Постанова № 75670837, 02.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14454/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Мельничука В.П., В.В. Файдюка

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 у справі за адміністративним позовом Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" звернулась до суду з позовом до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" про:

визнання бездіяльності щодо відмови в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" та у ненаданні запитаної інформації на запит- протиправною;

стягнення з Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" компенсації витрат на правову допомогу, понесених у зв'язку з підготовкою позовної заяви, відповідно до Договору про надання юридичних послуг від 18.05.2017 у розмірі 2 400,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано бездіяльність Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая", що полягає у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" та у ненаданні запитаної інформації на запит на інформацію - протиправною.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, та стягнути вказані витрати на користь позивача.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених витрат на правову допомогу, то суд першої інстанції повинен був задовольнити зазначені позивачем вимоги про компенсацію витрат на правову вимогу.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" звернулась 11 квітня 2017 року до розпорядника інформації Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" із запитом про безоплатне надання інформації про вищий навчальний заклад (далі - ВНЗ), яка є предметом суспільного інтересу, у вигляді належним чином засвідчених копій документів: статуту ВНЗ; свідоцтва про реєстрацію ВНЗ; свідоцтво про реєстрацію ВНЗ; ліцензій на провадження ВНЗ освітньої діяльності за відповідними спеціальностями та додатки до них; сертифікату про акредитацію освітньої програми ВНЗ; витягу про ВНЗ із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; структуру ВНЗ, перелік структурних підрозділів та робочих органів ВНЗ з вказанням їх адрес, телефонів, прізвищ керівників; правил прийому до ВНЗ у 2017 році; положення про приймальну комісію ВНЗ на 2017 рік; наказ про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ у 2017 рік; переліку та вартість платних освітніх та інших послуг, які надаються ВНЗ та його структурними підрозділами; планів роботи ВНЗ у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Відповідачем у відповідь на вказаний запит направлено лист від 04 травня 2017 року вих. №01/12044, в якому зазначено, на даний час Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая" не може виготовити таку кількість копій документів з технічних причин.

Позивач вважаючи вказану відповідь такою, що не надає відповіді на запитувану інформацію в інформаційному запиті від 11 квітня 2017 року, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що запитувана позивачем інформація є такою, що становить суспільний інтерес, оскільки забезпечує реалізацію конституційного права на освіту, а отже позовна вимога Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" про визнання бездіяльності Приватного навчального закладу "Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая", що полягають у відмові в задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" та у ненаданні запитаної інформації на запит на інформацію протиправною є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В той же час, суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, що є предметом апеляційного перегляду.

Відмовляючи в задоволенні вказаної вище частини вимог, суд першої виходив з того, що чинна на час розгляду справи редакція Кодексу адміністративного судочинства України відносить до судових витрат лише витрати на правничу допомогу адвоката, проте позивач просить відшкодувати витрати на підставі договору про надання юридичних послуг від 18.05.2017 з фахівцем у галузі права, а не адвокатом.

Так, як зазначено вище, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача компенсації витрат на правову допомогу, які, з вини відповідача, поніс позивач, у зв'язку з підготовкою даної позовної заяви, відповідно до Договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) від 18.05.2017 у розмірі 2 400,00 грн.

На підтвердження даної вимоги позивачем долучено до позовної заяви копії Договору про надання юридичних послуг (правових послуг, правової допомоги) б/н від 18.05.2017, акту передачі-прийому наданих правових послуг, правової допомоги від 25.10.2017; платіжного доручення від 30.10.2017 №62 на суму 2 400,00 грн (призначення платежу: переказ коштів за Договором про надання юридичних послуг від 18 травня 2017), виписку з рахунку позивача про операції за 31.10.2017, року копію диплому спеціаліста ОСОБА_4

Суд першої інстанції вказав, що згідно з пунктом 10 частини першої Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що чинна на час розгляду справи редакція Кодексу адміністративного судочинства України відносить до судових витрат лише витрати на правничу допомогу адвоката, проте позивач просить відшкодувати витрати на підставі договору про надання юридичних послуг з фахівцем у галузі права, що станом на час розгляду справи до витрат на правничу допомогу не відносяться.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що на підтвердження факту відсутності права позивача на відшкодування витрат на правову допомогу свідчить й те, що згідно з ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який був чинним на момент звернення до суду з даним позовом, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, зазначеним Законом визначено перелік дій під час надання правової допомоги, вартість яких може бути компенсована позивачу в адміністративній справі суб'єктом владних повноважень.

До таких дій належать: участь особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні; присутність особи, яка надавала правову допомогу під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що надання правової допомоги відбувалося поза межами суду, дії вчинялися представником позивача поза межами суду, а позивач просить вирішити питання про судові витрати, компенсація яких не була передбачена ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (чинного на момент звернення з вказаним позовом до суду).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у вказаній частині позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 02.08.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя В.В. Файдюк

Суддя В.П. Мельничук