Рішення № 75668471, 02.08.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 р.м. ХерсонСправа № 766/20775/17 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Херсонської міської ради від 20.02.2015 року №1724 "Про затвердження містобудівної документації - "План зонування території м. Херсона (регламент забудови, переважні та допустимі види забудови та використання земельних ділянок)" та науково-проектної документації "Історико-архітектурний опорний план, межі і режими використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів м. Херсона" в частині віднесення належної позивачу на праві оренди земельної ділянки площею 1000 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3, до категорії змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3;

- визнати незаконним та скасувати Рішення Херсонської міської ради від 05.09.2017 року №882 "Про відмову громадянам у дозволі на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність, спільну сумісну власність і в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) та під будівництво індивідуального гаража", в частині відмови позивачу в дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3;

- зобов'язати Херсонську міську раду повторно розглянути заяву позивача щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому на праві приватної власності належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_3, АДРЕСА_4.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташовано на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

З метою отримання дозволу на розроблення технічної документації позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання відповідного дозволу, однак рішенням XV сесії міської ради VII скликання від 05.09.2017 р. № 882 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність та спільну сумісну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд. Підставами відмови відповідач зазначає невідповідність містобудівної документації - Плану зонування території міста Херсон, затвердженому рішенням міської ради від 20.02.2015 р. № 1724 (земельна ділянка розташована у підзоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3, у межах санітарно-захисної зони).

Вважає ці рішення протиправними, оскільки орган місцевого самоврядування не мав законних підстав для відмови у наданні дозволу.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.11.2017 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.

01.12.2017 року позивач надав документи на виконання ухвали суду.

Ухвалою суду від 04.12.2017 року позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

13.12.2017 року позивач ухвалу суду виконав, недоліки позовної заяви усунув.

Ухвалою від 14.12.2017 року провадження у справі відкрито. Судове засідання призначено на 27.03.2018 року.

27.03.2018 року розгляд справи відкладено на 06.06.2018 року у зв'язку перебуванням судді Хайдарової І.О. з 12.03.2018 року по 30.03.2018 року на лікарняному.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06.06.2018р. задоволено клопотання позивача та передано адміністративну справу № 766/20775/17 на розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду за підсудністю.

Справа надійшла до Херсонського окружного адміністративного суду 03.07.2018 р. та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.07.2018 р. передана на розгляд судді Ковбій О.В.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 року справу № 766/20775/17 прийнято до провадження, визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.07.2018 року.

27.07.2018 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов. Відповідач по суті позовних вимог заперечує, зазначає, що Херсонська міська рада під час прийняття оскаржуваних рішень діяла згідно статті 19 Конституції України та статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування», а позовні вимоги не обґрунтовані з наступних підстав.

Відповідно до Плану зонування території міста Херсон (регламент забудови, переважні та допустимі види забудови та використання земельних ділянок) земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3, розміщена у зоні Ж-3с (підзона багатоквартирної житлової забудови в межах санітарно-захисної зони).

Згідно пояснювальної записки до вказаного плану, у вказаній підзоні розташування житлових будинків (багатоквартирних чи садибних забудов) не допускається.

Відповідно до викопіювання з Плану зонування та Схеми планувальних обмежень Плану зонування визначено, що земельна ділянка АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, знаходиться в санітарно-захисній зоні комунальних та транспортних об'єктів складських територій, промислових підприємств та виробництв ІV-V класу шкідливості (в зоні розташування залізничних шляхів).

Враховуючи невідповідність місця розташування земельної ділянки, розміром 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_3, містобудівній документації (Плану зонування), рішенням міської ради від 05.09.2017 № 882 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність зазначеної земельної ділянки.

Стосовно позовної вимоги про скасування рішення міської ради від 20.02.2015 № 1724 «Про затвердження містобудівної документації - «План зонування території міста Херсон» в частині віднесення належної позивачу на праві оренди земельної ділянки, площею 1000 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої по АДРЕСА_3 до категорії змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3, відповідач зазначає, що План зонування розробляється на підставі генерального плану міста.

Чинним законодавством України визначається певна процедура розроблення Плану зонування та внесення до нього змін.

Рішення № 1724, яке оскаржує позивач, складається з текстової частини, яка не містить посилань на земельну ділянку позивача, та з додатків, які, в свою чергу, складаються з пояснювальної записки та безпосереднього схематичного матеріалу.

Скасувати вказане рішення в частині виокремлення зі схематичної частини матеріалів містобудівної документації суперечитиме чинному законодавству, яким не передбачено такої процедури. План зонування можливо розробити та затвердити або внести до нього зміни, виключно із дотриманням вимог статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» стосовно громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В судове засідання призначене на 27 липня 2018 року сторони не з'явились.

Позивач надав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до положень частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 належить 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_3, АДРЕСА_4.

13.02.2006 року Херсонська міська рада та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки. Договір зареєстровано у Херсонській міській філії Державного підприємства «Херсонський регіональний центр державного земельного кадастру», про що в книзі 4АА001969 записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис 02.03.2006 року № 040671300052.

Відповідно до п. 1 Договору Херсонська міська рада на підставі рішення міської ради від 26.10.05 № 943 надає, а громадянин ОСОБА_1 приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівельних споруд, яка знаходиться у АДРЕСА_3.

Строк дії договору до 26.10.2010 року.

Відповідно до додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 02.03.2006 № 040671300052 від 30.12.2013 року договір укладено на 5 років. Термін дії договору з 26.10.2010 року (момент закінчення строку дії попереднього договору оренди) до 26.10.2015 року.

Судом встановлено, що рішенням VI сесії міської ради VII скликання від 25.03.2016 року № 122 поновлено договори оренди земельних ділянок із моменту закінчення строку їх дії шляхом укладення додаткових угод до договорів, укладених Херсонською міською радою та ОСОБА_1 - площею 0,1000 га, по АДРЕСА_3, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, строком на 15 років.

Згідно даних з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна орендарем земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0,1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 є ОСОБА_1, строк до 26.10.2030 року.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3.

За наслідками розгляду заяви Херсонська міська рада пп. 1.13 п. 1 рішення XV сесії міської ради VII скликання від 05.09.2017 року № 882 відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відведення у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_3, на підставі пункту 7 статті 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з невідповідністю містобудівній документації - Плану зонування території міста Херсон, затвердженому рішенням міської ради від 20.02.2015 № 174 (земельна ділянка розташована у підзоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3с, у межах санітарно-захисної зони).

Не погоджуючись з рішеннями Херсонської міської ради від 20.02.2015 р. № 1724 та від 05.09.2017 р. № 882, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 5 ЗК України визначено, що земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин, до яких відносяться, зокрема:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст.39 ЗК України).

Згідно ст.40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч.1 ст.120 ЗК України (в редакції з 05.11.2009 р.) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України).

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу) (ч.3 ст.120 ЗК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч.4 ст.120 ЗК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди (ч.5 ст.120 ЗК України).

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим) (ч.6 ст.120 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України (у редакції до 05.11.2009 р.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (ч.2 ст.120 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, згідно ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 7 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтею 152 ЗК України встановлено способи захисту прав на земельні ділянки. Зокрема, згідно ч.ч.1, 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч.3 ст.152 ЗК України).

У ст.1 Закону України від 22.05.2003р. № 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858-ІV) наведено основні терміни та їх визначення: документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо; землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Приписами ст.4 Закону № 858-ІV встановлено, що суб'єктами землеустрою є: органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі, а відповідно до ч.5 цього Закону об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Згідно ст.6 Закону № 858-ІV землеустрій базується на таких принципах, зокрема: а) дотримання законності; в) організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів; г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю; д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Правову основу землеустрою становлять Конституція України, Земельний кодекс України, закони України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність", "Про планування і забудову територій", цей Закон, закони України та інші нормативно-правові акти (ст.7 Закону № 858-ІV).

Відповідно до ст.8 Закону № 858-ІV регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у межах повноважень, встановлених законом.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: а) організація і здійснення землеустрою; б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою; в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності; г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону (ст.19 Закону № 858-ІV).

Згідно ст.20 Закону № 858-ІV землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, серед іншого: б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями. Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою.

Землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії (ст.22 Закону № 858-ІV).

Згідно ст.50 Закону № 858-ІV проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.59 Закону № 858-ІV врахування громадських інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає в прогнозуванні та забезпеченні комплексного розвитку соціальної та інженерної інфраструктури території. Врахування приватних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у забезпеченні фізичним та юридичним особам рівних можливостей набуття у власність або користування, у тому числі на умовах оренди, земельних ділянок і в захисті їхніх прав на землю.

Приписами ст.1 Закону України від 17.02.2011 р. № 3038-VІ "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VІ) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; лінії регулювання забудови - визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно ст.8 Закону № 3038-VІ планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до ст.16 Закону № 3038-VІ планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (ч.ч.1, 2 ст.17 Закону № 3038-VІ).

Частиною 1 статті 18 Закону № 3038-VІ визначено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону № 3038-VІ план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Згідно ч.3 ст.18 Закону № 3038-VІ зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону № 3038-VІ у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, крім випадків: 1) розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи; 2) приватизації громадянином земельної ділянки, наданої йому в користування відповідно до закону.

Передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у випадках, визначених цією частиною, за відсутності плану зонування або детального плану території не допускається, якщо земельна ділянка: розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, рекреаційного призначення (крім земель для дачного будівництва), лісогосподарського призначення.

Аналіз вищевказаних правових норм свідчить про те, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянкам. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Суд виходить з того, що правомочність володіти, користуватись і розпоряджатись нерухомим майном (будинками, будівлями і спорудами), що у своїй сукупності становить зміст права власності, нерозривно пов'язана із відповідною правомочністю щодо земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Належність особі на праві власності нерухомого майна зобов'язує її набути будь-якого передбаченого законодавством речового права на земельну ділянку, на якій воно розташоване. Більше того, законодавство передбачає випадки, коли таке право виникає з факту набуття чи переходу права власності на нерухоме майно.

Тому з урахуванням положень ст.19 Конституції України у випадку, коли суб'єкт, уповноважений на розпорядження земельною ділянкою, є органом державної влади чи місцевого самоврядування, він не вправі перешкоджати без передбачених законом підстав у реалізації права особи на отримання у власність чи користування земельної ділянки, на якій знаходиться належне їй на законних підставах нерухоме майно, тобто приведення реального статусу земельної ділянки до правового.

Позивачем 13.02.2006 року з органом місцевого самоврядування було укладено договір оренди земельної ділянки, предметом якого було строкове платне користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

В подальшому, згідно даних технічного паспорту - у 2007-2008 роках, на наданій земельній ділянці, згідно умов оренди, предмету договору та цільового призначення зазначеної землі було збудовано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, 1/2 якого належить позивачу.

Речові права на це нерухоме майно позивача зареєстровані відповідно до національного законодавства, ніким не оспорені і є чинними.

Відтак до нього згідно приписів ст.120 ЗК України (у редакції, чинній на момент здійснення забудівлі) мало перейти право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Утім, чинним ЗК України не передбачено такого речового права фізичних осіб на землю, як право постійного користування земельною ділянкою, тому такі особи можуть за власним бажанням переоформити своє право на землю, що може здійснюватись шляхом викупу відповідно до положень ст.128 ЗК України або шляхом безоплатної приватизації згідно із ст.118 ЗК України у випадках, коли особа має таке право, чи передачі земельної ділянки в оренду відповідно до ст.124 цього ж Кодексу.

Позивач виявив бажання отримати земельну ділянку у власність у порядку передбаченому ст. 118 ЗК України, звернувшись до відповідача з дотриманням установленого чинним законодавством.

Однак у реалізації його права, гарантованого державою, на отримання у власність земельної ділянки, було відмовлено відповідачем.

Підставою для такої відмови, виходячи з матеріалів справи, було те, що земельна ділянка згідно із затвердженою рішенням міської ради № 1724 від 20.02.2015 р. містобудівної документації - Плану зонування території міста Херсона, розташована в зоні змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3с, у межах санітарно-захисної зони.

Суд не погоджується із такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

ЗК України установлений вичерпний перелік випадків, коли забороняється передача земельних ділянок у приватну власність, зокрема, це ч.4 ст.83 ЗК України, відповідно до якої до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів; є) землі під об'єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.

Зазначена земельна ділянка не відноситься до жодної з категорій земель, які визначені вищевказаною нормою.

Суд вважає, що позивачу відмовлено у задоволенні клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного суд також враховує наступне.

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

В свою чергу, Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під "майном" розуміє не тільки "наявне майно" (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес" (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). Європейський суд з прав людини констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Пунктом 21 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року акцентував увагу на Рішенні Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі "Stretch v. United Kingdom" ("Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії"), виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та виконуючі визначені чинним законодавством умови, а також дотримуючись відповідного порядку, заявник мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

В даному конкретному випадку суд вважає, що маючи легітимно на праві приватної власності нерухоме майно, позивач мав щонайменше законні очікування на набуття речових прав щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, оскільки приписи чинного земельного законодавства передбачають перехід таких прав у разі переходу права власності на нерухоме майно.

Отже, ці законні очікування є майном у сенсі статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а відмова відповідача у їх реалізації може становити втручання в право особи на мирне володіння своїм майном.

Оцінюючи оскаржені рішення на предмет їх правомірності у контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд виходить з того, що таке втручання не було законним, оскільки як вже було встановлено, не ґрунтувалось на підставах, визначених чинним національним законодавством.

Також, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Застосовуючи відповідний принцип у даному конкретному випадку, суд зазначає, що позивач з дозволу, на законних - договірних підставах з органом місцевого самоврядування використовує земельну ділянку, яку, наразі, бажає приватизувати. Зазначена земельна ділянка була надана в оренду позивачу у 2006 році. Предмет договору та цільове призначення землі було визначено - «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд». Жодних зауважень, зокрема, щодо розташування земельної ділянки у межах санітарної зони на момент передачі її в оренду не було. Станом на дату прийняття плану зонування території міста Херсон, нерухоме майно, належне позивачу вже існувало. Тому неврахування зазначеного факту Херсонською міською радою є порушенням принципу «доброго врядування», зокрема в частині послідовного та належного способу дій державного органу.

Отже, судом встановлено відсутність тієї підстави для прийняття рішення Херсонської міської ради від 05.09.2017 року №882 «Про відмову громадянам у дозволі на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність, спільну сумісну власність і в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) та під будівництва індивідуального гаража», на яку посилався відповідач, а тому вони суперечать приписам ст.19 Конституції України, є протиправними і підлягають скасуванню в тій частині, яка стосується позивача, оскільки порушують його гарантоване Конституцією і законами України право на отримання земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.

Таким чином, рішення Херсонської міської ради від 05.09.2017 року №882 «Про відмову громадянам у дозволі на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність, спільну сумісну власність і в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) та під будівництва індивідуального гаража» від 05.09.2017 р. №882 підлягає скасуванню в частині відмові ОСОБА_1 в дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3.

Наведені висновку також обґрунтовують вимоги позивача стосовно зобов'язання Херсонської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3.

Відносно вимог позивача, щодо визнання протиправним та скасування рішення Херсонської міської ради від 20.02.2015 року №1724 «Про затвердження містобудівної документації - «План зонування території міста Херсон (регламент забудови, переважні та допустимі види забудови та використання земельних ділянок)» та науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план, межі і режими використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів м. Херсона» в частині віднесення належної позивачу земельної ділянки до категорії змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з наведеного, до суду може бути оскаржене рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а судовому захисту підлягає порушене право позивача.

Також, з наведеної норми вбачається, що основними вимогами до судового захисту порушених прав, свобод, інтересів людини і громадянина є те, що він має не суперечити закону і забезпечувати ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Так з аналізу спірних правовідносин судом встановлено, що позивач вбачає порушення своїх майнових прав та інтересів відмовою відповідача в наданні йому дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Нормативно-правовий акт - рішення Херсонської міської ради від 20.02.2015 року №1724 оскаржено позивачем тільки через те, що він був використаний як підстава для прийняття відповідачем щодо нього неправомірного рішення.

Судом задоволено вимоги позивача в частині скасування рішення Херсонської міської ради від 05.09.2017 року №882, яким йому відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на належну йому земельну ділянку та в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання ОСОБА_1

Тому суд вважає, що задоволення вимог позивача в зазначеній частині є достатнім та ефективним способом судового захисту його порушених майнових прав та інтересів.

Окрім вказаного, рішення Херсонської міської ради від 20.02.2015 року №1724 має усі ознаки нормативно-правового акту, прийнятого для багаторазового застосування щодо необмеженого кола осіб, тому позовні вимоги щодо скасування вказаного рішення лише в частині його застосування до ОСОБА_1 є неналежним засобом захисту.

Натомість скасування нормативно-правового акту - містобудівної документації місцевого значення повністю, на думку суду, не сприятиме додатковому захисту прав позивача, а призведе до ситуації, коли позитивний результат обраного способу судового захисту буде меншим за негативні наслідки його застосування.

Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування Рішення Херсонської міської ради від 20.02.2015 року №1724 "Про затвердження містобудівної документації - "План зонування території м. Херсона (регламент забудови, переважні та допустимі види забудови та використання земельних ділянок)" та науково-проектної документації "Історико-архітектурний опорний план, межі і режими використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів м. Херсона" в частині віднесення належної позивачу на праві оренди земельної ділянки площею 1000 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3, до категорії змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови Ж-3 не підлягають задоволенню.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.139 КАС України, з урахуванням вимог якої підлягає стягненню з Херсонської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1280 грн. (пропорційно, згідно двох задоволених з трьох заявлених позовних вимог).

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 26347681, адреса: 73000, м. Херсон, просп. Ушакова, 37) від 05.09.2017 року №882 «Про відмову громадянам у дозволі на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність, спільну сумісну власність і в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) та під будівництва індивідуального гаража» від 05.09.2017 р. №882 підлягає скасуванню в частині відмови ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, адреса: 73000, АДРЕСА_1) в дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3.

Зобов'язати Херсонську міську раду (код ЄДРПОУ 26347681, адреса: 73000, м. Херсон, просп. Ушакова, 37) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1, адреса: 73000, АДРЕСА_1) щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої в АДРЕСА_3.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Херсонської міської ради (73000, м.Херсон, пр-т Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_3) судовий збір у сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ковбій О.В.

кат. 6.3