Рішення № 75667357, 02.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2561/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Марина П.П.,

за участю секретаря Станкової О.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправним та скасування Припису №ОД/206/140/ВП від 05.05.2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправним та скасування Припису Головного управління Держпраці в Одеській області про усунення виявлених порушень №ОД/206/140/ВП від 05.05.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем проведено перевірку додержання вимог законодавства про працю в Регіональній філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», за результатами якої складено акт від 05.05.2018 року №ОД206/140/АВ, яким встановлено порушення з боку РФ «Одеська залізниця» вимог ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, що полягло в незаконному звільненні на підставі п.3 ст.36 КЗпП України ОСОБА_1 з посади складача поїздів 5 розряду у зв’язку з укладенням контракту з Міністерством оборони України (наказ про звільнення від 23.10.2017 року №44о/с). На підставі акту перевірки відповідачем видано припис від 05.05.2018 року №ОД206/140/АВ/П, який позивач вважає незаконним та безпідставним, оскільки ПАТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» звільнення ОСОБА_1 з посади складача поїздів 5 розряду здійснило без порушень норм чинного КЗпП України, тому відсутні правові підстави для скасування наказу від 23.10.2018 №44/ос про звільнення ОСОБА_1 та збереження за ним місця роботи, посади та середнього заробітку на час військової служби за контрактом. Так, відповідно до наказу від 01.08.2003 №14, ОСОБА_1 прийнято на роботу до залізничної станції Арциз відокремленого структурного підрозділу «Одеська дирекція залізничних перевезень» ДП «Одеська залізниця» учнем чергового стрілочного поста та в подальшому переведено на посаду складача поїздів 5 розряду станції Арциз Виробничого підрозділу «Одеська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». 19.08.2014 наказом №99/ДС ОСОБА_1 було увільнено від виконання своїх посадових обов’язків у зв’язку з призивом під час мобілізації зі збереженням посади та середнього заробітної плати. Після демобілізації, відповідно до наказу від 14.09.2015 року №76/ДС, ОСОБА_1 повернувся на своє робоче місце. Таким чином, під час служби в збройних силах України за призовом під час мобілізації, за ОСОБА_1, відповідно до вимог законодавства, було збережено посаду та середню заробітну плату, а після демобілізації ОСОБА_1 продовжував працювати на вищезазначеній посаді. 31.03.2017 року ОСОБА_2 за власної ініціативи звернувся до Збройних Сил України та уклав Контракт про проходження військової служби. Відповідно до п. З Контракту він є строковим і укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на шість місяців, тобто з власної ініціативи ОСОБА_1 уклав новий Контракт про проходження військової служби, відповідно до п. 3 якого він є строковим і укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на шість місяців. Як вбачається з умов вищенаведених контрактів від 31.03.2017 та від 01.09.2017, ці контракти є строковими, укладені на термін шість місяців та не пов’язані з дією особливого періоду в Україні. Більш того, в п.1 вищезазначених контрактів зазначено, що громадянин ОСОБА_1 бере на себе зобов’язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту. Таким чином, на думку позивача, з умов зазначених контрактів випливає, що на момент їх укладення особливий період не діє, однак у випадку його настання термін дії контракту може бути продовжений. В Акті перевірки від 05.05.2018 №ОД206/140/АВ. Відповідач стверджує, що Контракт з ОСОБА_1 М укладено під час дії особливого періоду. Проте, таке твердження не відповідає дійсності, враховуючи, що згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну службу, крім випадків, коли за працівниками зберігаються робоче місце, посада, відповідно до ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України. Особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, оскільки воєнний стан не оголошувався, особливим періодом є період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації. Тому особливий період в Україні діяв: - з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; - з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; - з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; - з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. Така позиція підтверджується судовими рішеннями, крім того, про відсутність особливого періоду на час укладення ОСОБА_2 контракту з Міністерством Оборони України зазначено в самому Контракті (п.1 Контракту).

Представник відповідача надала до суду відзив на адміністративний позов (а.с.72-79), згідно яких відповідач вважає, що позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем, відповідно до вимог Конвенції Міжнародної організації праці №81, яка ратифікована ЗУ від 08.09.2004 року №1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці №129, ратифікованої ЗУ від 08.09.2004 року №1986-IV, статті 259 Кодексу Законів про працю України, ст.6 ЗУ «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, пп.1 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ №295 від 26.04.2017 року, на підставі звернення працівника ОСОБА_1 до Урядової гарячої лінії від 29.03.2018 року, видано Наказ Головного управління Держпраці в Одеській області від 19.04.2018 р. № 383 про проведення головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління Держпраці в Одеській області ОСОБА_3 у період з 23.04.2018 р. по 07.05.2018 р. (включно) позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування Регіональній філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». З урахуванням вимог чинного законодавства, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами, на підставі наведеного наказу та направлення на здійснення інспекційного відвідування від 19.04.2018 р. № 15/01-29-0608, інспектор праці провів інспекційне відвідування Регіональній філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», за результатами якого складено акт № ОД206/140/АВ від 05.05.2018 р. та видано припис №ОД206/140/АВ/П від 05.05.2018 р. Так, актом перевірки встановлено порушення ч.3 ст.119 КЗпП України – не забезпечено дотримання гарантій за працівниками, призваними на строкову військову службу, а саме – посилаючись на п.3 ст.36 КЗпП України 23.10.2017 року було видано наказ (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту» №44 о/с від 23.10.2017 року за яким ОСОБА_1 звільнено з посади «складача поїздів 5 розряду» у зв’язку із призовом на військову службу та вказано підставу: «укладення контракту з Міністерством оборони України». Згідно наданої для дослідження документації філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» було з’ясовано, що громадянина ОСОБА_1 було прийнято на роботу 01.08.2003. З часу прийняття на роботу по дату фактичного звільнення, заявник ОСОБА_1 постійно перебував у трудових правовідносинах з філією «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виконував за місцем знаходження «станції Арциз» (яка є Структурним підрозділом Філії) покладені на нього посадовими обов’язками завдання, згідно тих посад які він обіймав. Згодом, заявник ОСОБА_1 надав згоду на проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді старшого солдата, командира відділення зенітного ракетного взводу, строком на 6 місяців, починаючи з 01 жовтня 2017 року, що було відображено шляхом укладення між ним та командиром військової частина А3414 ОСОБА_4 контракту «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу» від 01.09.2017. Посилаючись на п. 3 ст. 36 КЗпПУ, керівником «станції Арциз» (яка є структурним підрозділом Виробничого підрозділу «Одеська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця») ОСОБА_5 (що діяла за Довіреністю від ПАТ «Українська залізниця» в особі директора філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_6В.) 23 жовтня 2017 року було видано наказ (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту)» № 44/ос від 23.10.2017р., за яким ОСОБА_1 звільнено з посади «складача поїздів 5 розряду» у зв'язку із призовом на військову службу та вказано підставу: «укладення контракту з Міністерством оборони України». Разом з тим, під час видання вищенаведеного наказу та розірвання трудових правовідносин з заявником ОСОБА_1, уповноваженою особою ПАТ «Українська залізниця» - начальником «станції Арциз» ОСОБА_5 та керівником філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_6 (який здійснює поточне керівництво діяльністю Структурних підрозділів Філії) відповідні норми чинного національного законодавства про працю, належним чином враховані не були. Так, відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до Закону. Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Як зазначає відповідач, починаючи з 07.01.2017, частину 3 статті 119 КЗпП України викладено в іншій редакції, відповідно до якої за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Отже, відповідач вважає, що з моменту оголошення мобілізації настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інші; військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а тому закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Отже, відповідач вважає, що останнім правомірно застосовано припис до позивача за порушення вимог трудового законодавства. Також, згідно наданих заперечень, відповідач вказує, що зобов’язання стосовно поновлення громадянина ОСОБА_1 у приписі відсутні, а даний припис передбачає добровільне усунення виявлених порушень які можливо допускалися з цього приводу відносно інших працівників позивача і це і жодному разі не стосується питання поновлення когось на роботі, а виключно зостережено на аспекті – збереження місця роботи, посади і середнього заробітку відносно осіб, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення (а.с.120-122).

Від представників сторін надійшли заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження, у зв’язку з чим, враховуючи відсутність потреби щодо заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що відповідно до вимог Конвенції Міжнародної організації праці №81, яка ратифікована ЗУ від 08.09.2004 року №1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці №129, ратифікованої ЗУ від 08.09.2004 року №1986-IV, статті 259 Кодексу Законів про працю України, ст.6 ЗУ «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, пп.1 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ №295 від 26.04.2017 року, на підставі звернення працівника ОСОБА_1 до Урядової гарячої лінії від 29.03.2018 року, видано Наказ Головного управління Держпраці в Одеській області від 19.04.2018 р. № 383 про проведення головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління Держпраці в Одеській області ОСОБА_3 у період з 23.04.2018 р. по 07.05.2018 р. (включно) позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування Регіональній філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.82).

На підставі наведеного наказу та направлення на здійснення інспекційного відвідування від 19.04.2018 р. № 15/01-29-0608 (а.с.83), інспектором праці проведено інспекційне відвідування Регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», за результатами якого складено акт № ОД206/140/АВ від 05.05.2018 р. та видано припис №ОД206/140/АВ/П від 05.05.2018 р р. (а.с.84-87з/б, 88).

Так, вказаним актом перевірки встановлено порушення Регіональною філією вимог ч.3 ст.119 КЗпП України – не забезпечено дотримання гарантій за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову, а саме – посилаючись на п.3 ст.36 КЗпП України 23.10.2017 року було видано наказ (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту» №44 о/с від 23.10.2017 року за яким ОСОБА_1 звільнено з посади «складача поїздів 5 розряду» у зв’язку із призовом на військову службу та вказано підставу: «укладення контракту з Міністерством оборони України» (а.с.177-178).

Так, згідно припису встановлено наступний зміст виявленого порушення: «не дотримання норм чинного законодавства в частині незбереження за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову – ч.3 ст.119 КЗпП України, строком усунення виявленого порушення позивачу визначено в термін до 05.06.2018 року (а.с.88).

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення встановлено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V від 05.04.2007 (далі Закон №877-V).

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 1 ст. 2 Закону №877-V).

За визначенням п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №877-V визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону №877-V орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), у випадках та порядку, визначених законом; (абзац четвертий частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.11.2016 р. N 1726-VIII) надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; застосовувати санкції до суб'єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

Частиною 2 статті 7 Закону передбачено, що на підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.

Згідно до ч. 10 ст. 4 вказаного Закону України посадові особи органу державного нагляду (контролю) з метою з'ясування обставин, які мають значення для повноти проведення заходу, здійснюють у межах повноважень, передбачених законом, огляд територій або приміщень, які використовуються для провадження господарської діяльності, а також будь-яких документів чи предметів, якщо це передбачено законом.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок № 295).

Відповідно до п.2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Статтею 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", «;Про альтернативну (невійськову) службу", «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно зі ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Отже, юридичні особи передають філіям певне майно та затверджують положення про них, що визначають зміст і порядок їхньої діяльності. Однак юридично власником цього майна залишається юридична особа, тому що філії не мають правосуб'єктності. Філії виступають лише як відокремлені частини юридичної особи, що їх створила.

Для здійснення функцій від імені юридичної особи остання видає довіреність призначеному нею керівникові філії, за якою вони мають право укладати договори та інші правочини від імені юридичної особи, що їх створила, у межах наданих повноважень. Керівник на підставі цієї довіреності діє від імені та в інтересах юридичної особи, а не від імені філії.

Суб'єктами господарювання згідно з п.1 ч.2 ст.55 Господарського кодексу України є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Аналізуючи зміст цих правових норм, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що до відповідальності за абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України можуть бути притягнуті виключно юридичні особи, а не їх відокремлені підрозділи.

Як встановлено судом, ПАТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, є юридичною особою, адреса місцезнаходження: 03680, Україна, м. Київ, вулиця Тверська, 5 (а.с.36-40).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.37) вбачається, що Регіональна філія «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» є відокремленим підрозділом ПАТ «Укрзалізниця» не має статусу юридичної особи.

Згідно з п. 2.1 Розділу 2 Положення про Регіональну філію «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 16.11.2015 року (далі - Положення), Регіональна філія «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» є відокремленим підрозділом ПАТ «Укрзалізниця» та не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені товариства та в його інтересах, здійснює делеговані функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності товариства (а.с.41-52).

Відповідно до п.-п.11.2-11.3 Розділу 11 Положення, прийом на роботу та звільнення з роботи працівників Філії проводиться відповідно до номенклатури посад працівників товариства, а працівники Філії є працівниками товариства.

З огляду на викладене, Регіональна філія, яка не є юридичною особою, не може бути притягнута до відповідальності, у зв’язку з чим відповідач під час прийняття оскаржуваного припису діяв без врахування обставин, що мали суттєве значення для визначення суб'єкта правопорушення.

Зокрема, в даному випадку відповідач всупереч вимогам закону видав припис неналежному суб'єкту - філії замість головного підприємства, а тому припис є протиправним, оскільки у відповідача відсутні правові підстави для визначення певних дій правопорушень саме філії.

При цьому, відповідач у відзиві на позов також вказує, що посилаючись на п. 3 ст. 36 КЗпПУ, керівником «станції Арциз» (яка є структурним підрозділом Виробничого підрозділу «Одеська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця») ОСОБА_5 (що діяла за Довіреністю від ПАТ «Українська залізниця» в особі директора філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_6В.) 23 жовтня 2017 року було видано наказ (розпорядження) «Про припинення трудового договору (контракту)» № 44/ос від 23.10.2017р., за яким ОСОБА_1 звільнено з посади «складача поїздів 5 розряду» у зв'язку із призовом на військову службу та вказано підставу: «укладення контракту з Міністерством оборони України».

Отже, філія не є суб'єктом, якого за даних обставин можливо притягнути до відповідальності за порушення вимог законодавства з питань праці.

Суд зважає на те, що юридична відповідальність - це застосування в особливому процесуальному порядку до особи, яка вчинила правопорушення, засобів державного примусу, передбачених санкцією правової норми.

Обов'язковою складовою юридичної відповідальності є наявність визначеного суб'єкта - фізичної чи юридичної особи, яка в силу своїх властивостей може власноруч відповідати за вчинене. Тому такий суб'єкт повинен володіти певними характеристиками, а вчинене правопорушення має пов'язуватись із наявністю вини. Саме це і визначає можливість покладення відповідальності та впливає на її види і форму.

Однак в даному випадку відсутня одна із обов'язкових складових - суб'єкт, оскільки філія в силу закону не може бути суб'єктом юридичної відповідальності.

Також, припис підлягає скасуванню з підстав не визначення жодної вимоги щодо усунення будь-якого виявленого порушення.

Так, з документів, переданих в рамках позапланової перевірки позивача вбачається що Головним управлінням з питань праці під час проведення перевірки мало з'ясовуватись виключно питання щодо законності звільнення із займаної посади ОСОБА_1, який уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, та саме по вказаному працівнику виявлено порушення норм КЗпП України.

Відповідно до ч.8 ст.7 ЗУ №877, припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Під час проведення позапланової перевірки відповідачем не було виявлено жодних інших працівників філії, які уклали контракти про проходження військової служби, відтак, викладені у запереченнях пояснення стосовно наданого припису, що зобов’язання стосовно поновлення громадянина ОСОБА_1 у приписі відсутні, а даний припис передбачає добровільне усунення виявлених порушень які можливо допускалися з цього приводу відносно інших працівників позивача і це і жодному разі не стосується питання поновлення когось на роботі, а виключно зостережено на аспекті – збереження місця роботи, посади і середнього заробітку відносно осіб, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення (а.с.120-122) - не є наслідком чинного правового регулювання та безпосередньо не спрямовані на відновлення порушених прав, свобод та інтересів працівника ОСОБА_1, який звернувся зі скаргою на незаконні дії філії щодо його звільнення, та у відповідача без встановлення за результатами проведеної перевірки порушень прав певних осіб немає достатніх підстав вважати або припускати, що в майбутньому позивач буде діяти протиправно.

Отже, припис може вимагати усунення лише тих порушень, які вже виникли внаслідок існування конкретних правовідносин.

При цьому, даний припис не містить жодної вимоги, яку можливо усунути, при цьому, строк виконання припису встановлено до 05.06.2018 року.

Крім того, оскаржуваним приписом фактично встановлений строк дотримання ч.3 ст.119 КЗпП України (до 05.06.2018р.), що взагалі суперечить визначенню, наведеному у частині восьмій статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2007р., згідно з яким припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства, оскільки суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані завжди дотримуватися норм законодавства в своїй діяльності безвідносно до винесення припису щодо них.

Зокрема, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Отже, викладені у приписі вимоги мають стосуватися зобов'язання особи усунути допущені нею порушення в рамках конкретних правовідносин шляхом здійснення визначених у ньому заходів, а не вказувати на необхідність дотримання в майбутньому певних законодавчих норм.

Зважаючи на положення ч.ч. 1,2,4 ст. 71 КАС України, суд вважає, що відповідач не спростував доводи позивача і не довів правомірності оскарженого припису.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного припису відповідач діяв не на підставі, не у спосіб та не в межах повноважень, встановлених чинним законодавством, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак їх слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправним та скасування Припису №ОД/206/140/ВП від 05.05.2018 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Припис Головного управління Держпраці в Одеській області №ОД/206/140/ВП від 05.05.2018 року.

Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» суму сплаченого судового збору у розмірі 1762 /одна тисяча сімсот шістдесят дві/ грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», адреса: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 40075815.

Відповідач: Головне управління Держпраці в Одеській області, адреса - 65044, Одеська область, м.Одеса, проспект Шевченка, 2, ЄДРПОУ 39781624.

Суддя П.П.Марин

.