та можливе наступне вивільнення у зв’язку з введенням в дію наказом ОСОБА_1 митниці ДФС від 28.02.2017 р. №100, затверджених Головою Державної фіскальної служби організаційної структури та штатного розпису на 2017 рік.

Однак, наказом ОСОБА_1 митниці ДФС № 1089-о від 27.11.2017 року позивача звільнено з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста саме «Ізмаїл» ОСОБА_1 митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом при виконанні постанови ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.05.2017 року, яка набрала законної сили 12.12.2017 р., не було належним чином поновлено права позивача.

Так, одночасно з поновленням ОСОБА_4 на посаді, яку він займав до звільнення (яке визнано судом незаконним) 10.04.2015 року, апелянт, з урахуванням факту перейменування митного поста «Ізмаїл» на митний пост «Ізмаїльський», повинен був здійснити відповідні заходи щодо внесення до трудової книжки запису про зміну назви митного поста та поновити позивача на діючій посаді, що не було зроблено.

Тобто, апелянтом не було належним чином виконане рішення суду, яке набрало законної сили, оскільки фактично права позивача поновлені не були.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що в даному випадку суб'єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії», п. 74).

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеною у постановах від 28.10.2014 р. та від 04.11.2014 р. встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов’язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), чинне законодавство не передбачає.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, судом першої інстанції було вірно стягнуто з ОСОБА_1 митниці ДФС на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до правового висновку, викладеному у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Такий спосіб захисту як стягнення коштів із відповідача передбачений пунктом 6 частини 2 статті 245 КАС України та може бути застосований у випадках, прямо передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необхідності допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з ОСОБА_1 митниці ДФС на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 6 334 грн. 23 коп.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач (апелянт), який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 03.08.2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_8Судді ОСОБА_9 ОСОБА_10