Рішення № 75665715, 19.07.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2018 р. Справа№805/4126/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ушенка С.В.,

при секретарі судового засідання - Гуменному М.А.,

за участю

представника позивача – не з’явився,

представника відповідача – ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 04.06.2018 звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕНТ ГРУП” про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, у розмірі 324250,01 грн. та пеню у розмірі 8949,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” і постанови Кабінету Міністрів України “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 31.01.2007 року № 70, що полягає у не працевлаштуванні інвалідів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.06.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

У визначений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.06.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 19.07.2018.

Представник відповідача, 19.07.2018 через відділ документообігу та архівної роботи суду надав відзив на адміністративний позов у якому зазначив, що підприємством було вжито всі необхідні заходи для виконання нормативу робочих місць із працевлаштування осіб з інвалідністю. Вважає, що на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування та відсутність у населеному пункті за місцем знаходження осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, 16.07.2018 засобами електронного зв’язку надав клопотання про розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що товариство не порушувало норми чинного законодавства, тому застосування до нього адміністративного-господарських санкцій є безпідставним. Просив суд відмовити у задоволенні позову. Крім того, представник відповідача надав клопотання про стягнення витрат на послуги адвоката.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно, всебічно і об’єктивно встановивши всі обставини справи і перевіривши їх наявними доказами, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНВЕНТ ГРУП” є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за № 33320092, юридична адреса; 87514, Донецька обл., м. Маріуполь, Володарське шосе, б. 1, є платником страхових внесків.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем було подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (ф. № 10-ПІ), згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 224 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 2 особи, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» – 9 осіб.

Як зазначає позивач, відповідачем не виконаний норматив по створенню 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів, що в свою чергу є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у розмірі 324250,01 грн. та пеню у розмірі 8949,30 грн.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-12 “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”.

Статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (надалі - Закон №875) рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до статті 19 вказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ч. 1 ст. 20 Закону №875).

Відповідно до абз. 1 ст. 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно абз. 1 та абз. 2 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (надалі – Порядок №70) звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі, підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в абз. 1 ст. 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.06.2011 року у справі № 21-60а11, 26.06.2012 року у справі № 21-105а12, в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.11.2016 року № К/800/15263/16.

Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського Кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського Кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Крім того, суд звертає увагу на те, що форму звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” та Порядок її подання затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 (у редакції від 31.05.2013 року) (надалі – Порядок № 316).

Відповідно до п. 1.3 Порядку № 316 роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Згідно п. 2.1 Порядку № 316 Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Протягом 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНВЕНТ ГРУП” щомісячно подавало звіти за формою № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю”, що підтверджується копіями звітів з доказами направлення їх до фонду.

Крім того, товариством 29.12.2016 виданий наказ № 34 «Про виділення та створення робочих місць для інвалідів»; у штатному розкладі відповідача виділені робочі місця виключно для працевлаштування інвалідів; відповідач наказом від 29.12.2016 № 33 затвердив та ввів у дію «Комплексні заходи про виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на ТОВ «IHBEHT ГРУП» на 2017 рік», що підтверджується копіями наказів, штатними розкладами.

Тобто, у відповідності до норм чинного законодавства відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості.

Разом з тим, як підтверджено матеріалами справи, відповідачем прийнято участь у ярмарку вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, що проводилася Маріупольським міським центром зайнятості та у ярмарку вакансій для роботодавців з питань працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю, який проводився Благодійним фондом «Карітас Маріуполь». У період січень-грудень 2017 року ТОВ «IHBEHT ГРУП» розміщувало оголошення про наявні вакансії для працевлаштування інвалідів в газеті «Теледом».

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕНТ ГРУП” їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.

Крім того протягом 2017 року Маріупольський центр зайнятості населення не направляв громадян працездатного віку з інвалідністю для працевлаштування до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕНТ ГРУП”, що не заперечувалось сторонами.

Отже, враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем було вжито усіх необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене, суд зазначає, що обов’язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю крім роботодавця також покладений й на центри зайнятості, а тому, враховуючи відсутність людей з інвалідністю, які б потребували роботи, запропонованої підприємством відповідача, наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю не може бути підставою для відповідальності підприємства за їх не працевлаштування.

Виконання відповідними органами обов'язку працевлаштувати осіб з інвалідністю повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, здійснення заходів із створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.

З матеріалів справи убачається, що відповідач виконав обов’язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством, повною мірою.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача і осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись та з огляду на те, що відповідачем створено всі умови робочих місць та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕНТ ГРУП” про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, у розмірі 324250,01 грн. та пеню у розмірі 8949,30 грн., є необґрунтованим, оскільки відповідачем доведено факт вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Тому, суд не вбачає підстав для задоволення позову в даній адміністративній справі.

Стосовно клопотання відповідача про стягнення витрат на послуги адвоката та компенсації витрат, пов’язаних з прибуттям до суду суд зазначає наступне.

З 15 грудня 2017 року КАС України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зокрема, згідно ч.3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи убачається, що між ТОВ «ІЕВЕНТ ГРУП» та адвокатом ОСОБА_2 11.05.2016 року укладено договір про надання правової допомоги. 09.07.2018 року укладено додаткову угоду до вказаного договору на представництво інтересів товариства по справі №805/4126/18-а у Донецькому окружному адміністративному суді.

Наказом №29 від 09.07.2018 адвокат ОСОБА_2 доручив помічнику адвоката ОСОБА_1 вести судову справу №805/4126/18-а у Донецькому окружному адміністративному суді.

Акт приймання - передачі наданих послуг від 19.07.2018 підтверджує надання адвокатом правових послуг по Договору про надання професійної правничої допомоги від 11.05.2016 №05/2016 та Додаткової угоди від 09.07.2018 загальною вартістю 14800 грн., яка визначена шляхом множення вартості однієї години послуг з надання професійної правничої допомоги - 800 грн. на обсяг послуг з надання професійної правничої допомоги – 18,5 години. Крім того, до витрат включена вартість проїзних документів для переїзду адвоката/його помічника для участі у судовому засіданні у сумі 293,84 грн.

Також, до суду надані платіжні доручення, які підтверджують оплату витрат з професійної правничої допомоги здійснення відповідачем витрат на правову допомогу №27 від 18.07.2018 на суму 14800 грн.; № 28 від 18.07.2018 на суму 293,84 грн. на користь адвоката ОСОБА_2

Тобто , загальна сума витрат з професійної правничої допомоги та витрат пов’язаних з переїздом представника відповідача у даній справі складає 15093,84 грн., які сплачені відповідачем у повному обсязі.

Так, відповідно до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов’язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов’язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов’язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов’язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Розглянувши матеріалах справи, суд вважає, що вказаний розмір години роботи адвоката у даній справі (800 грн.) не є спів мірним із складністю справи. Суд вважає, що розмір години роботи адвоката у даній справі має складати 704,80 грн., тобто 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому клопотання відповідача про стягнення витрат на послуги адвоката та компенсації витрат, пов’язаних з прибуттям до суду підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 13332,64 грн. (704,80*18,5+293,84).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-8, 10, 19, 72, 90, 139, 191, 241-246, 255, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, буд. 1а; ЄДРПОУ 13492430) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» (87514, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, буд. 1; ЄДРПОУ 33320092) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, - відмовити у повному обсязі.

Клопотання представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат, що пов’язані із прибуттям до суду, - задовольнити частково.

Стягнути з Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, буд. 1а; ЄДРПОУ 13492430) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» (87514, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, буд. 1; ЄДРПОУ 33320092) здійснені ним документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13038,80 грн. (тринадцять тисяч тридцять вісім гривень 80 копійок) та витрати, що пов’язані із прибуттям до суду у розмірі 293,84 грн. (двісті дев’яності три гривні 84 копійки), а всього на загальну суму 13332,64 грн. (тринадцять тисяч триста тридцять дві гривні 64 копійки).

В задоволенні іншої частини клопотання – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, його повний текст буде складено 30 липня 2018 року.

Суддя Ушенко С.В.