Рішення № 75667202, 02.08.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/567/18

Провадження №2/263/877/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2018 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Рудь Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

1. виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

У січні 2018 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької обрості з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору від 27 січня 2010 року № б/н із ОСОБА_1, остання отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписавши заяву, позичальник висловила свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Банк взяті на себе зобов’язання щодо надання кредиту виконав у повному обсязі. Відповідач умови договору належним чином не виконала, у зв’язку із чим у неї утворилась заборгованість перед банком, яка станом на 30 листопада 2017 року становить 43505,84 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4760,13 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 34397,81 грн., заборгованості за пенею та комісією – 1800 грн., штрафу (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 2047,90 грн., у зв’язку із чим, керуючись положеннями ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 610, ч. 2 ст. 615, ст. ст. 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 5, 14 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», банк просить стягнути указану заборгованість та судові витрати у розмірі 1762 грн.

27 березня 2018 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач посилається на те, що 27 січня 2010 року, як це зазначено у позові, вона договір із ПАТ КБ «Приватбанк» не укладала. Нею була підписана заява позичальника № MRXRRX07780046, де зазначено, що банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 817,30 грн. на строк 12 місяців з 17 серпня 2010 року по 17 серпня 2011 року включно зі сплатою за користування кредитом у розмірі 0,01 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди, комісії у зазначені у заяві строки. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізнішою ніж 17 серпня 2011 року. Відповідач зазначає, що інших кредитних договорів із позивачем не підписувала, тому вважає позовні вимоги безпідставними. Крім того, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності щодо кредитного договору від 17 серпня 2010 року, оскільки з моменту прострочення сплати кредиту 17 серпня 2011 року до моменту звернення банку з позовом встановлений законом загальний строк позовної давності сплив, при цьому такий не переривався.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому такий посилається на те, що відповідач отримала кредитні карти № № 5577212911751173, 5211537315352612, остання з яких має термін дії до останнього дня місяця «04.2016 року». Відповідачем не надано жодних доказів не укладення кредитного договору. На підтвердження видачі відповідачу платіжної картки та відкриття рахунку, на який встановлено кредитний ліміт та прослідковується, що відповідач користувалася грошима, позивач представив суду фото клієнта з картою та виписку по рахунку. З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач частково сплачувала заборгованість за договором, а відповідачем не доведена відсутність заборгованості. Щодо строку позовної давності позивач зазначає, що відповідачем вчинені дії, що свідчать про визнання нею свого боргу перед банком. З виписки з рахунку вбачається, що відповідач неодноразово здійснювала погашення заборгованості, а останній платіж внесений 14 червня 2016 року, а позивач звернувся до суду з позовом 15 січня 2018 року, тобто до спливу строку позовної давності. Підстави для застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення пені відсутні, оскільки порушення зобов’язання триває, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

2. заяви і клопотання:

Відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позов заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до кредитних зобов’язань за договором, укладеним з позивачем 17 серпня 2010 року № MRXRRX07780046.

3. процесуальні дії суду:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16 лютого 2018 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз’яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19 березня 2018 року відкладено розгляд справи, відповідачу встановлено додатковий строк на надання відзиву на позов.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, в редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, виходить з такого.

Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі є стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 січня 2010 року № б/н, укладеним ПАТ КБ «Приватбанк» із ОСОБА_1

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

4. фактичні обставини справи, установлені судом:

Судом установлено, що відповідно до укладеного договору від 27 січня 2010 року № б/н відповідач отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 8).

Згідно з положеннями статтей 634, 638 ЦК України, відповідач ОСОБА_1, підписавши анкету-заяву, прийняла пропозицію та приєдналася до договору згідно з умовами та правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у вказаній анкеті-заяві.

Банком до матеріалів справи долучено копію заяви ОСОБА_1 від 27 січня 2010 року № 1500131300135102115.

Відповідно до довідки від 04 травня 2018 року № 30.1.0.0/2-20180116/745, виданої ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору № б/н від 27 січня 2010 року отримала картки № № 5577212911751173, 5211537315352612, остання з яких має термін дії до останнього дня місяця «04.2016 року».

Наведені обставини та положення ст. ст. 634, 638 ЦК України дають підстави для висновку, що саме 27 січня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір та цього дня їй видано відповідну пластикову картку.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, у зв’язку з порушеннями зобов’язань за кредитним договором, заборгованість відповідача станом на 30 листопада 2017 року становить 43505,84 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4760,13 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 34397,81 грн., заборгованості за пенею та комісією – 1800 грн., штрафу (фіксована частина) – 500 грн., штраф (процентна складова) – 2047,90 грн. (а. с. 5-7).

З розрахунку заборгованості за договором № б/н від 27 січня 2010 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 станом на 30 листопада 2017 року вбачається, що останній платіж на погашення заборгованості здійснений ОСОБА_1 14 червня 2016 року у сумі 500 грн. (а. с. 7).

З наданої відповідачем копії заяви позичальника № MRXRRX07780046 від 17 серпня 2010 року, вбачається, що ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 817,30 грн. на строк 12 місяців з 17 серпня 2010 року по 17 серпня 2011 року включно на наступні цілі: придбання товару, а також у розмірі 0.00 грн. на сплату страхового платежу, зі сплатою за користування кредитом у розмірі 0,01 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 74,30 грн. та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 24,44 грн. в обмін на зобов’язання позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені у заяві та умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («розстрочка») строки. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізнішою ніж 17 серпня 2011 року (а. с. 33).

5. Щодо порушення прав позивача та ким вони порушені.

З установлених судом обставин, необхідно дійти висновку, що права позивача порушені відповідачем, яка не виконує умови кредитного договору, та такі підлягають захисту у заявлений спосіб.

6. Норми права, які застосовує суд при вирішенні спору, який виник із договору кредиту та мотиви їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статтей 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов’язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

Проводячи оцінку поданих доказів, суд вважає, що знайшли своє підтвердження доводи позивача, що між сторонами укладений договір 27 січня 2010 року № б/н, з якого виникли обов’язки, які відповідач неналежним чином виконує, у неї утворилася указана банком заборгованість і така у порядку, передбаченому ст. ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У справі, яка є предметом розгляду, відповідачем позов про визнання недійсним кредитного договору не заявлявся, як і не представлено доказів визнання його недійсним за рішенням суду, тому суд вважає його правомірним, а доводи відповідача такими, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи. Сам факт заперечення щодо укладення договору не може свідчити про його неукладеність та про відсутність між сторонами договірних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом не приймаються як доказ копія наданого відповідачем договору № MRXRRX07780046 від 17 серпня 2010 року та доводи про те, що жодного кредитного договору з ПАТ КБ «Приватбанк», окрім вказаного нею не укладалося, оскільки такий договір не стосується предмета доказування у вказаній справі, не заперечує факт укладання договору про стягнення заборгованості за яким порушується питання у вказаному позові та є неналежним.

Отже, у справі, де предметом розгляду є стягнення заборгованості, суд приходить до висновку, що наявність заборгованості за кредитним договором від 27 січня 2010 року № б/н є доведеною.

У той же час, відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача. Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Із вимогами до суду банк звернувся 15 січня 2018 року. Відповідно до розрахунку заборгованості 14 червня 2016 року ОСОБА_1 поповнила картку на 500 грн., які автоматично перераховані на погашення кредитної заборгованості. Інших дій після 14 червня 2016 року відповідач з платіжною картою не здійснювала.

У справі встановлено, що строк дії картки визначений «04.2016», відповідно до довідки банку, іншого сторонами суду не представлено, тому суд дослідив саме ті докази, які представлені сторонами.

Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Оскільки відповідачем останній платіж здійснений 14 червня 2016 року, дія картки закінчилася у квітні 2016 року, позов подано до суду 05 січня 2018 року, тобто у межах загального строку позовної давності, а саме: з моменту сплати останнього платежу, підстави для застосування позовної давності до вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків за його користування та у зв’язку із цим відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України) відсутні.

Питання щодо позовної давності за зобов’язаннями за кредитним договором № MRXRRX07780046 від 17 серпня 2010 року, на який посилається відповідач у відзиві, судом не вирішується, оскільки таке не стосується предмета позову у вказаній справі, а саме: стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 січня 2010 року № б/н, укладеним між сторонами.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за пенею, комісією та штрафу (фіксованої та процентної частини) суд виходить з такого.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 8.6 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежу за будь-якими грошовими зобов’язаннями, передбаченими цим договором, більше ніж на 120 днів, клієнт зобов’язаний виплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5 % від суми позову

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин суд приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з боржника пені та штрафів (фіксованої частини в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 2047,9 грн.).

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Згідно зі ст. ст. 10, 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим.

Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.

15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», в преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Заборона щодо нарахування пені на основне зобов’язання фізичним особам - позичальникам потребує сукупність двох умов, а саме: 1) необхідність реєстрації; 2) необхідність постійного місця проживання боржника.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких відноситься і м. Маріуполь

З наданого відповідачем ОСОБА_1 відзиву та копії паспорту громадянина України, яка міститься у матеріалах справи вбачається, що остання зареєстрована за адресою: ар. Миру, 84, кв. 14, м. Маріуполь, Донецька область.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором, укладеним 27 січня 2010 року позивачем із ОСОБА_1, станом на 14 квітня 2014 року сума нарахованої комісії та пені становила 00 грн., оскільки відповідачем внесені кошти у рахунок погашення заборгованості у розмірі 460 грн.

Отже, приймаючи до уваги те, що відповідач зареєстрована та постійно проживає у м. Маріуполі, тобто у населеному пункті, де проводилась антитерористична операція (операція об’єднаних сил), необхідно дійти висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», тому позовні вимоги банку в частині стягнення пені та штрафів задоволенню не підлягають.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача неустойки з наведених мотивів, що є самостійною підставою для відмови у позові, тому наслідки пропуску позовної давності до цих вимог не застосовує.

На підставі викладеного та враховуючи, що ОСОБА_1 неналежним чином виконує зобов’язання за кредитним договором, у зв’язку з чим виникла заборгованість, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредитом у розмірі 4760,13 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом – 34397,81 грн.

В іншій частині підстави для задоволення позову відсутні.

8. Питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з квитанції про сплату судового збору, розмір судових витрат складає 1762 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору, пропорційну до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на: 39157,94 грн. х 100% : 43505,84 грн. ціни позову = 90 %), тобто 90 % від ціни позову (90 % х 1762 грн. : 100% = 1585,9 грн.), що складає 1585,9 грн.

Керуючись ст. ст. 253, 256-258, 261, 267, 509, 526, 544, 612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 141, 206, 263-265, 280 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 27 січня 2010 року № б/н у розмірі 39157,94 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 4760,13 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом – 34397,81 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1585,9 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ВК № 250218, ІПН НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, 87500.

Суддя О.М. Музика