Постанова № 75670532, 01.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13385/17 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Сапальова В.В.

представника відповідача - Гуленко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» про визнання протиправними та скасування рішень, пропозиції, плану, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного банку України ( далі - відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 2), третя особа: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик») про:

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 від 02.06.2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик»;

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 03.06.2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку»;

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 05.04.2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку»;

- визнання протиправним та скасування пропозиції відповідача 2 щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик»;

- визнання протиправним та скасування плану врегулювання ПАТ «КБ «Хрещатик»;

- зобов'язання відповідача 1 вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «КБ «Хрещатик» в якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував до прийняття постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 року № 234 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» розпочата процедура ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» (в т.ч., але не виключно зобов'язати Національний банк України повідомити усі банки про відновлення роботи банку ПАТ «КБ «Хрещатик»);

- відновлення діяльності виведеного з ринку банку;

- зобов'язання в порядку встановленому чинним законодавством України та/або нормативними актами Національного банку України відновити інформацію про ПАТ «КБ «Хрещатик» як діючу банківську установу (в т.ч., але не виключно - шляхом, розміщення зазначеної інформації на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України, включаючи розміщення такої інформації у відповідному розділі, в якому відображається Довідник діючих банківських установ України та шляхом здійснення публікації у газеті «Голос України»);

- зобов'язання відповідача 1 та/або відповідача 2 та/або будь-яких його посадових осіб та/або будь-яких осіб, уповноважених від його імені здійснювати будь-які юридично значущі дії в т.ч. щодо ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» (в т.ч. і на підставі довіреностей, доручень або на інших законодавчо встановлених підставах та документах) не здійснювати будь-яких дій (включаючи оформлення та підписання документів, передбачених чинним законодавством України), спрямованих на закриття рахунків банку, будь-яке розпорядження коштами, які належать ПАТ «КБ «Хрещатик» (включаючи і заборону на їх перерахування на будь-які рахунки, в т.ч. накопичувальні, які відкриті або можуть бути відкриті у майбутньому ліквідатором);

- зобов'язання відповідача 1 повернути банківську ліцензію НБУ від 11.10.2011 року № 158 та генеральну ліцензію НБУ від 11.10.2011 року № 158 на здійснення валютних операцій ПАТ «КБ «Хрещатик»;

- стягнення з відповідача 1 на користь позивача шкоди у розмірі 259125,93 грн. (9968,44 доларів США).

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 11 квітня 2018 року відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник Національного банку України надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ні у адміністративному позові ні в апеляційній скарзі позивачем не зазначено жодного обґрунтованого твердження яким чином оскаржуваними рішеннями порушуються її права та яким чином скасування оскаржуваних рішень відновить її нібито порушене право.

Представник ПАТ «КБ «Хрещатик» надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 30.11.2015 року між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США із щомісячною оплатою процентів № 225D-642304, відповідно до якого банк прийняв грошові кошти вкладника в сумі 91500 доларів США на термін з 30.11.2015 року по 30.12.2016 року.

Вподальшому, 05.01.2016 року між позивачем та ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір банківського вкладу «Різдвяний сніг» в доларах США із щомісячною оплатою процентів № 225D-650854, відповідно до якого банк прийняв грошові кошти вкладника в сумі 81850 доларів США на термін з 05.01.2016 року по 05.07.2016 року.

Разом з тим, 04.04.2016 року НБУ було прийнято постанову № 231/БТ «Про віднесення ПАТ «КБ «Хрещатик» до категорії проблемних», якою ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.

05.04.2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

02.06.2016 року, за результатами розгляду пропозиції Фонду щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик», викладену у листі від 30.05.2016 року № 21-25470/16, відповідачем 1 прийняло рішення № 45-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Хрещатик».

На підставі рішення НБУ від 02.06.2016 року № 21-25470/16, відповідачем 2 03.06.2016 року прийнято рішення № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Хрещатик» з 06.06.2016 року до 05.06.2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Костенку Ігорю Івановичу на два роки з 06.06.2016 року до 05.06.2018 року включно.

Вважаючи вказані дії та рішення відповідачів протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Водночас, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність НБУ чи його посадових осіб.

Частиною 1 ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

Таким чином, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» до суб'єктів оскарження рішень та дій НБУ крім банків належать й «інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ». При цьому, норма ст. 79 такого Закону сформульована у загальному вигляді - як наділення таких суб'єктів правом на оскарження рішень НБУ без конкретизації предмета оскарження.

До того ж, зі змісту ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» убачається, що в ній не міститься жодних застережень щодо можливості оскарження такими особами лише рішень НБУ, які прямо адресовані цим особам.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана норма Закону поширюється й на відносини та випадки, коли рішеннями НБУ порушуються права та законні інтереси також й інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ.

Віднесення банків до категорії проблемних або неплатоспроможних, а також відкликання банківської ліцензії та ліквідація банків з підстав, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність», є заходами адміністративного впливу НБУ і, водночас, засобами реалізації функцій НБУ щодо банківського нагляду.

При цьому спеціальні функції у зазначених правовідносинах виконує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Статтею 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

При цьому, Фонд підзвітний, зокрема НБУ (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Взаємодія Фонду з НБУ та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства (ч.7 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Статтею 55 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначена співпраця та координація діяльності між Фондом та НБУ.

Фонд та НБУ співпрацюють з метою забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. З цією метою Фонд і НБУ укладають договір про співпрацю, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків, застосування до них заходів впливу, інспекційних перевірок банків, здійснення заходів з виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Тобто нормами чинного законодавства визначено діяльність Фонду, що спрямована на співпрацю з НБУ.

Водночас, п. 1 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку [загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)] та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, який ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.

Отже, після введення тимчасової адміністрації всі повноваження виконавчого органу (правління) банку призупиняються, а у разі ліквідації - припиняються, а тому банк як юридична особа в особі її органів правління фактично позбавлений будь-якої можливості на звернення до суду з позовом про оскарження рішення НБУ, зокрема про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, з метою захисту порушених прав банку (та/або його акціонерів).

При цьому, у Фонду чи уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку (ліквідатора) відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» також відсутня можливість на звернення до суду з вимогами щодо визнання протиправними дій НБУ та/або оскарження прийнятих НБУ рішень, оскільки пріоритетними у діяльності Фонду, є інтереси НБУ і така діяльність спрямована передусім на співпрацю з останнім.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) як джерело права.

У справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».

У справі Camberrow MM5 AD against Bulgaria ЄСПЛ зазначив: «Суд також нагадує, що зневажання правосуб'єктності компанії стосовно того питання, чи є вона «особою», яка безпосередньо постраждала, буде виправданим лише за виняткових обставин, зокрема, коли буде прямо встановлено, що для компанії є неможливим звернення до Суду через органи, створені згідно з її статутом, або - у випадку ліквідації або банкрутства - через її ліквідаторів або конкурсних керуючих» (справа Agrotexim and Others v. Greece).

За таких обставин Суд констатував, що через конфлікт інтересів між Camberrow MM5 AD та його спеціальними керуючими і конкурсними керуючими для самого банку було неможливо подати позов до Суду. Більше того, ЄСПЛ нагадує, що заявник володів суттєвою часткою участі у розмірі 98 % у банку. Він діяв з веденням частини своєї діяльності через банк і, таким чином, мав пряму особисту зацікавленість у предметі заяви (справа G.J. v. Luxembourg). Таким чином, Суд встановив, що за особливих обставин цієї справи заявник може заявляти себе потерпілим від заявлених порушень Конвенції, які порушують права Camberrow MM5 AD.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право на вільне володіння своїм майном. Жодна особа не може бути позбавлена свого майна, окрім як в інтересах держави та на умовах, передбачених законодавством і загальними принципами міжнародного права.

Однак викладені вище положення жодним чином не повинні порушувати право Держави приводити у виконання такі закони, які вона вважатиме необхідними з метою контролю використання майна відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків або інших внесків або штрафів.

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права і свободи, визначені у Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.

Ухвалюючи рішення у справі Camberrow MM5 AD, ЄСПЛ фактично дійшов висновку, що акції, якими володіє акціонер, є його майном, і позбавлення акціонера можливості отримувати прибуток від таких акцій є порушенням його прав.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» НБУ, зокрема здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку (абзац п'ятий частини першої статті 1 Закону № 679-XIV).

Головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. НБУ здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ і економічних нормативів (ст. 55 Закону України «Про Національний банк України»).

Правління НБУ згідно з вимогами абз. 19 п. 1 ст. 15 Закону України «Про Національний банк України» приймає рішення про застосування заходів впливу (санкцій) до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється НБУ .

Отже, у разі застосування до учасника банківських правовідносин - банку чи осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю НБУ, одного із заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до ст. 79 цього Закону такий учасник з урахуванням виду застосованого заходу впливу і свого правового статусу може оскаржити рішення, дії НБУ чи його посадових осіб до суду. Якщо на підставі законодавства виникнуть передумови, за яких особи, названі у ст. 79 Закону «Про банки та банківську діяльність», не матимуть повноважень (не зможуть) реалізувати своє право на оскарження або існуватиме конфлікт між органом, який перебрав на себе повноваження банку без права оскарження рішень НБУ про застосування заходів впливу, і банком чи іншою особою з кола тих, хто формально має право, але реально не має повноважень оскаржити рішення, дії чи бездіяльність НБУ, таке право надається фізичній чи юридичній особі, яка заявить і обґрунтує, що від рішення НБУ потерпіла, найбільше зазнала негативного впливу на свої майнові та інші права. З наведеного вище можна дійти висновку, що це право надається акціонеру банку у виняткових випадках; за умови, коли в такого акціонера акумулюється великий (значний, істотний) пакет акцій, що надає йому основоположний, вирішальний ступінь впливу на діяльність банку та/або, коли він є одноосібним власником всіх чи більшості акцій; за інших подібних критеріїв, за яких акціонер максимально наближається і/або може бути прирівняний до особи, права якої прямо і безпосередньо були порушені діями чи рішенням НБУ. Звідси - така особа не може бути обмежена в реалізації права на захист свого порушеного суб'єктивного права в судовому порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 24.10.2017 року у справі № 805/4956/15-а.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку спір у справі виник у сфері банківських правовідносин між її учасниками, а саме між НБУ та банком.

При цьому, ініціатором вимоги щодо скасування спірних рішень НБУ та Фонду, є вкладник банку, а саме ОСОБА_5

Враховуючи те, що заходи впливу НБУ були спрямовані саме проти банку, право оскарження останніх у судовому порядку належить банку або його акціонеру, який за певними критеріями може бути визнаний потерпілим від дій чи рішень НБУ.

Позивач же, як вкладник з правами та можливостями їх реалізації не є та не може бути учасником цих правовідносин, оскільки спірні рішення НБУ та Фонду прямо, безпосередньо чи суттєво не порушують прав останнього у тій мірі, щоб набути право на їх оскарження.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлений 01.08.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев