Рішення № 75668790, 01.08.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року справа № 823/1670/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Паламаря П.Г.,

за участю секретаря Трегулова Б.Л.,

представника позивача – ОСОБА_1В.(за ордером),

представник відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2018 до Черкаського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (20726, Черкаська область, Смілянський район, с. Ротмистрівка, вул. Осадчих, 3 далі – позивач) з позовом до управління Держпраці у Черкаській області (18001, м. Черкаси, бул. Шевченка, 205, далі – відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови Управління Держпраці у Черкаській області за № 23-19-20/0108-097 від 12 квітня 2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штрафу в розмірі 3723 грн. та за № 23-19-20/0108-098 від 12 квітня 2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штрафу в розмірі 74 460 грн.

16.05.2018 ухвалою суду продовжено підготовче провадження у справі для зібрання відповідних доказів та з'ясування заперечень проти позовних вимог.

11.07.2018 закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що визначене відповідачем порушення ч. 1 ст. 38 КЗпП України щодо розірвання трудового договору за заявою працівника без відпрацювання ним двох тижнів вважає безпідставним, оскільки застосування встановленого строку відпрацювання це право роботодавця, а не обов’язок. Крім того, працівниця попереджала позивача про майбутнє звільнення. Щодо порушення вимог ч. 2 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», то ФОП ОСОБА_3 належним чином виконувала взяті на себе договірні зобов’язання по оплаті праці найманих працівників. На підтвердження цих обставин як у запереченнях на Акт, так і повідомленні на Припис, підприємцем зазначалось, що заробітна плата двом найманим працівникам виплачувалась у визначені ч. 1 ст. 115 КЗпП України строки, а саме двічі на місяць, в ті ж строки і здійснювались оплати податків за найманих працівників, що узгоджується з копією звітів ЄСВ та квитанцій сплати ЄСВ. Також, згідно заяв працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 26.03.2018 року, які в копіях також додаються до позову, останні підтверджують факт виплати заробітної плати підприємцем. Крім того, у документах на виконання припису було надано копії табелів обліку робочого часу за вересень 2017 року - лютий 2018 року включно. Таким чином, позивач вважає спірні постанови безпідставними та такими що підлягають до скасування.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з вищевикладених підстав.

Представником відповідача подано до суду відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, дані заперечення підтримані представником і в судовому засіданні. Вказує, що у період з 21.03.2018 по 22.03.2018 головним державним інспектором проведено інспекційне відвідування позивача з питань додержання законодавства про працю. За результатами інспекційного відвідування складено акт від 22.03.2018 № 23-19-20/0108, згідно якого виявлено ряд порушень норм законодавства про працю та в результаті чого і було винесено спірні постанови про накладення штрафів. Зокрема, працівника ОСОБА_4 згідно заяви від 26.01.2018 звільнено за власним бажанням без дотримання двотижневого строку попередження за відсутності в заяві посилань працівника на обставини, що зумовлюють неможливість продовжувати роботу, чим порушено ч. 1 ст. 38 КЗпП України; відсутній облік виконаних робіт найманими працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_6, чим порушено ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці»; відсутні підтверджуючі документи про нарахування та видачі заробітної плати працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року, в зв’язку з чим підприємець має заборгованість по заробітній платі, так як трудові відносини з найманими працівниками підтверджені, а факт видачі заробітної плати не підтверджено чим порушено частини 1-3 ст. 115, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, ст. 24 Законі України «Про оплату праці». Щодо порушення позивачем ст. 38 КЗпП України зазначено, заява ОСОБА_4 від 26.01.2018 про звільнення за власним бажанням не містить вказівки на існування обставин встановлених даною статтею, а тому звільнення ОСОБА_4 26.01.2018 проведено з порушенням КЗпП України. Що ж стосується порушення позивачем ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» то облік робочого часу позивачем не вівся, а надані табелі обліку робочого часу були створені вже після проведеного інспекційного відвідування. Також, за результатами проведеного контролюючого заходу було встановлено, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відсутні підтверджуючі документи про нарахування та видачу заробітної плати працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року, в зв’язку з чим підприємець має заборгованість по заробітній платі, так як трудові відносини з найманими працівниками підтверджені, а факт видачі заробітної плати не підтверджено. Представник наголосив, що позивачем не було надано доказів оплати праці працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за період з вересня 2017 року і лютий 2018 року. Посилання позивача на звіти про суми нарахування заробітної плати та нарахованого ЄСВ не є неналежними доказами, оскільки є свідченням виключно декларування та сплати і єдиного внеску в той час як жодним чином не доводять виплату працівникам коштів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, зареєстрована як суб’єкт господарювання 28.08.2017 за видом діяльності «роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах».

22.02.2018 гр. ОСОБА_4 через Урядову гарячу лінію звернулася зі скаргою до Держпраці, яка 26.02.2018 надійшла до управління Держпраці у Черкаській області щодо тривалої невиплати ФОП ОСОБА_3 частини заробітної плати при звільненні.

20.03.2018 управління Держпраці у Черкаській області винесено наказ № 121-Н «Про проведення інспекційного відвідування». Відповідно до п. 3.2 якого наказано головному державному інспектору, у період з 21.03.2018 до 03.04.2018 здійснити інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю та інших нормативно-правових актів ФОП ОСОБА_3

У період з 21.03.2018 по 22.03.2018 посадовою особою управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_3, на підставі направлення від 20.03.2018 та за участю ОСОБА_3, особисто, результати якого оформлені актом № 23-19-20/0108.

В акті перевірки зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_3:

- ч. 1 ст. 38 КЗпП України, трудові договора укладені на невизначений строк, розриваються працівниками без письмового попередження за два тижні. Дане порушення допущено відносно ОСОБА_4;

- п. 2.5 гл. 2 інструкції № 58, особові картки найманих працівників підприємцем не заведено;

- ч. 2 ст. 30 ЗУ „Про оплату праці”, відсутній облік виконаних робіт найманими працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_6;

- ч. 1, 2, 3 ст. 115, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, ст. 24 ЗУ „Про оплату праці”, відсутні підтверджуючі документи про нарахування та видачу заробітної плати працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року, в зв’язку з чим підприємець має заборгованість по заробітній платі, так як трудові відносини з найманими особами підтверджені, а факт видачі заробітної плати не підтверджено.

У зв’язку з виявленим порушенням законодавства про працю, позивачеві винесено припис від 22.03.2018 №23-19-20/0108-0062 щодо усунення порушення в термін до 01.04.2018.

12.04.2018 заступником начальника управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_7, за вчинені ФОП ОСОБА_3 порушення, винесено постанови про накладення штрафу:

- № 23-19-0108-097, якою на позивача накладено штраф в розмірі 3723 грн. на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, за порушення ч. 1 ст. 38 КЗпП України, трудові договора укладені на невизначений строк, розриваються працівниками без письмового попередження за два тижні та ч. 2 ст. 30 ЗУ „Про оплату праці”, відсутній облік виконаних робіт найманими працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_6;

- № 23-19-0108-098, якою на позивача накладено штраф в розмірі 74460 грн. на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, за порушення ч. 1, 2, 3 ст. 115, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, ст. 24 ЗУ „Про оплату праці”, відсутні підтверджуючі документи про нарахування та видачу заробітної плати працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за період з вересня 2017 року по лютий 2018 року, в зв’язку з чим підприємець має заборгованість по заробітній платі, так як трудові відносини з найманими особами підтверджені, а факт видачі заробітної плати не підтверджено.

Судом також встановлено, що у відповідності до трудових договорів укладених 15.09.2017 між ФОП ОСОБА_3 та працівниками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо виконання роботи продавця-консультанта в магазині «Майстер» адреса: Черкаська область, Смілянський район, с. Ротмистрівка, вул. Михайлівська, 6 з отриманням заробітної плати на місяць в розмірі 3200 грн. в позивача обліковувалися два найманих працівника.

Крім того, зі звітності до органів ДФС вбачається, що протягом вересня 2017 по лютий 2018 року ФОП ОСОБА_3 звітувалася щодо нарахуванням найманим працівникам заробітної плати в кількості 2 працівників та сплати податку з доходів фіз. осіб., що також узгоджується з поданими до суду квитанціями ПАТ «Приватбанк».

Відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення № 96, передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктом 1 Положення про Управління Держпраці у Черкаській області, затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 № 75, Управління Держпраці у Черкаській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Згідно з п. 2 Порядку № 295 Державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Таким чином, внаслідок надходження звернення ОСОБА_4 щодо невиплати їй частини заробітної плати під час звільнення, посадовою особою управління Державної служби України з питань праці у Черкаській області в межах повноважень проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_3

Відповідно пункту 19 Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. (п. 23 Постанови № 295).

Як зафіксовано актом перевірки, в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_3 встановлено, що в порушення ч. 1 ст. 38 КЗпП України, трудовий договір укладений на невизначений строк з працівником ОСОБА_4, розірваний без письмового попередження за два тижні.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Так, судом встановлено, що 26.01.2018 від продавця – консультанта ОСОБА_4 надійшла до ФОП ОСОБА_3 заява про звільнення її із займаної посади за власним бажанням з 26.01.2018 року.

Дана заява дійсно не містить підстав розірвання трудового договору, однак суд зазначає, що ст. 38 КЗпП України не передбачає обов’язку працедавця відмовити працівнику у звільненні з роботи за відсутності виробничої необхідності заміни такого робітника.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про відсутність у нього порушення ст. 38 КЗпП України в наслідок звільнення ОСОБА_4 в день звернення її з відповідною заявою, а не через два тижні.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до ст. 30 Закону України «Про оплату праці», при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно наданого пояснення ОСОБА_3 від 21.03.2018, при здійсненні перевірки, табеля обліку робочого часу, відомості нарахування заробітної плати нею не ведуться.

В судовому засіданні досліджено надані позивачем копії табелів обліку робочого часу та журналу виплати заробітної плати, однак суд критично відноситься до їх наявності саме під час перевірки, що вбачається безпосередньо з наданих пояснень, а також у журналі видачі заробітної плати відсутні підписи працівників про її отримання.

Що ж сто стосується посилання позивача про неможливість їх вчасного надання, а також надання пояснень під диктовку ревізора, суд вважає їх надуманими з метою ухиляння від відповідальності.

Крім того, згідно доданого позивачем до позовної заяви табеля обліку робочого часу за жовтень 2018 року ОСОБА_5 відпрацьовано 110 годин, а ОСОБА_4 - 102 години, при цьому повна норма тривалості робочого часу у годинному обрахунку при 40 годинному робочому тижні у цьому місяці становить 176 годин.

Згідно пунктів 3, 4 трудових договорів від 15.09.2017, укладених між позивачем та ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 зобов’язується оплачувати працю вказаних працівників у розмірі 3200 грн. на місяць. При цьому, час виконання робіт встановлюється з розрахунку 40 годин на тиждень.

Таким чином, працівник має отримувати заробітну плату в розмірі 3200 грн. при відпрацюванні повної місячної норми робочого часу, що на жовтень 2017 року становила 176 годин.

Однак, згідно звіту позивача по сплаті ЄСВ за жовтень 2017 року позивач вказує про нарахування кожному працівникові заробітної плати у розмірі 3200 грн. (п. 1.1 таблиці 1 вказаного звіту) при тому що ними не виконано повної норми праці.

Аналогічні порушення вбачаються з аналізу вищенаведених документів за листопад-грудень 2017 та січень-лютий 2018 років.

Згідно ж журналу виплати заробітної плати, ОСОБА_3 зазначає, що в жовтні 2017 року працівникам ОСОБА_5, ОСОБА_4 нараховано та виплачено вже по 3000 грн.

Отже, навіть надані позивачем документи як докази на підтвердження позовних вимог вказують на порушення Позивачем положень ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» щодо не забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.

Таким чином суд вважає обгрунтованими висновки викладені в акті перевірки щодо відсутності ведення позивачем обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.

Як встановлено абз 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Виходячи з викладеного, постанова № 23-19-0108-097, якою на позивача накладено штраф в розмірі 3723 грн. на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України є правомірною.

Що ж стосується винесеної постанови № 23-19-0108-098, суд зазначає.

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 94 КЗпП України, передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В ході судового розгляду були допитані, в якості свідка скаржниця – ОСОБА_4 та працівника ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_4 пояснив:

ФОП ОСОБА_3 за час працевлаштування в неї вчасно здійснювала оплату праці два рази на місяць по 1500 грн., однак після звільнення не було виплачено нею ОСОБА_4 500грн.

В судовому засіданні щодо відсутності проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_4 в розмірі 500 грн. представником позивача не заперечувалось, оскільки існував спір про суму виплати.

Свідок ОСОБА_5 надав аналогічні пояснення, що ФОП ОСОБА_3 за час працевлаштування в неї вчасно здійснювала оплату праці два рази на місяць по 1500 грн.

Частиною другою статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Однак, відповідачем було застосовано санкцію, абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, якою встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

При цьому суд зазначає, що ні актом ні іншими матеріалами не доведено порушення позивача згідно даного абзацу, а тому постанова № 23-19-0108-098 є протиправною та такою що підлягає до скасування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, спірна постанова № 23-19-20/0108-097 від 12 квітня 2018 року не підлягає до скасування та за позовну вимогу щодо якої позивачу необхідно було б сплатити судовий збір в сумі 704,8 грн., суд вирішив повернути надлишок до вказаної суми сплаченого позивачем до суду.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 139, 205, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанови управління Держпраці у Черкаській області за № 23-19-20/0108-098 від 12 квітня 2018 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Черкаській області (код ЄДРПОУ 39881228) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в сумі 77 (сімдесят сім) грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Г. Паламар

Повний текст рішення виготовлено 03.08.2018