Постанова № 75670777, 02.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/16023/17 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Гужві К.М.,

за участю представника відповідача Дудник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2018 року, прийнятого за наслідками розгляду справи в порядку письмового провадження, у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання інформації на його письмовий запит на отримання публічної інформації від 10.11.2017 згідно із вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

- зобов'язати Міністерство юстиції України надати достовірну, повну та точну інформацію на письмовий запит позивача на отримання публічної інформації від 10.11.2017 в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 протягом 2011-2014 року працював у Міністерстві юстиції України на посаді головного спеціаліста Управління внутрішнього аудиту.

10.11.2017 позивач звернувся до Міністерства юстиції України із запитом про отримання публічної інформації, в якому просив надати подання начальника Управління внутрішнього аудиту щодо преміювання працівників з нагоди Дня юриста, яке стало підставою видачі наказу Міністерства юстиції України від 04.10.2013 №1383/к «Про преміювання працівників центрального апарату Міністерства юстиції України».

Вказаний запит було відправлено на адресу Міністерства юстиції України рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.6, на звороті) лист позивача було отримано уповноваженим працівником Міністерства юстиції України 13.11.2017 року.

Посилаючись на ту обставину, що відповідь на запит у встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» п'ятиденний строк не надано, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як розпорядником запитуваної позивачем публічної інформації не розглянуто запит позивача у встановленому порядку.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що запит позивача було розглянуто в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», за наслідками чого ОСОБА_3 надано відповідь листом від 27.11.2017 року. Крім того, апелянт вказує, що запитувана позивачем інформація не відноситься до публічної.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на підставі доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом від 13 січня 2011 року N 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За загальним правилом публічна інформація є відкритою (ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону). Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (ч. 1 ст. 6 цього ж Закону).

Нормами статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено критерії обмеження доступу до публічної інформації.

Згідно частини 2 цієї статті обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, доступ до інформації може бути обмежено лише за умови додержання сукупності всіх трьох зазначених підстав.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

За визначенням статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій ст. 13 цього Закону.

У розумінні частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень.

Визначення, наведене у Законі України "Про інформацію", є ширшим. Цей Закон на відміну від Закону України "Про доступ до публічної інформації" до конфіденційної інформації відносить відомості про фізичну особу, якими є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Однак у зв'язку з ухваленням законів України «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», Закон України «Про інформацію» втратив значення базового закону в галузі інформаційного законодавства.

З огляду на викладене у відносинах, пов'язаних із забезпеченням права на доступ до публічної інформації, конфіденційна інформація повинна визначатися відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

За змістом статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано запит про отримання публічної інформації щодо оплати праці працівників державного органу.

Таким чином, Міністерство юстиції України відповідно до статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» підпадає під визначення розпорядників інформації, і зобов'язаний оприлюднювати таку інформацію за вимогою. Цим самим спростовуються посилання апелянта на внутрішні акти Міністерства, якими затверджено перелік публічної інформації.

Як вбачається з матеріалів справи, інформаційний запит позивача містив вимогу про надання документів щодо розпорядження бюджетними коштами, доступ до яких не може бути обмежено.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, запит про надання публічної інформації було отримано відповідачем 13.11.2017.

Станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду (07.12.2018) відповідь не на запит не надано.

Посилання апелянта на надання позивачу на його запит відповіді листом від 27.11.2017 року в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», не є належним способом розгляду запиту позивача про надання публічної інформації, оскільки, як встановлено колегією суддів, запит було подано ОСОБА_3 в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану постанову суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Повний текст постанови складено 02.08.2018