Рішення № 75667284, 03.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3117/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Сидорівського С.А.,

представника позивача: не з’явився,

представника відповідача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро.” про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 90638,00 грн., –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро.” про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 90638,00 грн.

Ухвалою від 02.07.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі.

18.07.2018 року (вх. № 20701/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

20.07.2018 року (вх. № 20958/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

23.07.2018 року (вх. № 21230/18) представником відповідача до канцелярії суду подано письмові заперечення.

В судовому засіданні 24.07.2018 року судом приєднано до матеріалів справи відповідь на позовну заяву.

25.07.2018 року (вх. № 21374/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

26.07.2018 року (вх. № 21668/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

30.07.2018 року (вх. № 21840/18) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи в загальному порядку.

Ухвалою від 30.07.2018 року Одеським окружним адміністративним судом відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

30.07.2018 року (вх. № 21966/18) представником позивача до канцелярії суду подано письмові заперечення на клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні 30.07.2018 року судом приєднано клопотання представника відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в порушення вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік, тому має нести відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2017 рік, наданому до відділення Фонду соціального захисту інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників на ТОВ «Хімагро» склала 11 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного. Таким чином, відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2017 року відповідачем не виконано.

Відповідач в обґрунтування правової позиції зазначив, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення правил, встановлених законодавчими актами, за наявності в діях суб’єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не вживались заходи, спрямовані на недопущення такого порушення. У відповідача з жовтня 2017 року виник обов’язок із працевлаштування однієї особи з інвалідністю. В свою чергу, відповідачем у 2017 році було працевлаштовано одну особу з інвалідністю, а саме ОСОБА_2. За приписами ч.5 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч.1 ст.19 вказаного Закону вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких робоче місце є основним. Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду (постанова від 25.04.2018р. у справі №815/2382/16).

Представник позивача в судовому засіданні 24.07.2018р. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, у судове засідання 30.07.2018 року позивач явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання сповідався належним чином та завчасно.

Відповідач у судове засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, в тому числі посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Одеському окружному адміністративному суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991р. (надалі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно ч.1 ст.19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст.18 Закону № 875-XII встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону (ч. 11 ст. 19 Закону № 875-XII).

Згідно ч.ч.2-3, 9-10 зазначеної статті Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

У поданому до позивача звіті за формою 10-ПІ за 2017 рік, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2017 році становила 11 осіб, з них середньооблікова кількість середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - «-»; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить «1»; фонд оплати праці штатних працівників - 1920,3 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника 174573 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, яка самостійно визначена підприємством «-» (а.с. 8).

За приписами ч.5 ст. 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач протягом 2017 року створив робоче місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та працевлаштував одну особу з інвалідністю.

Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2010 року за скаргою Відкритого акціонерного товариства «Балаклавське рудоуправління ім.О.М. Горького» у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Про зайнятість та працевлаштування інвалідів роботодавець повідомляє територіальне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) шляхом подання не пізніше 1 березня, наступного після звітного періоду статистичної звітності передбаченої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 р., а саме «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» Форма №10-ПІ (річна).

Відповідно до п. 3.2.5 Інструкції зі статистики чисельності працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 286 від 28.09.2005р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2015р. за № 1442/11722, середньооблікова чисельність працівників за період початку року (в т.ч. за квартал півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на кількість місяців 12.

Згідно п.3.4 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42 від 10.02.2007 р., дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч. 3 ст.18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

При прийнятті рішення суд першої інстанції врахував положення ст.244-2 КАС України щодо обов'язковості рішення Верховного Суду України, прийнятого за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та, зокрема, постанови Верховного Суду України від 31 січня 2011 року (справа № 21-60а10), від 20 червня 2012 року (справа № 21-60а11), в яких зазначається, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Разом з тим суд зазначає, що відповідач повинен здійснити всі залежні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суд погоджується з тим, що ч.2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що при розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТОВ “Хімагро.” у 2017 році становила 11 осіб, враховуючи, що з січня по липень у позивача працювало 7 осіб, з серпня по вересень 2017 року – 6 осіб, з жовтня по грудень – 25 осіб.

У постанові від 27.05.2014 у справі № 21-119а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися відповідачем виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Така правова позиція зумовлена тим, що відповідно до ч. 1 та 3 ст. 20 Закону України №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Суд зазначає, що штрафні санкції до відповідача є альтернативним зобов'язанням роботодавця, який повинен або виконати норматив робочих місць для інвалідів, або сплатити штраф.

Суд звертає увагу, що відповідачем у 2017 році було працевлаштовано одну особу з інвалідністю, а саме ОСОБА_2. Зазначену особу було прийнято на роботу на посаду охоронця, починаючи з 01.10.2017 р., що підтверджується: копіями заяви ОСОБА_2 про прийняття на роботу від 29.09.2017 року, наказу TOB «Хімагро.» № 10-К від 29.09.2017 року про прийом на роботу, копією посвідчення ОСОБА_2 серія ААБ № 011003, яке підтверджує його статус особи з інвалідністю, копією трудової книжки ОСОБА_2 та копією повідомлення про прийняття працівника на роботу, надісланого до Лиманської ОДПІ ГУ ДФС (Южненське відділення) 29.09.2017 року з копією квитанції № 2, яка підтверджує прийняття зазначеного повідомлення Лиманською ОДПІ ГУ ДФС (Южненське відділення). Саме з цієї дати штатний розпис ТОВ «Хімагро.» було збільшено з 6 осіб до 25 осіб.

З огляду на це, твердження позивача про те, що відповідач не створив робочого місця, є помилковим. Відтак, у діях відповідача не було складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Зазначені мотиви є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №815/2382/16, яка з урахуванням приписів ч.5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом.

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної заяви Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро.” про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 90638,00 грн. слід відмовити повністю.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 24.07.2018р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро.” подано клопотання (а.с. 29-33), в якому останній просив стягнути з Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 52654,80 грн.

30.07.2018. (вх. № 21966/18) від Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів надійшло заперечення проти клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в обґрунтування якого зазначено про необґрунтованість правової позиції відповідача та безпідставність та неспівмірність заявленого клопотання.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що повязані із прибуттям до суду; 3) повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) повязані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) повязані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Також згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст. 139 КАС України).

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи повязані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов’язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що 27.02.2018 р. між адвокатським об’єднанням «Гвоздій та Оберкович» та ТОВ “Хімагро.” укладено договір №42/02-18 про надання правової допомоги (а.с. 34-36).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду копії акту надання послуг № 411 від 24.07.2018р., звіту, рахунку, платіжного доручення № 2671 від 19.07.2018р., довіреності та ін. (а.с.38-49).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п’ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

При цьому суд зазначає, що дана справа не є складною, ціна позову є також не високою, судове засідання стосовно розгляду справи по суті було проведено лише одне, а друге судове засідання виключно щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Отже, враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позову суб’єкта владних повноважень, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у ромірі 26327,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 13901271) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро.” (місцезнаходження: 65481, Одеська область, м. Южне, проспект Григорівського Десану, б. 34/4, офіс 11; код ЄДРПОУ 39341579) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 90638,00 грн. - відмовити повністю.

Стягнути суму правничої допомоги з Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13901271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Хімагро.” (код ЄДРПОУ 39341579) в розмірі 26327,40 грн. (двадцять шість тисяч триста двадцять сім гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2018 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.