Рішення № 75661210, 30.07.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2018р. Справа №914/420/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., при секретарі Хороз І.Б., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Стебник Львівської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Вільчинської Марії Іванівни, м. Городок

про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 202 556,33 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: не з"явився

Позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, м.Стебник Львівської області до Фізичної особи-підприємця Вільчинської Марії Іванівни, м.Городок про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 202 556,33 грн.

Ухвалою суду від 02.04.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 07.05.2018 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

У зв"язку з перебуванням судді Горецької З.В., у відрядженні судове засідання призначене на 09.07.18р. не відбулося. Ухвалою від 16.07.2018 року розгляд справи по суті відкладено на 30.07.2018 року.

Позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просить суд задоволити позов.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату і місце проведенення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 03.04.2018 року про вручення ухвали від 02.04.2018 року, відзив та витребуванні судом документи до суду не поступали.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позивача зазначає, що 20.06.2011р. між ним та ФОП Вільчинською М.І. укладено Договір оренди № 80, відповідно до якого позивач надав, а відповідач прийняв в строкове, платне користування вантажний автомобіль марки MAN, модель 18.413, д.н. НОМЕР_1 та напівпричіп марки ПП, модель SDC, д.н. НОМЕР_2. За умовами Договору відповідач зобов'язувався своєчасно вносити орендну плату, яка складала 11 000,00 грн. на місяць. Однак, своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасного внесення орендної плати відповідач не виконав, зокрема, не вніс жодного орендного платежу за весь час дії Договору, в результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 132 000,00 грн. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.02.2014 року позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути із ФОП Вільчинської М.І. на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 132 000,00 грн. та 7 645,83 грн. 3% річних. Рішення набрало законної сили 20.02.2014 року. 03.03.2014 року Господарським судом Львівської області про примусове виконання рішення видано відповідний наказ. 19.03.2014 року відкрито виконавче провадження за наказом 914/4589/13. Враховуючи те, що відповідачем не сплачується заборгованість, позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати в порядку ст.625 ЦК України на стадії виконання рішення.

Аргументи відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву та доказів сплати чи спростування існування заборгованості не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

20.06.2011р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Вільчинською Марією Іванівною (надалі - Відповідач) було укладено Договір оренди № 80 (надалі - Договір).

Як вбачається з положень розділу 1 Договору орендодавець (позивач) надав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове, платне користування вантажний автомобіль та напівпричіп: вантажний автомобіль марки MAN, модель 18.413, тип сідловий тягач-Е, 2001року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5, дата реєстрації 29.10.2008р., державний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_6, видане Дрогобицьким ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівській області; напівпричіп бортовий-Е, марки ПП, модель SCD, 1996 року випуску, червоного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7, дата реєстрації 29.10.2008р., державний номер НОМЕР_2, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_8, видане Дрогобицьким ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівській області.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.02.2014 року позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути із ФОП Вільчинської М.І. на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 132 000,00 грн. та 7 645,83 грн. 3% річних.

Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 20.02.2014 року.

03.03.2014 року Господарським судом Львівської області про примусове виконання рішення видано відповідний наказ.

19.03.2014 року відкрито виконавче провадження за наказом 914/4589/13 (ВП 42586466).

Докази сплати орендарем орендної плати за Договором в матеріалах справи відсутні.

ОЦІНКА СУДУ.

Згідно п.4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням господарського суду встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов»язань за договором оренди.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Згідно з приписами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, на грошові зобов'язання поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. При цьому припинення відповідного договору (на підставі якого виникла відповідальність за порушення грошового зобов'язання) жодним чином не свідчить про припинення нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань в частині оплати основного боргу встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили (постанова Верховного Суду України від 15.06.2016р. у справі N 3-610гс16);

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (постанова Верховного Суду України від 09.11.2016р. у справі №9/5014/969/2012 (5/65/2011).

Виходячи з правового аналізу статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Суд вважає, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі укладеного між ними правочину, є грошовим зобов'язанням, а тому на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до правової позиції викладеної у п. п. 3.1, 4.1, 7.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати, підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

На підставі аналізу наведених норм матеріального права, суд погоджується з доводами позивача, що 3% річних та інфляційні втрати можуть бути нараховані за весь час прострочення сплати заборгованості, при цьому позивач вправі самостійно визначати період, за який здійснюється їх розрахунок.

При цьому суд звертає увагу на те, що борг відповідача перед позивачем виник не на підставі рішення у справі №914/4589/13, а з господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору оренди № 80, що був предметом дослідження у справі №914/4589/13.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, або виконання зобов'язання з простроченням встановлених строків; відповідно, як наявність судових актів про стягнення заборгованості, так і її погашення з простроченням не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд доходить висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення 185 370,00 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 17 186,33 грн. за період з 20.02.2014 року по 27.02.2018 року.

Даючи правову оцінку доводам позивача щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, дослідивши подані позивачем розрахунки, суд, здійснивши власний арифметичний розрахунок інфляційних втрат за допомогою системи Ліга.Закон і встановив, що така сума є більшою, ніж заявлена позивачем, відтак, не виходячи за межі позовних вимог, суму в розмірі 185 370, 00 грн. вважає обґрунтованою та такою, що відповідає наведеним вище нормам закону, умовам укладеного між сторонами правочину, а тому підлягає до задоволення в заявленій сумі 185 370,00 грн.

Оцінивши подані позивачем розрахунки трьох відсотків річних в сумі 17 186,33 грн., суд, здійснивши власний арифметичний їх, встановив, що сума 3% річних, розрахована позивачем є вірною, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних як правомірно заявлені підлягають до задоволення в сумі 17 186,33

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до задоволення.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 25.05.2017 року, ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи, а відтак підлягає звільненню від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, до стягнення з відповідача в дохід бюджету підлягає судовий збір у розмірі 3 038,34 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 42, 46, 123, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов Фізичної особои - підприємця ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця Вільчинської Марії Іванівни про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 202 556,33 грн. - задоволити.

2. Стягнути Фізичної особи-підприємця Вільчинської Марії Іванівни (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь Фізичної особои - підприємця ОСОБА_2 (82172, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) заборгованість в розмірі 202 556,33 грн. (двісті дів тисячі п»ятсот п»ятдесят шість грн. 33 коп.), з яких 185 370,00 грн. (сто вісімдесят п»ять тисяч триста сімдесят грн. 00 коп.) інфляційних втрат та 17 186,33 грн. (сімнадцять тисяч сто вісімдесят шість грн. 33 коп.).

3. Стягнути Фізичної особи-підприємця Вільчинської Марії Іванівни (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3) в дохід бюджету (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.ЛьУКу Личак.р.м.Льв./Личаківський/22030101; Код отримувача - 38007620; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача: 899998; Рахунок отримувача: 34315206083083; Код класифікації: 22030101; Код ЄДРПОУ суду: 03499974) - судовий збір в розмірі 3 038,34 грн.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено « 03» серпня 2018 р.

Суддя Горецька З. В.