Постанова № 75665517, 02.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/5058/17

Провадження № 22-ц/772/1646/2018

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 рокуСправа № 127/5058/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Панасюка О.С. (суддя – доповідач), суддів: Зайцева А.Ю., Берегового О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Кирилюк Л.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_3,

відповідач ОСОБА_4 міська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справ, ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 25 квітня 2017 року у складі судді Федчишена С.А. у м. Вінниці (дата складання повного тексту рішення у справі відсутня), –

встановив:

09 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 міської ради про встановлення факту проживання однією сім’єю.

Позов мотивований тим, що починаючи із 2000 року вона проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, який 04 лютого 2016 року помер, внаслідок чого відкрилася спадщина, зокрема на квартиру № 117 у м. Вінниці по вул. Павлова, 2.

В лютому 2016 року ОСОБА_3 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, який роз’яснив її необхідність для прийняття спадщини встановити факт проживання зі спадкодавцем однією сім’єю у судовому порядку.

В серпні 2016 року вона звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю з ОСОБА_6 у порядку окремого провадження.

Рішенням цього суду від 27 грудня 2016 року заву було задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2000 року по день його смерті – 04 лютого 2016 року, але ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року за апеляційною скаргою ОСОБА_4 міської ради зазначене рішення було скасоване, а провадження у справі закрито, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 міською радою існує спір про право щодо спадкового майна.

Відтак, просила встановити факт, що вона проживала однією сім’єю з ОСОБА_6 починаючи з січня 2000 року по день його смерті – 04 лютого 2016 року у порядку позовного провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2017 року позов задоволено.

Встановлено факт того, що ОСОБА_3 проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, який помер 04 лютого 2016 року, в період з січня 2000 року до 04 лютого 2016 року.

Рішення мотивовано тим, що оскільки свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що ОСОБА_3 проживала з померлим 04 лютого 2016 року ОСОБА_6 однією сім’єю протягом більше ніж 10 років до часу його смерті, вона здійснила його поховання за власний рахунок, інших спадкоємців за заповітом чи за законом померлий не мав, тому задля захисту спадкових прав позивачки факт її проживання з померлим ОСОБА_6 з січня 2000 року по час смерті останнього підлягає встановленню у судовому порядку.

В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просив скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно вважав доведеним факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6 з січня 2000 року по день його смерті – 04 лютого 2016 року. Не звернув уваги, що зареєстрованим місцем проживання позивачки з 1984 року є АДРЕСА_1, в той час як ОСОБА_6 до дня смерті проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1. Наявна у нього форма туберкульозу, яка й стала причиною смерті, унеможливлювала проживання з ним в одній квартирі інших осіб. Суд не міг встановити факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6 з січня 2000 року, тому що Сімейний кодекс України набув чинності лише з 01 січня 2004 року. До того ж часу діяв Кодекс про шлюб та сім’ю України, який пов’язував виникнення прав і обов’язків подружжя із фактом державної реєстрації шлюбу. Не перевірив суд першої інстанції і наявність інших спадкоємців померлого ОСОБА_6, а тому вирішив питання про права і обов’язки ОСОБА_5 як спадкоємця п’ятої черги за законом.

Відзив на апеляційну скаргу у справі відсутній.

Частиною першою статті 351 ЦПК України, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди , у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Отже, справа підлягає апеляційному розгляду Апеляційним судом Вінницької області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває Вінницький міський суд Вінницької області.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частини перша та друга статті 367 ЦПК України передбачають, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Таким чином, суд розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 04 лютого 2016 року помер ОСОБА_6 (копія свідоцтва про смерть на а. с. 5).

20 лютого 2016 року ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 заяву про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 (а. с. 42).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло ОСОБА_6 та його матері ОСОБА_10 (свідоцтво про народження на а. с. 50), яка померла 15 вересня 2012 року (свідоцтво про смерть на а. с. 28) належала на праві спільної сумісної власності квартира № 117 у м. Вінниці по вул. Павлова, 2 (а. с. 53).

В серпні 2016 року ОСОБА_3 зверталась до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про встановлення факту проживання з померлим ОСОБА_6 у порядку окремого провадження, але ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 21 лютого 2017 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2016 року, яким був встановлений факт її проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 з 01 січня 2000 року по день його смерті – 04 лютого 2016 року, було скасовано, а заяву ОСОБА_3 залишено без розгляду, оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що між нею та ОСОБА_4 міською радою існує спір про право на спадкування після смерті ОСОБА_6 (про ці обставини зазначала сама позивачка у позовній заяві, а тому в силу приписів частини першої статті 61 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) вони не підлягають доказуванню).

За приписами частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі СК України) сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім’ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Згідно із частинами першою та другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов’язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

У відповідності до частини третьої статті 10 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статтей 57 – 60 ЦПК (у тій же редакції) засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази й висновки експертів.

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи.

Обставини, які, за законом, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, для встановлення факту проживання особи однією сім’єю зі спадкодавцем не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини, суд повинен був на підставі належних і допустимих доказів встановити не лише те, що позивачка проживала спільно з ОСОБА_6, а й те, що вони вели спільне господарство, несли спільні витрати, купували майно для спільного користування, брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Однак, висновок про спільне проживання позивачки з ОСОБА_6 суд зробив лише з пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що їм відомо, що вони проживали разом понад 10 років, ОСОБА_3 доглядала ОСОБА_6

При цьому суд не звернув уваги на приписи частини третьої статті 27 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи), яка зобов’язувала осіб, які беруть участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, частини третьої статті 61 цього Кодексу про те, що обставини справи, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а відтак і не дотримався вимог частини третьої статті 213 цього Кодексу щодо повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зокрема, пославшись на позицію ОСОБА_4 міської ради щодо вирішення спору на розсуд суду, суд першої інстанції залишив поза увагою, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2016 року про встановлення факту проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_6 у порядку окремого провадження було скасоване за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі – ОСОБА_4 міської ради.

Не звернув уваги на доводи цієї апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не має права на спадкування після смерті ОСОБА_6 та докази на обґрунтування такої її позиції: відповідь ТОВ «ЖЕО» про те, що з 1984 року в квартирі АДРЕСА_2 проживали лише ОСОБА_10, яка померла 15 вересня 2012 року, та ОСОБА_6, який помер 04 лютого 2016 року, акт житлово-експлуатаційної організації, за яким ОСОБА_6 проживав в квартирі одиноко до дня своєї смерті, а також те, що акт № 35 від 12 жовтня 2016 року, про те, що ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_6 не зареєстрований в журналі реєстрації актів, працівниками ТОВ «ЖЕО» не посвідчувався.

Суд не врахував мотивів, з яких виходив Апеляційний суд Вінницької області, постановляючи ухвалу від 21 лютого 2017 року про скасування рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2016 року та закриття провадження у справі, зокрема те, що судом першої інстанції не було встановлено коло спадкоємців померлого ОСОБА_6, між ОСОБА_4 міською радою та ОСОБА_3 вбачається спір про право на спадкування останньою після смерті ОСОБА_6, а отже й не перевірив добросовісності здійснення процесуальних прав представником міськради у цій справі, який всупереч доводам апеляційної скарги ОСОБА_4 міської ради на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2016 року, не дивлячись на відсутність спростовувань позивачкою обставини, на які міськрада посилалась в зазначеній апеляційній скарзі, фактично погодився із позовними вимогами, усунувшись від доведення попередньої позиції міськради без будь-якого обґрунтування.

Отже, враховуючи відсутність у справі жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_6 вели спільне господарство, несли спільні витрати, купували майно для спільного користування, брали участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо, як і доказів, які б беззаперечно свідчили про їх спільне проживання, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про доведеність факту їх проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з січня 2000 року до дня смерті ОСОБА_6 – 04 лютого 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

СК України набрав чинності з 01 січня 2004 року (пункт 1 Розділу VII Прикінцеві положення цього Кодексу, пункт 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України), а отже й визначене частиною другою статті 3 СК України поняття сім’ї не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб і сім’ю України, який діяв до цього часу, обумовлював виникнення спільних прав подружжя виключно державною реєстрацією шлюбу (частини друга та третя статті 13 цього Кодексу), а тому суд не мав правових підстав для встановлення факту проживання позивачки з померлим ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року.

Крім того, частина перша статті 15 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) встановлювала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частина третя цієї статті визначала три види провадження у цивільних справах: позовне, наказне та окреме.

Зокрема, окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 234 ЦПК України у тій же редакції).

Спори про право підлягають розгляду у порядку позовного провадження.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 119 ЦПК України (в редакції на час подання позовної заяви) позовна заява повинна мстити, зокрема зміст позовних вимог, тобто спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який позивач просить суд визначити у рішенні.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Проте, позовна заява ОСОБА_3 не містить змісту позовних вимог, тобто матеріально-правової вимоги про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а містить лише вимогу про встановлення факту – обставини, якою позивачка обґрунтовує виникнення у неї права на спадкування після померлого 04 лютого 2016 року ОСОБА_6

Ні стаття 16 ЦК України, ні інші закони не встановлюють такого способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права як встановлення факту, що має юридичне значення. У позовному провадженні такі факти – тобто обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, підлягають встановленню судом з метою встановлення правовідносин сторін (пункти 1, 3 частини першої статті 214 ЦК України у редакції станом на час розгляду справи) і зазначаються у мотивувальній частині рішення (пункт 3 частини першої статті 215 цього Кодексу).

Оскільки позовна заява не містила матеріально-правової вимоги, тобто змісту позовних вимог, рішення суду першої інстанції не містить висновку про те, які правовідносини сторін випливають із обставини, яку він вважав встановленою, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, які саме права, свободи чи інтереси позивачки були порушені, не визнавались або оспорювались і ким саме (пункти 3, 4 частини першої статті 214, пункт 3 частини першої статті 2015 ЦПК України у зазначеній вище редакції).

Неправильно обраний позивачкою і застосований судом першої інстанції спосіб захисту призвів також до того, що судом першої інстанції не було встановлено коло спадкоємців померлого ОСОБА_6, не перевірено чи насправді існує спір про право між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 міською радою, з огляду на позицію її представника щодо позовних вимог.

Натомість, як видно зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, право ОСОБА_3 на спадкування після смерті ОСОБА_6 оспорював його двоюрідний брат ОСОБА_5, який стверджував про прийняття ним спадщини шляхом направлення у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяви про прийняття спадщини до Третьої ОСОБА_4 державної нотаріальної контори.

Не залучення судом першої інстанції до участі у справі ОСОБА_5, у якого відповідно до норм Книги шостої ЦК України виникли суб’єктивні спадкові права після смерті ОСОБА_6, є окремою самостійною підставою для скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 – 384 ЦПК України, апеляційний суд, –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене 25 квітня 2017 року у скасувати.

У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 міської ради про встановлення факту проживання однією сім’єю відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий /підпис/ ОСОБА_2

Судді: /підпис/ ОСОБА_11

/підпис/ ОСОБА_12

Згідно з оригіналом ОСОБА_2