Рішення № 75666865, 30.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2200/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,-

Встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), у якій позивач просить з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог : визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплату ОСОБА_4 в день виключення із списків частини (01.11.2017) компенсації за неотримане речове майно; зобов’язати Мостиський прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 01.11.2017 по 20.03.2018 р в розмірі 47 591,60 (сорок сім тисяч п’ятсот дев’яносто одна гривня 60 коп).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом від 26.10.2017 року №210-ос позивача звільнено з військової служби в запас та наказом від 01.11.2017 року №215-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення. В порушення п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115, відповідачем не проведено розрахунок з позивачем при звільненні, не виплачено в день виключення із списків компенсацію за неотримане речове майно. Стосовно обґрунтування стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статей 116,117 КЗпП України вказує на практику ВС, викладену у постанові від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, який обґрунтовується тим, що Мостиський прикордонний загін є установою, що фінансується з державного бюджету, не являється головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань. Вважає необґрунтованими доводи позивача і щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки при звільненні ОСОБА_3 з рапортом щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно не звертався, коштів щодо здійснення такої виплати було недостатньо і така виплата була здійснена з надходженням коштів від головного розпорядника. Тому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши думку сторін, з’ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встанови наступне.

Наказом начальника Мостиського прикордонного загону від 26.10.2017 року №210-ос ОСОБА_4 звільнено з військової служби в запас та наказом від 01.11.2017 року №215-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки-розрахунку №103/17, вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 30720 грн.

20.03.2018 року позивачу перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 30259,97 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати в день виключення зі списків особового складу компенсації за неотримане під час проходження військової служби речового майна протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Проаналізувавши наведене вище, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За таких обставин позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178.

Як встановлено судом, станом на день розгляду даної справи відповідачем виплачено ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 30259,97 грн.

Однак, відповідачем вищезазначену компенсацію виплачено 20.03.2018 р , тобто з порушенням приписів законодавства про проведення повно розрахунку в день виключення військовослужбовця із списків особового складу.

Відтак, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій Мостиського прикордонного загону щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплату ОСОБА_4 в день виключення із списків частини (01.11.2017) компенсації за неотримане речове майно.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.11.2017 по 20.03.2018 в сумі 47 591,60 грн., суд вважає за доцільне зауважити, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Так, Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України «Про міліцію» вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17.07.2015 у справі № 21-8а15).

Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно довідки про доходи від 31.05.2018 р №242 грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (вересень-жовтень 2017 року), складало 20736,30 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 339,94 грн. (20736,30 грн./ 61 (кількість днів)).

Таким чином, сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 47 591,60 грн. (339,94 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 140 (кількість днів затримки)).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено, правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ “Перехідні положення” КАС України, суд -

Вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплату ОСОБА_4 в день виключення із списків частини (01.11.2017) компенсації за неотримане речове майно.

Зобов’язати Мостиський прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 01.11.2017 по 20.03.2018 р в розмірі 47 591,60 (сорок сім тисяч п’ятсот дев’яносто одна гривня 60 коп).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону (ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП: НОМЕР_1) судові витрати в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять гривень) 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду виготовлене 03.08.2018 року.

Суддя Гулкевич І.З.