Рішення № 75666476, 11.07.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2018 року № 807/1285/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Сіренко Ю.П., за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Писаненка С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в с т а н о в и в:

Громадянин Республіки Таджикистан ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України в якому просить:

в якому просить:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати даний орган влади повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2018 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 вказану справу передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 року справу прийнято до свого провадження суддею Щавінським В.Р. та вказано, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він разом зі своєю сім'єю, дружиною та дітьми, не бажає повертатися до Таджикистану, оскільки у разі повернення, йому загрожує реальна небезпека бути підданим нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування за політичні переконання та відсутність безпеки та захисту з боку органів державної влади, що є однією із конвенційних ознак. Якщо його заарештують, сім'я залишаться без підтримки, а діти без батька.

Пояснює, що Державна міграційна служба України (далі - ДМСУ) своїм рішенням №358-17 від 05.09.2017, відмовила йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ним отримано Повідомлення про відмову №4.3/16 від 19.09.2017 в якому зазначається, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ОСОБА_3 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону відсутні.

Позивач вважає, що рішення ДМСУ про відмову в наданні захисту є таким, що прийняте без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні з інформацією про країну походження заявника та суперечать нормам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI), а також не відповідають принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач - ДМСУ проти позову заперечував. В обґрунтування своєї правової позиції вказує, що до органу міграційної служби в м.Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 11.04.2017 року (через 2 місяці і 17 днів після прибуття в Україну). Тому відповідач вважає, що позивач не мав наміру звертатися із відповідною заявою, оскільки звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні через два місяці і сімнадцять днів з часу прибуття.

Зазначає, що у заяві про визнання біженцем від 11.04.2017 за № 44 ОСОБА_3 просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він не може повернутися до країни свого походження Таджикистану з політичних причин, оскільки є членом Ісламської Партії Відродження, яка є забороненою в Таджикистан, а також тому, що він балотувався на парламентських виборах у 2000, 2005 та 2010 роках. Також він працював у центральному офісі Ісламської Партії Відродження в Душанбе, працівники якого наразі незаконно ув'язнені владою довічно або строком на 20-30 років».

Вказує, що відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16.12.1998 пункт 5 і 6 передбачено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування.

Відповідно до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідач вважає, що позивач не навів жодної аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими.

Вважає, що твердження позивача, які змусили його виїхати з країни громадянської належності, викликають сумнів і не можуть вважатися достовірними чи правдоподібними, тобто, що це конкретно відбулося з ним.

У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 є громадянином Республіки Таджикистан, народився у смт Мумінабад, за національністю - таджик, сповідує сунітський напрям ісламу, за словами позивача, що міститься в його справі, одружений на громадянці Таджикистану ОСОБА_7, та має двох дітей - ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1.), ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_2).

До України позивач прибув з міста Стамбул (Турецька Республіка) легально 19.01.2017, разом з дружиною та двома дітьми, літаком через аеропорт Львів. Позивач звернувся до міграційного органу з заявою - анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 11.04.2017 ГУ ДМСУ в м.Києві.

На підставі ст.ст. 5, 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», наказу МВС України від 07.09.2011 №649 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ №338 від 27.03.2015, заяву-анкету прийнято до розгляду 11.04.2017.

Органом міграційної служби в м.Києві 03.05.2017 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У зв'язку із зміною місця проживання з міста Києва на Закарпатську область, на підставі погодження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 12.07.2017 №8.5/3896-17, наказу ГУ ДМС України в місті Києві від 19.07.2017 №321, листа ГУ ДМС України в місті Києві від 19.07.2017 №8001.12-6338/80.2-17 та згідно з наказом начальника ГУ ДМС України в Закарпатській області від 24.07.2017 №41, особову справу заявника взято на облік.

Під час проведення співбесід з працівником міграційного органу позивач повідомив, що він навчався у країні громадянської належності у школі смт. Мумінабад (1965-1975 pp.), закінчив державний педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка в м.Душанбе та отримав спеціальність вчителя математики і фізики (1975-1980 pp.). Починаючи з 1980 року працював в середній школі Мумінабадського району вчителем математики і фізики (1980-1983 pp.), заступником директора школи (1983-1988 pp.), директором школи (1988-1992 pp.) Протягом 1992-1997 років через військові дії в Таджикистані проживав у Киргизстані.

У заяві про визнання біженцем від 11.04.2017 за №44 ОСОБА_3 просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він не може повернутися до країни свого походження Таджикистану з політичних причин, оскільки є членом Ісламської Партії Відродження, яка заборонена в Таджикистані, а також тому що він балотувався на парламентських виборах у 2000, 2005 та 2010 роках. Також працював в центральному офісі Ісламської Партії Відродження в Душанбе, працівники якого наразі незаконно ув'язнені владою довічно або строком на 20-30 років.

У пункті.4.1. заяви-анкети на пропозицію докладно вказати причини виїзду з останньої країни постійного проживання (з наведенням фактів насильства або переслідувань, ужитих проти позивача або членів його сім'ї, або реальної загрози переслідувань за обставин, зазначених у статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Додати документи, що підтверджують ці дані.), позивач вказав, що він не може повернутися до країни свого походження Таджикистану з політичних причин, оскільки є членом Ісламської Партії Відродження, яка є забороненою в Таджикистан, а також тому, що він балотувався на парламентських виборах 2000, 2005 та 2010 роках. В 2015 році під час парламентських виборів я діяв як довірена особа ОСОБА_10 - Першого заступника голови партії, члена нижньої Палати Парламенту 2010-2013 р.р., котрий наразі незаконно засуджений до довічного ув'язнення за свою політичну діяльність. Також він працював в центральному офісі Ісламської Партії Відродження в Душанбе, працівники якого наразі незаконно ув'язнені владою довічно або строком на 20-30 років.

За результатами розгляду особової справи громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_3 та поданої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Головним управлінням ДМС України 03.08.2017 прийнято висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового ОСОБА_3, який підтримано Державною міграційною службою України рішенням від 05.09.2017 №358-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Управлінням ДМС України в Закарпатській області на адресу позивача відправлено повідомлення від 19.09.2017 №4.3/16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI.

Згідно зі ст. 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 та 6 ст. 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, як шукач притулку в Україні, свої побоювання стати жертвою переслідувань обґрунтовує в країні громадянської належності політичними мотивами та належністю до Ісламської Партії Відродження, членів якої на даний час переслідують у Таджикистані.

Статтею 9 Закону № 3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.

Відповідно до пп. «Ж» п. 3.1. та п. 4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 із позивачем 21.04.2017, 16.06.2017, 01.08.2017 проведено співбесіди.

У заяві-анкеті позивач вказує, що є членом політичної партії ісламського відродження Таджикистану. Під час співбесід 21.04.2017, 16.06.2017, 01.08.2017 позивач повідомив, що член партії ісламського відродження Таджикистану з 1991 року. Як стверджує ОСОБА_3, партійний квиток отримував, але залишився вдома.

До органу міграційної служби у м.Києві ОСОБА_3 надав лист на англійській мові від 16.01.2017 №00526/17 (в матеріалах особової справи додається) за підписом ОСОБА_14. У листі вказується, що позивач працював в відділі розрахунків у головному офісі партії Ісламська партія Відродження Таджикистану. Як повідомив позивач, лист отримав по електронній пошті. Автором листа є нинішній прес-секретар партії ОСОБА_12, який на думку заявника, в Австрії.

Під час співбесіди на запитання «Поясніть, будь-ласка, чому у листі не згадується про те, що Ви були кандидатом на парламентських виборах у 2000, 2005 та 2010 роках», позивач відповів, «Вони писали останній момент».

На запитання «Поясніть, будь-ласка, чому у листі не згадується про те, що Ви були довіреною особою ОСОБА_10 на парламентських виборах 2015 року», він відповів: «Я не попросив, можна я їх попрошу, напевно не рахували за потрібну цю всю інформацію. Вони подумали, що є посвідчення у мене».

До органу міграційної служби у м.Києві ОСОБА_3 надав посвідчення на таджицькій мові від 06.02.2015. Неофіційний переклад посвідчення здійснив благодійний фонд «Право на захист». У посвідченні вказується, що ОСОБА_3 став представником депутата ОСОБА_10.

Під час співбесіди 01.08.2017 ОСОБА_3 повідомив, що на парламентських виборах 2015 року був довіреною особою кандидата в депутати ОСОБА_10 - першого заступника партії ісламського відродження. До органу міграційної служби ОСОБА_3 надав роздруковані з електронної пошти фотографії, де зображений заявник та ОСОБА_10.

За результатами співбесіди з позивачем працівниками міграційного органу зроблено висновок, що повідомлені позивачем факти є загальновідомою інформацією, яка доступна широкому загалу з електронних та друкованих ЗМІ. Отримати потрібну для себе інформацію заявники також можуть від інших осіб. Відтак, кожен бажаючий вихідець із Таджикистану опинившись за певних умов в Україні, може вільно скористатися інформацією у власних цілях, видаючи себе за біженця або особу, яка потребує додаткового захисту з метою тимчасової легалізації. Всі факти, до яких начебто причетний ОСОБА_3 поверхневі і не містять під собою реального підґрунтя.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (частина 6 статті 9 Закону № 3671-VI).

Частиною 7 ст. 7 Закону України № 3671-VI передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Положеннями ч.5 ст. 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні. Зокрема відповідачем поставлено під сумнів фактична належність позивача до партії Ісламського відродження Таджикистану.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які просять отримати статус біженця потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Разом з тим, суд зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, що знайшло своє відображення у Постанові Верховного Суду по справі № 820/4974/16 (провадження №К/9901/16122/18).

Під час розгляду справи представником позивача були надані додаткові докази, що свідчать про належність позивача до партії Ісламського відродження Таджикистану, зокрема лист від 05.08.2017 №00630/17 за підписом Голови Партії Ісламського відродження Таджикистану ОСОБА_15, згідно з яким позивач, був бухгалтером в офісі «Payom.net» в Стамбулі, а також працював на багатьох посадах в штаб-квартирі Партії ісламського відродження Таджикистану. Крім того, було надано докази зі ЗМІ про переслідування членів цієї партії в Таджикистані.

Проаналізувавши викладене вище суд дійшов до висновку, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не було встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, суд вважає рішення Державної міграційної служби України від 05.09.2017 №358-17 прийняте без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та такими, що підлягає скасуванню.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, повноваження Державної міграційної служби України щодо рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій.

За таких обставин, суд вважає, що поновити порушене право позивача можна шляхом зобов'язання ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_3, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також при розгляді даної заяви відповідачу потрібно врахувати й інші обставини, які можуть вплинути на вирішення питання щодо надання/відмови позивачу статусу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема щодо перебування позивача після виїзду з Республіки Таджикистан та прибуттям в Україну в третіх безпечних країнах.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19 вересня 2017 року №4.3/16 про відмову у визнанні ОСОБА_3, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 16 липня 2018 р.