Рішення № 75670829, 27.07.2018, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 302/978/17

Провадження № 2/300/61/2018

27.07.2018 року смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області у складі:головуючого судді Вотьканича В.А., за участю секретаря Іванової Н.Я.,

учасники справи:

представник позивачки – ОСОБА_1 ОСОБА_2,ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_4,

представник відповідача – ОСОБА_5 сільської ради, ОСОБА_6,

представник відповідачки – ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_5 сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (далі – ОСОБА_5 сільська рада), ОСОБА_7 про визнання права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

22.11.2017 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_5 сільської ради, ОСОБА_7 про визнання за позивачкою права спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (сарай, вбиральня) за адресою: 90043 с. Колочава по вул. Борканюка, буд. 150 «а» Міжгірського району Закарпатської області.

Позов мотивовано тим, що 07.07.1975 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, після державної реєстрації якого позивачка взяла прізвище чоловіка ОСОБА_10, а після його розірвання 01.07.1988 року своє дошлюбне прізвище – ОСОБА_1. Ці обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, виданий Міжгірським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Закарпатській області4.09.2017 року, а також свідоцтвом про розірвання шлюбу, що 25.10.2013 року видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Міжгірської РУЮ у Закарпатській області. 16.07.1975 року у них народився син ОСОБА_4. Ця обставина підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4

Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на земельній ділянці площею 0,25 га спільно побудували (нажили) житловий будинок №150«а» з

господарськими будівлями (сарай, вбиральня) по вул. Борканюка в с. Колочава

загальною площею 48 м. кв., який був закінчений будівництвом та введений в експлуатацію станом на 01.01.1978 року. Ці обставини підтверджуються записами в Погосподарських книгах ОСОБА_5 сільської ради за 2001-2005 роки, за 2006-2010 роки, за 2011-2015 роки щодо домогосподарства № 150 «а» по вул. Борканюка в с. Колочава.

ОСОБА_9 помер 04.08.2008 року. На даний час у житловому будинку проживає ОСОБА_7, яка оспорює право власності позивачки на житловий будинок. Посилаючись на ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України (в редакції чинній на час виникнення права позивачки на майно) позивач просить визнати за нею право спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами (сарай, вбиральня) за адресою: с. Колочава, вул. Борканюка, буд. 150 «а» Міжгірського району Закарпатської області.

Ухвалою суду від 28.03.2018 року до участі в справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, сина позивачки ОСОБА_4, за його заявою.

Відповідач ОСОБА_5 сільська рада у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 27.02.2018 року проти позову заперечує посилаючись на те, що будинок, на який зазначає позивачка, був побудований значно пізніше, про що свідчить будівельний паспорт на ім’я ОСОБА_11 У цей час померлий спільно проживав та вів господарство з відповідачкою ОСОБА_7 з якою і побудував спірний будинок.

Представник відповідачки ОСОБА_7, ОСОБА_8 подала відзив на позов у якому заперечує проти позову посилаючись на те, що ОСОБА_7 збудувала спірний будинок за час спільного проживання з ОСОБА_11 більше двадцяти трьох років. Зазначила, що факт будівництва ними будинку можуть підтвердити свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14представник зазначає, що дозвільні документи на забудову були отримані ОСОБА_11 21 червня 2007 року, що свідчить про безпідставність вимог позивачки.

Третя особа ОСОБА_4 підтримав позов посилаючись на те, що право спільної сумісної власності на житловий будинок виник у його матері під час шлюбу з ОСОБА_11, який помер 2008 року. Відповідач ОСОБА_7 не брала участь у будівництві будинку, який був збудований у 1978 році. Просив позов задовольнити.

Заслухавши учасників справи, дослідивши подані ними письмові докази суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 07.07.1975 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, після державної реєстрації якого позивачка взяла прізвище чоловіка ОСОБА_10, а після його розірвання 01.07.1988 року своє дошлюбне прізвище – ОСОБА_1. Ці обставини підтверджуються Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, виданий Міжгірським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Закарпатській області 4.09.2017 року, а також свідоцтвом про розірвання шлюбу, що 25.10.2013 року видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Міжгірської РУЮ у Закарпатській

області. 16.07.1975 року у них народився син ОСОБА_4. Ця обставина підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_4

Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на земельній ділянці площею 0,25 га спільно побудували житловий будинок №150«а» з господарськими будівлями (сарай, вбиральня) по вул. Борканюка в с. Колочава загальною площею 48 м. кв., який був закінчений будівництвом та введений в експлуатацію станом на 01.01.1978 року. Ці обставини підтверджуються записами в Погосподарських книгах ОСОБА_5 сільської ради за 2001-2005 роки, за 2006-2010 роки, за 2011-2015 роки щодо домогосподарства № 150 «а» по вул. Борканюка в с. Колочава.

У розділі ІІ вказаних Погосподарських книг, оригінали яких суд дослідив під час судового розгляду, зазначено, щороком будівництва житлового будинкув с. Колочава, вул. Борканюка, 150 «а» є 1978 рік. Тобто згідно зазначених даних погосподарського обліку роком будівництва та введення в експлуатацію вказаного житлового будинку є 1978 рік. Дані зазначеного погосподарського обліку також містять інформацію щодо матеріалу стін цього житлового будинку - цегла, матеріалу покрівлі- шифер, загальної площі - 32 кв.м, кількості житлових кімнат - 2.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» містяться зокрема такі роз’яснення:

«За змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, яка затверджена наказом Міністерства юстиції Української РСР № 45/5 від 31.10.1975 року (втратила чинність 07.07.1994 року) підтвердженням приналежності будинку, який знаходився в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконавчих комітетів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. Тобто записи у погосподарських книгах визнавалися в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності».

З наведеного випливає, що позивачка ОСОБА_1 та ОСОБА_11 під час шлюбу збудували житловий будинок в с. Колочава, вул. Борканюка, 150 «а», в якому проживала до розірвання шлюбу.

Згідно статті 22 Кодексу про шлюб і сім’ю ( в редакції 1969 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно ч.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тому зазначеними доказами підтверджується те, що станом на 01 січня 1978 року, на час перебування ОСОБА_9 і ОСОБА_10 у шлюбі, у них виникло право спільної сумісної власності на зазначений житловий будинок. На момент виникнення у ОСОБА_9 і ОСОБА_10 права власності на зазначений житловий будинок діяло законодавство, що не передбачало обов’язкової реєстрації такого права.

ОСОБА_9 помер 04.08.2008 року, цей факт підтверджується довідкою приватного нотаріуса Міжгірського районного нотаріального округу ОСОБА_15 за № 184/02-14 від 22.09.2017 року, а також довідкою виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради № 785 від 19.02.2009 року. Згідно п.11 ст. 36 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Поділу зазначеного житлового будинку між ОСОБА_9 і ОСОБА_1, як їх спільного сумісного майна, чи виділу із нього, не здійснювалося, тобто їх частки у цьому майні не визначалися, це майно не відчужувалося, правовий режим цього майна не змінювався. Поділу спільно нажитого майна між ОСОБА_9 і ОСОБА_1 не відбувалося. З цього випливає, що ОСОБА_1 на даний час є співвласником вказаного житлового будинку, оскільки таке її право спільної сумісної власності щодо цього майна не припинялося у встановленому законом порядку.

З часу створення зазначеного майна, до і після розірвання шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 по час смерті ОСОБА_9 жодним із них не заперечувалося, не оспорювалося їх право спільної сумісної власності на зазначений житловий будинок. І після смерті ОСОБА_9 таке їх право не заперечувалося і не оспорювалося будь-ким до вересня 2017 року.

На теперішній час у зазначеному житловому будинку проживає ОСОБА_7, яка з вересня 2017 року оспорює право на цей житловий будинок.

Під час розгляду справи суд допитав свідків відповідачки ОСОБА_7, зокрема, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які в даний час проживають по сусідству з нею.

Свідок ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, показала, що з 1980 року по 1985 рік ОСОБА_7 та ОСОБА_11 проживаючи разом, будували хату.

Факт спільного будівництва будинку ОСОБА_11 та ОСОБА_7 підтвердив також свідок ОСОБА_13 та свідок ОСОБА_12

Суд критично оцінює показання зазначених свідків, зокрема свідка ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій на час подій про які вона повідомила було 12 років.

Суд вважає, що достовірність показань свідків викликає сумніви, крім вищезазначеного щодо віку свідка, також через їх невідповідність письмовим доказам, дослідженим судом.

Головним чином достовірність показань свідків спростовується відомостями, що містяться в погосподарських книгах ОСОБА_5 сільської ради, згідно з якими встановлено, що спірний житловий будинок був збудований у 1978 році.

Згідно ч.1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Суд встановив, що доводи відповідачки ОСОБА_7 про те, що житловий будинок є її власністю не підтверджено доказами.

Зокрема, подані нею до суду докази спростовують її доводи про те, що зазначений житловий будинок будувався нею спільно з ОСОБА_9, починаючи з 2006 року. Зокрема у паспорті ОСОБА_7 міститься відмітка про реєстрацію її місця проживання у зазначеному житловому будинку з 01.02.1997 року, який вже бу збудований. Крім того, ОСОБА_7 подала суду рішення виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради №4 від 28.07.2006 року пунктом 1 якого вирішено надати дозвіл на виготовлення будівельного паспорта гр. ОСОБА_9, мешканцю с. Колочава, вул. Борканюка № 150 «а», на раніше побудований житловий будинок на власній приватизованій земельній ділянці. Тобто на час прийняття цього рішення зазначений житловий будинок вже існував, був побудований.

В матеріалах справи міститься технічний паспорт на зазначений житловий будинок, що 14.07.2017 року виготовлений КП «Міжгірське бюро технічної інвентаризації», де його власником зазначено ОСОБА_9, а рік побудови- 1984 рік. Проте зазначені документи суперечать відомостям погосподарських книг ОСОБА_5 сільської ради, в яких містяться офіційні відомості про час завершення будівництва спірного будинку в 1978 році.

З викладене випливає, що відповідач ОСОБА_7 не довела право власності на спірний житловий будинок.

Право позивачки на спільну сумісну власність на будинок виникло в 1978 році, що підтверджено доказами, це право у передбаченому законом порядку не припинялося, а тому підлягає судовому захисту.

У ст. 40 КпШС України передбачено розірвання шлюбу в судовому порядку. Згідно з ч.1 ст. 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з дня реєстрації розірвання шлюбу в органах запису актів громадянського стану. За матеріалами справи шлюб між позивачкою та ОСОБА_11 припинено 01.07.1988 року.

Суд перевірив обґрунтованість заяви представника відповідачки про застосування до правовідносин позовної давності.

Відповідно до ст. 9 Кодекс про шлюб та сім’ю України (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) на вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли строк для захисту порушеного права встановлено законодавством України.

Вирішуючи зазначене питання суд виходить з того, що позов про визнання оспорюваного права не є тотожним позову про поділ майна, що є спільною сумісною власність подружжя, а тому положення ч.3 ст. 29 КпШС України про позовну давність у три роки до розглядуваних правовідносин застосуванню не підлягає.

Судовий збір, відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, тобто на відповідачів ОСОБА_5 сільську раду та ОСОБА_7 порівну в розмірі 762 грн. 67 копійок на кожного.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 22, 40, 44, Кодексу про шлюб

та сім’ю України (№ 2006-VII від 20.06.69), статтями 10, 11, 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 (місце проживання: 90000, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1), ОСОБА_5 сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (місцезнаходження: 90043, с. Колочава, вул. Шевченка, 78, Міжгірського району Закарпатської області), ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_2 місце реєстрації: 90043, с. Колочава, вул. Борканюка, 150 «а», Міжгірського району Закарпатської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) про визнання права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу,задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, право спільної сумісної власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: 90043, с. Колочава, вул. Борканюка, 150 «а», Міжгірського району Закарпатської області, набутий під час шлюбу з ОСОБА_9.

Судові витрати по справі покласти на відповідачів: ОСОБА_5 сільську раду Міжгірського району Закарпатської області та ОСОБА_7 порівну.

Стягнути з ОСОБА_5 сільської ради Міжгірського району Закарпатської області та ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі по 732 (сімсот тридцять дві) гривні 67 копійок з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Закарпатської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Воловецький районний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 02 серпня 2018 р.

Головуючий В.А. Вотьканич