Рішення № 75666792, 01.08.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/2445/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2018 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 813/2445/18 за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового Комісаріату, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військової частини № 3066 територіального управління Національної гвардії про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати дії Львівського обласного військового комісаріату протиправними щодо відмови у видачі ОСОБА_1 (28.11.1962 р.н.) довідки члена сім’ї загиблого старшого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_2 (04.10.1986 р.н.), який загинув 05.01.2015 року в Донецькій області м.Артемівськ приймаючи участь в антитерористичній операції;

- зобов’язати Львівський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1, матері ОСОБА_2 (04 жовтня 1986 р.н.) посвідчення члена сім’ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі, яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісті під час проходження військової служби».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач – ОСОБА_1 є матір’ю загиблого ОСОБА_2. 14.05.2018 року звернулася до Львівського обласного військового комісаріату із заявою про видачу довідки, як матері військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби. 01.06.2018 року позивач отримала відповідь, що комісія Львівського обласного військового комісаріату розглянувши документи стосовно загибелі сина, дійшла висновку про відсутність підстав для видачі вищезазначеної довідки, оскільки проходження служби у військовому резерві, відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» не є видом військової служби. Також комісія зазначає, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста. Вважає дії Львівського обласного військового комісаріату, щодо відмови у видачі довідки матері військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби протиправними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала суду додаткові пояснення та докази, просила суд позов задоволити повністю.

Відповідач – Львівський обласний військовий комісаріат подав відзив на адміністративний позов, в якому проти позову заперечив з підстав, що загиблий ОСОБА_2 не був військовослужбовцем, а проходив службу у військовому резерві, у зв’язку із чим дія постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісті під час проходження військової служби» на членів його сім’ї не поширюється. Порядок видачі посвідчення «Членів сім’ї загиблого» сім’ям резервістів регулюються Порядком надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, деяким категоріям осіб», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 року №740, а не постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила повністю, надала суду додаткові докази та пояснення, просила в задоволені позову відмовити повністю.

Третьою особою жодних пояснень по суті позовних вимог не було подано.

Ухвалою судді від 18.06.2018 року адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою судді від 02.07.2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

Наказом начальника Північного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.01.2015 року за № 1дск, відправлено у службове відрядження солдата резерву ОСОБА_2, командира гранатомета 3 відділення 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення, до (м. Слов’янська) Донецької області для виконання завдань згідно Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (забезпечення та участі в антитерористичній операції) з 04 січня 2015 року.

05.01.2015 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав травму – розтрощення черепа, що призвела до смерті, пов’язана з виконанням обов’язків військової служби.

Виконавчим комітетом Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області складено актовий запис № 2 від 08.01.2015 року про смерть ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 І-СГ № 376197.

Відповідно до акту нещасного випадку (у тому числі поранення) № 11/15 від 04.03.2015 року, затвердженого начальником Північного територіального управління Національної гвардії України генерал – майором ОСОБА_4, встановлено, що нещасний випадок із старшим солдатом резерву ОСОБА_2, стався в період проходження служби при виконанні службових обов’язків.

Відповідно до постанови ВЛК ГУ МВС України в м. Києві від 13.08.2015 року, травма ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 – розтрощення черепа (05.01.2015 року), що призвела до смерті, пов’язана з виконанням обов’язків військової служби.

Згідно наказу командира військової частини 3066 Північного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) №58 від 25.03.2015 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата резерву ОСОБА_2.

Згідно наказу командувача Національної гвардії України від 22.04.2015 року № 220 було зараховано навічно старшого солдата (резерву) ОСОБА_2 до списку особового складу військової частини 3066 Північного оперативного – територіального об’єднання.

Згідно з витягу Указу Президента України старшого солдата резерву ОСОБА_2 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу нагороджено – орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Львівського обласного військового комісаріату про видачу їй довідки члена сім’ї загиблого старшого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_2 (04.10.1986 р.н.), який загинув 05.01.2015 року в Донецькій області м.Артемівськ приймаючи участь в антитерористичній операції.

01.06.2018 року Львівським обласним військовим комісаріатом надана відповідь про те, що згідно з Витягом з Протоколу № 7 засідання комісії Львівського облвійськкомату з розгляду матеріалів про визнання права на отримання посвідчення «Член сімї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» комісія ухвалила відмовити у видачі посвідчення членам сім’ї загиблого старшого солдата резерву ОСОБА_2, оскільки проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби. Підставою видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, виданий військовим комісаріатом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється та визначається Законом України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 25.03.1992 року за №2232-XII, з наступними змінами та доповненнями.

Військовий обов’язок, у відповідності до положень ст.1 вищенаведеного Закону, включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною 9 цієї ж статті встановлено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Поняття військової служби визначено у статті 2 даного Закону, відповідно до частини першої якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Системний аналіз понять «військовий обов’язок» та «військова служба» свідчить про те, що військова служба є однією із складових військового обов’язку.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_2, перебував на службі у Військовій частині 3066 Північного територіального управління Національної гвардії України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про Національну гвардію України” від 13 березня 2014 року за №876-VII, з наступними змінами та доповненнями, Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.

Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.

Згідно ч.1 ст.21 вказаного Закону, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII (з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Згідно свідоцтва про народження 1-СГ № 241756 ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_2, а тому являється членом сім'ї резервіста на яку поширюється дія вищевказаного Закону.

Частинами 2 та 3 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов’язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов’язаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить інших положень, окрім передбачених частинами 2 та 3 статті 3, які б обмежували дію цього Закону.

Таким чином, коло осіб, на яких не поширюється дія даного Закону, визначених частинами 2 та 3 статті 3 Закону, є вичерпним.

Судом встановлено, що позивач не є особою, щодо якої частинами 2 та 3 статті 3 наведеного Закону обмежується його дія.

Згідно статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з п. 19 ст. 6 цього ж Закону, учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 10 даного Закону встановлено, що батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язку військової служби (службових обов’язків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.

Пільги особам, на яких поширюється чинність даного Закону, встановлені статтею 15 цього ж Закону.

Відповідно до ч.13 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року за № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками N 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.

При цьому, вищенаведеною постановою Кабінету Міністрів України встановлено лише форму та порядок видачі таких посвідчень.

Особи, яким видаються зазначені посвідчення, визначені Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (стаття 3), а не постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року за № 379, яка не може підміняти положення цього Закону.

Крім того, у Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вносилися зміни, зумовлені проведенням в Україні Антитерористичної операції, в той час як у постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року за № 379 жодних змін з часу її прийняття не вносилося.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачу протиправно було відмовлено у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Суд бере до уваги постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 року у справі №813/3083/17 за позовом ОСОБА_5 до Львівського обласного військового комісаріату, третя особа Військова частина 3066 Північного територіального управління Національної гвардії про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії, якою позовні вимоги позивача задоволені повністю.

Постанова набрала законної сили 27.02.2018 року.

Згідно ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб’єктом владних повноважень, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Тому на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (81110, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода, вул. Бічна Котляревського, 1) до Львівського обласного військового Комісаріату (79005, м.Львів, вул.Івана Франка, 25 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Військової частини № 3066 територіального управління Національної гвардії (01133.м.Київ, вул. Є.Конвальця, 38) про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити дії задоволити повністю.

Визнати дії Львівського обласного військового комісаріату протиправними щодо відмови у видачі ОСОБА_1 (28.11.1962 р.н.) довідки члена сім’ї загиблого старшого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_2 (04.10.1986 р.н.), який загинув 05.01.2015 року в Донецькій області м.Артемівськ приймаючи участь в антитерористичній операції.

Зобов’язати Львівський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 (28.11.1962 р.н.) матері ОСОБА_2 ( 04 жовтня 1986 р.н.) посвідчення члена сім’ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі, яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісті під час проходження військової служби».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівського обласного військового комісаріату (ЄДРПОУ 08412340, 79005, м.Львів, вул.Івана Франка, 25) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 81110, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода, вул. Бічна Котляревського, 1) 1409,60 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. 295 -297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Суддя Гавдик З.В.