Постанова № 75670691, 02.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1523/18 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Мельничука В.П., Бєлової Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу громадянина Бангладешу ОСОБА_4 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 у справі за адміністративним позовом громадянина Бангладешу ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Бангладешу ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про: визнання неправомірним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 27.02.2018 № 20; зобов'язання прийняти рішення про прийняття та оформлення документів для ретельного дослідження обставин справи стосовно позивача та вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неправомірно досліджував наявність підстав для визнання громадянина Бангладешу ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки з'ясуванню підлягали обставини щодо оформлення документів для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.01.2018 позивач подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що була прийнята до розгляду УДМС України в Чернігівській області.

Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача встановлено наступне, що також підтверджується матеріалами особової справи позивача:

- постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/24609/17 примусово видворений за межі території України та затриманий з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України;

- постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2018 у справі № 522/24609/17 вищезазначене рішення суду було скасовано;

- не має жодного документа, який би підтверджував особу і громадянство;

- згідно із довідкою від 26.01.2018, з 30.12.2017 до 26.01.2018 перебував в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України;

- будь-яких документів, що підтверджують факти переслідувань чи погрози переслідувань не має.

В анкеті та реєстраційному листку на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач надав наступні свідчення: є громадянином Бангладеш, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - Бангладеш, за національністю бенгалець, за віросповіданням - мусульманин-суніт; має свідоцтво про народження № НОМЕР_1; одружений, має доньку; має середню освіту; володіє англійською та бенгальською мовами; легально покинув територію Бангладеш 17.01.2017 за допомогою повітряного транспорту; до України прибув нелегально з території Російської Федерації 03.06.2017, кордон перетинав автомобілем через місто Харків; на території Російської Федерації за отриманням статусу біженця не звертався; на даний момент на території України перебуває нелегально, проживає у найманому житлі за адресою: АДРЕСА_1; виїхав з Бангладеш через політичні причини; є членом БНП; члени його родини в політичних, військових, громадських та релігійних організаціях не перебували та не перебувають; до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався; був причетний до інцидентів із застосуванням до нього фізичного насильства через політичні погляди; невійськовозобов'язаний; документи, що підтверджують факти переслідування відсутні.

Також, позивач зазначив, що він є прес-секретарем БНП регіону Західного Джауріпуш, завжди ходив на мітинги та процесії, внаслідок чого Аваміліг погрожували його ув'язнити, а тому він покинув країну.

Наказом УДМС України в Чернігівській області від 27.02.2018 № 20 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що позивачу було направлено відповідне повідомлення № 39.

Не погоджуючись із зазначеними діями та відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем було вивчено матеріали особової справи позивача та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів ч. 6 ст. 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає певним умовам. Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Між тим, Народна Республіка Бангладеш (Бангладеш)- це незалежна держава в Південній Азії, яка межує з Індією та М'янмою, з населенням більше 168 млн. чоловік. Столицею є місто Дакка. Відрізняється значною етнокультурною різноманітністю, офіційна мова - бенгальська. Є аграрно-індустріальною державною з економікою, що розвивається. Переважаючою національністю є етнічні бенгальці, що складають 98 % населення країни. Основними релігіями держави є - іслам (89%) та індуїзм (9,2%). Бангладеш є правовою державою, де працює система судових та правоохоронних органів.

Бангладеш - це унітарна держава, за формою правління парламентська республіка. Незалежність від Великобританії була здобута в 1971 році. Основними партіями Бангладешу є "Ліга Авамі" та "Націоналістична партія Бангладеш" (далі - НПБ). Ці дві політичні сили ведуть боротьбу за владу в Бангладеш близько п'ятнадцяти років та почергово домінують одна над одною.

В Бангладеші не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно з офіційною інформацією, викладеною в листі Міністерства закордонних справ України від 21.07.2017 №640/17-500-1955: "за підсумками моніторингу та опрацювання зазначеного питання Посольством України в Індії, що покриває Бангладеш за сумісництвом, зазначена країна не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини, у т.ч., і на політичну та громадську діяльність. Західні держави, в першу чергу, непокоїть масова нелегальна міграція з Бангладеш, яка фактично заохочується владою у цій країні як спосіб зниження соціально-економічних проблем.

Для дипломатичних установ країн ЄС та Північної Америки в Дацці та Нью-Деллі вже стала звичною практика того, що громадяни Бангладеш з метою отримання візи зловживають питанням політичного переслідування. Як правило, реакція дипмісій на подібні звернення є негативною.

У 2017 році, по мірі наближення країни до загальнонаціональних парламентських виборів, у Бангладеші спостерігається поступове загострення протистояння владної коаліції та опозиції. Триває подальша ісламізація окремих прошарків бангладешського суспільства, хоча й владі поки вдалося помітно знизити рівень терористичної активності."

Інформація Міністерства закордонних справ України щодо ситуації в Народній Республіці Бангладеш свідчить про масову нелегальну міграцію з даної країни саме через економічні, а не політичні та будь-які інші чинники.

Отже, враховуючи викладене, переслідувань за релігійними, національними чи расовими ознаками, а також через належність до певних соціальних груп чи політичних переконань в даній країні не відбувається.

Крім того, позивач безперешкодно та легально виїхав з Бангладешу і тривалий час проживав та перебував на території третьої безпечної країни - Російській Федерації, де за захистом не звертався.

Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що матеріали особової справи позивача носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному в цілому і окремо, та свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Народної Республіки Бангладеш добровільно, відповідно, не існує розумної можливості того, що позивачу буде завдано шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну громадянської належності.

Частиною 7 ст.7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В свою чергу, позивач не навів жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також не надав жодного документа на підтвердження таких фактів.

Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Під час розгляду особової справи позивача, органом міграційної служби встановлено відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.

УДМС України в Чернігівській області встановлено про відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними, та не наведено переконливих доводів щодо реального існування такої загрози.

Згідно положень ст.15 Директиви 2011/95/EU Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу по стандартах для кваліфікації громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефеціарів міжнародного захисту і по єдиному статусу для біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист, яка кореспондується з умовами, що визначені п.13 ч.1 ст.1 Закону серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе: смертну кару або приведення її у виконання; тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження; серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

Проаналізувавши матеріали особової справи позивача, індивідуальні обставини та інформацію по країні походження останнього, УДМС України в Чернігівській області не встановлено фактів щодо можливості застосування до нього нелюдського поводження та катування у разі повернення до країни громадянської належності, а за час його перебування в Україні ситуація в Бангладеші не змінилася. Не наведено таких фактів апелянтом і під час апеляційного розгляду справи.

Також, позивачем не доведено, що він дійсно був членом НПБ, оскільки жодних доказів на підтвердження цих обставин ним не надано, що унеможливлює визнання зазначеного останнім факту правдоподібним або ймовірним та спростовує доводи, викладені в адміністративному позові з приводу його належності до опозиційної партії.

Отже, враховуючи, що позивач не повідомив справжньої мети приїзду до України, враховуючи його скрутне фінансове становище та офіційну інформацію від Міністерства закордонних справ України щодо ситуації в Народній Республіці Бангладеш, можна зробити висновок, що останній не переховується від переслідування за конвенційними ознаками, а не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності внаслідок своїх особистих бажань змінити життя на краще, що дозволяє стверджувати про відсутність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками, зазначеними в пунктах 1, 13 ч.1 ст.1 Закону №3671-IV.

Відповідно до ст.7 Закону № 3671-IV оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника (ч.4). До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (ч.7).

Стаття 8 Закону № 3671-IV передбачає, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша). Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи нейтрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта).

Частинами шостою-сьомою цієї ж статті визначено, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п.1 чи п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1, п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінились (ч.6 ст.8 Закону).

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що в контексті наведених положень законодавства, обставин справи та відсутності визначених передумов для встановлення позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції вірно вказав, що при розгляді заяви позивача Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області було належно досліджено матеріали особової справи позивача та інформацію про країну походження, у зв'язку з чим правомірно відмовлено в оформленні документів.

Враховуючи викладене, наказ від 27.02.2018 № 20 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" прийнято відповідачем у відповідності до вимог Закону України від 08.07.2011 № 3671 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням обставин справи.

Таким чином, колегія суддів вважає позов громадянина Бангладешу ОСОБА_4 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області необґрунтованим, та таким, що правомірно залишений без задоволення.

Апеляційна скарга не містить належного спростування доводів суду першої інстанції із посиланням на норми матеріального або процесуального права, які порушено судом першої інстанції, а зводиться до незгоди апелянта із прийнятим рішенням, а відтак, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу громадянина Бангладешу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 02.08.2018)

Суддя-доповідач Ю.А. Ісаєнко

Суддя Л.В. Бєлова

Суддя В.П. Мельничук