Постанова № 75666319, 01.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 153/294/17

Провадження № 22-ц/772/1073/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Любинецька-Онілова А. Г.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 рокуСправа № 153/294/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Берегового О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Торбасюк О.І.,

учасники справи:

позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 березня 2018 року, ухвалене у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області 0 09:35 (головуючий суддя Любинецька-Онілова А. Г.), дата складення повного судового рішення 13 березня 2018 року,

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

встановив:

У березні 2017 року позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_3, звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 28.08.2007, відповідно до якої отримала кредит у розмірі 7000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_4 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складають між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному об'ємі. Однак, ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконала, в результаті чого виникла заборгованість.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є її син ОСОБА_3 Тобто правонаступником ОСОБА_4 є її син ОСОБА_3. Станом на дату смерті ОСОБА_4 заборгованість по кредитному договору № б/н від 28.08.2007 року становить 5271 гривня 52 копійки. В зв'язку з тим, що вимога про сплату заборгованості, пред'явлена Банком до ОСОБА_3 як спадкоємця ОСОБА_4 ним не виконана, заборгованість не погашена, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № б\н від 28.08.2007 року у розмірі 5271 гривня 52 копійки та судові витрати у розмірі 1218 гривень 00 копійок.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів наявності спадкового майна і його вартості, в зв'язку з чим відсутні підстави для застосування ст. 1282 ЦК України та стягнення із відповідача заборгованості за кредитом.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим через невідповідність висновків суду обставинам справи, вважає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем у справі не подано.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» Рой В.Л. апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Відповідач у справі ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився та не повідомив суд про причини своєї неявки. В зв'язку з тим, що судова повістка-повідомлення разом із копіями відповідних документів, надіслані апеляційним судом на його поштову адресу не були вручені, поштове відправлення повернулося із відмітками «термін зберігання», «залишила повідомлення 30.05.18», «адресат не проживає». Будь-які інші відомості про інше місце проживання відповідача у матеріалах справи відсутні, тому суд апеляційної інстанції вважав за необхідне здійснити повідомлення відповідача через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про розгляд даної справи.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.8 ч.1 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Апеляційний суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Апеляційний суд переконаний, що таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті його матері ОСОБА_4, донька померлої - ОСОБА_6 подала до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини, однак, виходячи з того, що позивачем не надано доказів наявності спадкового майна і його вартості, тому суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог. Позивачем роз'яснено право заявити клопотання про витребування у приватного нотаріуса копії спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_4, а також подати інші письмові докази на підтвердження своїх позовних вимог. Однак, позивач не реалізував надане йому право заявити таке клопотання та не надав інших доказів.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд повністю погодитись не може.

Відповідно до положень ч. 1 статті 65 Конституції України гарантується право на захист прав і свобод, а також на оскарження дій, рішень чи бездіяльності.

Згідно вимог частин 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказував на відсутність підстав для застосування ст. 1282 ЦК України, в зв'язку із тим, що позивач не реалізував своє право заявити клопотання про витребування копії спадкової справи а також не надав інших доказів наявності спадкового майна та його вартості.

Разом з тим з матеріалів справи убачається, що шляхом підписання ОСОБА_4 заяви б/н від 28 серпня 2007 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про надання банківських послуг, згідно з яким ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному об'ємі. ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором повністю не виконала, в результаті чого виникла заборгованість.

Згідно зі статтею 1050 та частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки, належні йому відповідно до статей 1048, 1056-1 цього Кодексу.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 23 грудня 2015 року.

Станом на дату смерті ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 серпня 2007 року становила 5271 гривню 52 копійки.

Дізнавшись про смерть позичальника, 20 травня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Ямпільської державної нотаріальної контори із претензією кредитора про включення вимог кредитора в спадкову масу та повідомлення спадкоємців про наявність заборгованості перед банком у розмірі 5671,52 грн.(а.с. 52).

У відповідь на подану претензію приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області Катруком М.В., на адресу якого була пере направлена претензія ПАТ КБ «ПриватБанк», повідомлено, що 20 грудня 2015 відносно померлої ОСОБА_4 заведено спадкову справу. Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняв її син - ОСОБА_3 Також було подано заяву про відмову від спадщини донькою померлої ОСОБА_6. Свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с. 54).

19 серпня 2016 року позивач направив на адресу ОСОБА_3 як спадкоємця померлої ОСОБА_4 лист-претензію, із вимогою сплатити вказану заборгованість.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються і підлягають застосуванню норми ст. 1282 ЦК України, за змістом яких спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

Як убачається із повідомлення приватного нотаріуса Ямпільського нотаріального округу Вінницької області Катрука М.В. свідоцтва про право на спадщину не видавалися. Між тим, отримання свідоцтва про право на спадщину, відповідно до статті 1296 ЦК України, є правом, а не обов'язком.

Аналіз норм статтей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець незалежно від отримання свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).

Як роз'яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.. 1296 ЦК України є правом а не обов'язком спадкоємця.

Таким чином, відсутність у спадкоємців свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статтей 1281, 1282 ЦК України.

Це повністю узгоджується із правовою позицією Верховною суду України, висловлено, зокрема у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 16 травня 2018 року у справі № 336/3968/16-ц та

Апеляційний суд звертає увагу, що банку стало відомо про смерть боржника ОСОБА_4 не пізніше дати формування претензії кредитора, що була направлена ним до нотаріальної контори, а про відкриття спадщини із відповіді нотаріуса від 11 липня 2016 року, отриманої банком згідно із відбитком штампу реєстрації вхідної кореспонденції 26 липня 2016 року, тобто вимоги до спадкоємця пред'явлено в межах, передбаченого ст. 1281 ЦК України строку. При цьому, наявність заборгованості за кредитним договором відповідачами не спростована.

Крім того, із розрахунку заборгованості, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» убачається, що ОСОБА_4 за життя користувалася кредитними коштами, вносила кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, однак не повернула борг до дня смерті, відтак банком правомірно пред'явлено вимогу до спадкоємця боржника щодо повернення заборгованості за кредитом.

Таким чином, банком пред'явлено вимоги до спадкоємця боржника у строки, передбачені ч.3 ст. 1281 ЦК України.

Відповідно до статей 12, 76, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Отже, мета доказування - з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.

Згідно із вимогами статті 12 ЦПК України, яка покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов'язок з доказування. Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Разом з тим, принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) передбачає можливість учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач пред'явив позов і вважав, що його вимоги обґрунтовані та доведені доказами, які він вважав за можливе та необхідне надати, а у разі, якщо відповідач оспорює позовні вимоги, то саме він зобов'язаний спростувати вимоги, довести інший розмір отриманої спадкової маси чи, взагалі, неотримання її. Відповідачем цього не зроблено. До того ж суд вважає за потрібне звернути увагу, що відповідач ОСОБА_3 у жодне судове засідання в суді першої інстанції не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомляв, письмові заперечення до суду не надавав, судові повістки, направлені судом на його адресу його зареєстрованого місця проживання, не отримував.

Апеляційним судом задоволено клопотання представника позивача та витребувана у приватного нотаріуса копію спадкової справи № 8/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4. Зокрема, як вбачається з даної спадкової справи, ОСОБА_3 19 січня 2016 року звернувся до приватного нотаріуса із письмовою заявою про прийняття в повному обсязі майна, яке залишилось після смерті його матері ОСОБА_4 В свою чергу ОСОБА_6, яка є дочкою померлої ОСОБА_4, також звернулася до приватного нотаріуса із письмовою заявою у якій вона відмовляється від своєї частки спадкового майна на користь ОСОБА_3 Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.11.2016 року спадкоємцем майна ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, є її син - ОСОБА_3, місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із 1\2 частки квартири під номером 5, яка знаходиться в будинку під номером АДРЕСА_1

Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції на виконання вимог ст.ст. 11, 27, 137 ЦПК України сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбаченим ЦПК України, зокрема своїми листами повідомляв представника позивача про можливість заявити клопотання про витребування копії даної спадкової справи, однак дані листи суду були залишені ним без належного реагування, що фактично позбавило суд першої інстанції дослідити дану спадкову справу як доказ і цілком очевидно сприяло такому вирішенню судом даної справи.

Разом з тим, враховуючи обставини справи та досліджену апеляційним судом витребувану копію спадкової справи, висновок суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що позивачем на надано доказів, які визначають обсяг спадкового майна та його вартість, ґрунтується на неправильному застосуванні судом вищенаведених норм матеріального права і зроблений з порушенням норм процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги та переконаний, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норм процесуального права, тому прийшов до неправильного висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з чим дане судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п.п. 1,3,4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідно підлягає і зміні розподіл між сторонами понесених судових витрат, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання позовної заяви в розмірі 1600 грн., а також судовий збір, сплачений ним за подання апеляційної скарги в розмірі 2400 грн.

Керуючись нормами статей 17, 141, 352, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд ,

постановив:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 13 березня 2018 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 28 серпня 2007 року в розмірі 5 271,52 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, понесені в зв'язку із сплатою судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1600 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) на користь публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, понесені в зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 2400 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ О.Ю. Береговий

Згідно з оригіналом: