Ухвала суду № 75667159, 03.08.2018, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Номер провадження 2/225/943/2018

Єдиний унікальний номер судової справи225/3539/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2018 р. м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Скиба М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Панаслюк Є.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Торецька цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі його відокремленого підрозділу «Шахта «Торецька» про стягнення компенсації за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2018 року уповноважений представник позивача ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі його відокремленого підрозділу «Шахта «Торецька» про стягнення компенсації за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 27 травня 2005 року по 16 квітня 2014 року ОСОБА_3 перебував в трудових правовідносинах з Державним підприємством «Торецьквугілля», де працював у відокремленому підрозділі «Шахта «Торецька» на посаді підземного гірничого майстра з повним робочим днем на підземній роботі, що підтверджується відповідними записами в його трудовій книжці.

16 квітня 2014 року позивач був звільнений з роботи в зв'язку з невідповідністю стану здоров'я виконуваній роботі згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України. Після звільнення ОСОБА_3 стало відомо, що він під час роботи у відокремленому підрозділі «Шахта «Торецька» Державного підприємства «Торецьквугілля» недоотримував заробітну плату, в зв'язку з тим, що роботодавцем невірно розраховувались розміри його посадового окладу, який є основою для нарахування заробітної плати працівнику. Дізнавшись про порушення свого права позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення недоотриманої заробітної плати і 05 червня 2015 року Дзержинським міським судом Донецької області по цивільній справі № 225/386/15-ц (провадження № 2/225/415/2015) ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені і з Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі його Відокремленого підрозділу «Шахта «Торецька» на користь ОСОБА_3 стягнуто недоотриману заробітну плату за період роботи на підприємстві в сумі 115292,59 (сто п'ятнадцять тисяч двісті дев'яносто дві гривні 59 копійок) грн.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року зазначене рішення суду 1 інстанції залишено без змін, а отже воно набрало законної сили. При цьому, повний розрахунок з позивачем проведено лише 16 квітня 2018 року.

Таким чином, ОСОБА_3 має право на компенсацію його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який проведений 16 квітня 2018 року. Тому позивач просить в судовому порядку стягнути з відповідача компенсацію за час затримки розрахунку у сумі 387980,00 грн.

Окрім того, ОСОБА_3 вважає, що в зв'язку з порушенням його трудових прав відповідачем завдано йому моральної шкоди, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок того, що роботодавець, по-перше, невірно розраховував та недоплачував позивачу заробітну плату, тим самим обмежуючи його, передбачене ст. 48 Конституцією України, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, по-друге, остаточний розрахунок з позивачем після звільнення проведений лише 16 квітня 2018 року і на теперішній час затримка розрахунку складає чотири роки. Таким чином, розмір моральної шкоди оцінює в 200 000,00 грн.

Ухвалою суду від 17 липня 2018 року визначено проводити судовий розгляд справи за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі його відокремленого підрозділу «Шахта «Торецька» про стягнення компенсації за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін з призначенням судового засідання на 02 серпня 2018 року, встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Уповноважений представник відповідача 02.08.2018 року надав до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_3 про стягнення компенсації за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування якого зазначив, що ДП «Торецьквугілля» заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення компенсації за час затримки розрахунку в розмірі 387 980,00 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000грн. - в повному обсязі за наступних обставин.

Відповідно до ст. 233 КЗпП Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

ДП «Торецьквугілля» платіжним дорученням № 1424 від 04.04.2018 р. повністю сплатило заборгованість підприємства перед ОСОБА_3 з недоотриманої ним заробітної плати. Отже перебіг тримісячного строку звернення до суду для ОСОБА_3 розпочався 05.04.2018р., а сплив 05.07.2018р, позовна заява позивачем була подана до суду 17.07.2018р (строк пропущення звернення до суду становить 12 днів). ОСОБА_3 питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з додаванням доказів поважності його пропущення у своїй позовній заяві не ставить. Таким чином, уповноважений представник відповідача просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ДП «Торецьквугілля» - відмовити повністю.

Уповноваженим представником позивача також надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву про стягнення компенсації за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Представник позивача вважає доводи відповідача неприйнятними, а ствердження щодо пропуску строку помилковими. Оскільки ОСОБА_3 строк звернення до суду з вимогами про стягнення компенсації за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди не пропустив, так як дані вимоги є складовими заробітної плати належної працівнику і заявляти їх він має право без обмеження будь-яким строком. Таким чином просить доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, відхилити, а заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги до Державного підприємства «Торецьквугілля» задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з зазначеним позовом, у зв’язку з чим просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, суд приходить до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексіУкраїни (ст. 16), Цивільному процесуальномукодексу України (ст.4).

Згідно зі ст.13ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.3 вказаної статті у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов’язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що з 27 травня 2005 року по 16 квітня 2014 року ОСОБА_3 перебував в трудових правовідносинах з Державним підприємством «Торецьквугілля», де працював у відокремленому підрозділі «Шахта «Торецька» на посаді підземного гірничого майстра з повним робочим днем на підземній роботі, що підтверджується відповідними записами в його трудовій книжці. 16 квітня 2014 року позивач був звільнений з роботи в зв'язку з невідповідністю стану здоров'я виконуваній роботі згідно п. 2 ст. 40 КЗпП України. (а.с.6-8)

Як вбачається з матеріалів справи, 05 червня 2015 року рішенням Дзержинського міського суду з ДП «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_3 стягнуто недоотриману під час роботи з 21 травня 2005 року по 16 квітня 2014 року заробітну плату у розмірі 115 292,59 грн. (а.с. 11-15).

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року зазначене рішення залишено без змін (а.с.16-18).

Однак, незважаючи на наявність рішення суду про стягнення належних до сплати сум, в порушення вказаних положень КЗпП України підприємством повний розрахунок з позивачем проведено лише 04 квітня 2018 року, про що свідчить платіжне доручення №1424 від 04 квітня 2018 року.

З огляду на це, суд зазначає наступне.

Як зазначив Конституційний суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 справа № 1-5/2012 згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установивши під час розгляду справи про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо він не був у цей день на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У справі, яка розглядається судом, між сторонами виник спір із приводу порушення відповідачем законодавства про оплату праці з передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України підстав.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КзПП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заперечуючи проти позову, відповідач обгрунтовує свою позицію лише тим, що позивачем пропущено строки звернення до суду з відповідними вимогами. Інші довдоди позивача відповідачем не оспорюються.

Оцінюючи доводи сторін про застосування до заявлених вимог строку позовної давності суд виходить з наступного.

Стверджуючи, що до позовних вимог не застосовується строк позовної давності пердставник позивача зазначив, що середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку входить до структури оплати праці, тому відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України право звернутися до суду з вимогами про його стягнення не обмежене будь-яким строком. В підтвердження своїх доводів представник позивача послався на рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 року у справі 9-рп/2013.

Заперечуючи, проти позову відповідач стверджував, що середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку визначений ст. 117 КЗпП України не є оплатою праці, а є відповідальністю роботавця за порушення останнім вимог встановлених ст. 116 КзПП України, тому до вимог про стягнення зазначених сум застосовується тримісячний строк передбачений ч. 1 ст. 233 КзПП України. В підтвердження своїх доводів послався на рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.

При вирішенні того чи підлягає до заявлених вимог застосування строку позовної давності передбаченої ч. 1 ст. 233 КЗпП України судом, приймаються до уваги висновки наведені Конституційним судом України в п. 2.3 рішення у справі № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, а саме, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Разом з тим у рішенні Конституційного суду України від 15.10.2013 року у справі 9-рп/2013 суб’єкт права на конституційне звернення - громадянин ОСОБА_4 - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати.

Оскільки позивач ставить питання не про стягнення сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, а стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, суд приходить до висновку, що до вимог позивача застосовуються строки позовної давності визначені ч. 1 ст. 233 КзПП України. У п. 2.3. цього ж рішення Конституційний суд України зазначив, що спір про відшкодування звільненому працівнику моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні, є трудовим спором та на нього розповсюджуються строки позовної давності встановлені ч. 1 ст. 233 КзПП України.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у пункту 25 Постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за вирішенням спору про оплату праці працівники, як ті, що працюють за трудовим договором, так і члени кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, можуть звернутись до обраної на підприємстві (в установі, організації) КТС або до суду в строки, передбачені статтями 225, 228, 233 КЗпП ( 322-08 ).

Пропуск зазначених строків не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви, оскільки при визнанні його причин поважними ці строки можуть бути поновлені відповідно КТС чи судом.

Суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату. Десятиденний строк на оскарження рішення КТС обчислюється з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи копії рішення.

Закінчення строку виплати заробітної плати (ст.115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Глава XV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст.235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

Як вбачається із матеріалів справи, ДП «Торецьквугілля» платіжним дорученням № 1424 від 04.04.2018р. повністю сплатило заборгованість підприємства перед ОСОБА_3 з недоотриманої ним заробітної плати, проте до суду з позовом він звернувся лише 16 липня 2018 року, тобто з пропуском тримісячного строку, питання про поважність причин пропуску строку позовної давності та про його поновлення позивачем та його представником не ставилось.

При цьому суд виходить з того, що за змістом ч. 1 ст. 233 КзПП України перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. За встановлених обставни справи та наданих сторонами справи доказів суд вважає таким моментом сплату ДП «Торецьквугілля» заборгованості перед позивачем та переведення останнім коштів на рахунок ОСОБА_3, тобто 04.04.2018 р. Доказів про те, що зазначені кошти не були зараховані на рахунок позивача або були повернуті відповідачу суду не надано.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими, але він пропустив строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та у задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, то суд приходить до переконання, судові витрати по сплаті судового збору необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог представника позивача ОСОБА_1 (місце знаходження: Донецька область, м.Торецьк, вул.Центральна, 1б), який діє в інтересах ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі його відокремленого підрозділу «Шахта «Торецька» (місце знаходження: м. Торецьк, вул. Дружби, 19, код ЄДРПОУ 33839013) про:

стягнення середнього заробітку за час затримки остатночного розрахунку у сумі 387 900, 00 грн. - відмовити;

стягнення відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000, 00 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Дзержинський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Скиба