Рішення № 75667389, 03.08.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2120/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кобеляцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кобеляцького об'єднаного УПФУ Полтавської області про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії позивачу з 01 травня 2017 року протиправною та зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії позивача з 01 травня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправну поведінку відповідача, який безпідставно припинив виплату належної їй пенсії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

31 липня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача на позов /а.с. 30-41/, у якому відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що відповідач правомірно, з огляду на наявність чинного рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30 березня 2017 року № 78, припинило нарахування та виплату пенсії позивачу.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та перебуває на пенсійному обліку в Кобеляцькому об'єднаному УПФУ Полтавської області з 19 серпня 2014 року.

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Новосанжарської РДА від 18 грудня 2014 року № НОМЕР_1 гр. ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, яка постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, та перемістилась з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції до АДРЕСА_1 /а.с. 11/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30 березня 2017 року № 78 припинено нарахування та виплату пенсії позивачу з підстав непроживання останнього за адресою тимчасово переміщеної особи /а.с. 35/.

Не погодившись із бездіяльністю суб'єкта владних повноважень щодо виплати перерахованої суми пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 47 цього ж Закону передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Приписами частини першої статті 49 Закону № 1058-IV врегульовано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що виплату пенсії позивача з 01 травня 2017 року органом Пенсійного фонду припинено у зв’язку з надходженням подання Управління соціального захисту населення № 79 від 29 березня 2017 року, акта обстеження та інших поданих матеріалів на виконання рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30 березня 2017 року № 78, прийнятого на підставі підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі за текстом - Порядок № 365).

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність припинення виплати пенсії гр. ОСОБА_1, посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат постанови Кабінету міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, а також наполягає на тому, що дії щодо припинення виплати пенсії позивачу вчинені на підставі чинних нормативно-правових актів та рішення Комісії від 30 березня 2018 року № 78, що є обов'язком територіального органа Пенсійного фонду, який випливає із закону, а не його правом.

Відхиляючи доводи відповідача, суд зазначає, що приписи підзаконного нормативно-правового акта, яким встановлено інші випадки припинення соціальних виплат, суперечать положенням статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом.

Таким чином належна підстава призупинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо Законом.

Разом із тим, наявність передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.

Суд зауважує, що згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії призначаються саме Пенсійним фондом України і саме зазначений орган виконавчої влади відповідає за їх призначення та виплату.

Виплата пенсії може бути припинена, як вже зазначалось, виключно у випадках, прямо передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не на підставі постанов Кабінету міністрів України, у зв'язку з чим суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2017 року на підставі рішення Комісії від 30 березня 2017 року № 78.

Відтак, будь-які посилання відповідача на чинність вищевказаного рішення Комісії від 30 березня 2017 року № 78 суд вважає безпідставними.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 33.3 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: "Пічкур проти України" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України в залежності від міста проживання.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суд вважає, що в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України в залежності від місця їх проживання.

З огляду на викладене, припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2017 року здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача відновити виплату пенсії позивачу з 01 травня 2017 року підлягають задоволенню.

Слід також зауважити, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 235/4162/17, від 20 березня 2018 року у справі № 234/2389/17 та від 15 травня 2018 року у справі № 263/7764/17.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання бездіяльності відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.

Як встановлено судом, Кобеляцьке об'єднане УПФУ Полтавської області вчинило низку юридично значущих дій та прийняло ряд рішень, спрямованих як на припинення виплати пенсії позивача, так і на повернення надміру плачених (за переконанням відповідача) сум.

Зважаючи на вищевикладене суд вважає належним способом захисту порушеного права позивача на отримання пенсії - визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії гр. ОСОБА_1 з 01 травня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 39300, рнокпп НОМЕР_2) до Кобеляцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Юр'ївська, 1-А, м. Кобеляки, Кобеляцький район, Полтавська область, 39200, код ЄДРПОУ 40376992) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Кобеляцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2017 року.

Зобов'язати Кобеляцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2017 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 39300, рнокпп НОМЕР_2) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Кобеляцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Юр'ївська, 1-А, м. Кобеляки, Кобеляцький район, Полтавська область, 39200, код ЄДРПОУ 40376992).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2