Постанова № 75670476, 01.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 755/15444/17 Суддя (судді) першої інстанції: Гончарук Віктор Петрович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року (повний текст виготовлено 08 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту соціальної політики, управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат м. Києва про визнання дій протиправними, стягнення соціальної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила:

визнати незаконним рішення управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м.Києві;

стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат м. Києва допомогу при народженні дитини на загальну суму 20 000,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року позовні вимоги задоволено частково:

визнано протиправним рішення управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м.Києві Державної адміністрації щодо відмови у призначенні позивачу соціальної допомоги;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, посилається на те, що відповідно до положень Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365, комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати у випадку пропуску строку подання відповідної заяви.

05 червня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від відповідачів, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат м. Києва та Департаменту соціальної політики, надійшли відзиви на апеляційну скаргу, яким останні підтримують вимоги та доводи апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 30 червня 2016 року позивач звернулась до управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації позивач звернулась із заявою про відновлення виплати допомоги при народженні другої дитини, як внутрішньо переміщеній особі.

17 березня 2017 року листом № 37/13-5696 управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивачу про відмову у відновленні виплати з огляду на те, що остання звернулась з такою заявою з пропуском вставленого строку.

Вважаючи, що її права та законні інтереси порушено, позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав, передбачених нормами Закону України «Про державну соціальну допомогу сім'ям з дітьми», а тому на позивача не розповсюджується строк подання заяви про поновлення виплати допомоги, передбачений п. 13 Порядку № 1751.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст.. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», встановлено, що внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Згідно з ст.. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. У разі, коли міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цим договором. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1751 від 27 грудня 2001 року виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Тобто, вказаною нормою Порядку передбачені певні обмеження, які стосуються строку подання заяви про поновлення виплати допомоги.

Разом з тим, вказані обмеження стосуються вичерпних підстав з яких відбулось припинення виплати.

Згідно з ч. 9 ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

За пунктом 13 Порядку №1751, виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

Зазначеними нормами визначено вичерпний перелік обставин припинення виплати допомоги.

Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не містить такої підстави для відмови у призначені допомоги, як нездійснення відповідним органом своїх повноважень внаслідок проведення антитерористичної операції.

Отже, на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги передбачений п. 13 Порядку №1751.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання рішення протиправним.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 01.08.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма