Рішення № 75660938, 02.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2018Справа № 910/7447/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7447/18

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал"

про стягнення 40 173,96 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Страхове компанія товариство "Домінанта" про стягнення 40173,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № FO-00001780 від 10.01.2017р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки "Chevrolet Aveo", державний номер НОМЕР_3 відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993, п. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки "Iveco", державний номер НОМЕР_1, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем. Позивач направив відповідачу заяву щодо виплати страхового відшкодування на суму 35868,25 грн., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення. Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в сумі 34868,25 грн. та пеню в розмірі 5305,71 грн., нараховану на підставі ч. 5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" за прострочення виплати страхового відшкодування.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 13.07.2018р.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.06.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 65, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 13.06.2018р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 20.06.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, залученого до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Станом на 02.08.2018р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З постанови Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/4565/17 вбачається, що 15.03.2017р. о 20 год. 30 хв., ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки "Iveco", державний номер НОМЕР_1, по пр. Броварському у м. Києві, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем "Chevrolet Aveo", державний номер НОМЕР_3, у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.

Даною постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Chevrolet Aveo", державний номер НОМЕР_3.

Пошкоджений автомобіль застрахований у приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № FO-00001780 від 10.01.2017р.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону. при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.

Як зазначає Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування". від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.

За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013р.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.

Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик (позивач) набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль марки "Chevrolet Aveo", державний номер НОМЕР_3, та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі розрахункових квитанцій № 169360, 169357, 169356, складених ФОП Мазуренко О.В., який здійснював відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт №ОУ-0000048.

Позивачем було складено страхові акти №10937Р/11/17 від 22.05.2017р. та №17319В/11/2017 від 17.08.2018р., згідно яких подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 35 868,25 грн.

Кошти в розмірі 35 868,25 грн. були перераховані позивачем потерпілій особі, що підтверджується платіжними дорученнями № 19681 від 23.05.2017р. на суму 28 694,60 грн. та № 32020 від 19.08.2017р. на суму 7 173,65 грн. з призначення платежу: «Страхове відшкодування відповідно договору FO- 1780 від 10.01.2017для, ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_2, без ПДВ».

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 35 868,25 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що розрахункові квитанції № 169360, 169357, 169356, страхові акти №10937Р/11/17 від 22.05.2017р. та №17319В/11/2017 від 17.08.2018р., платіжні доручення № 19681 від 23.05.2017р. та № 32020 від 19.08.2017р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки "Iveco", державний номер НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки "Chevrolet Aveo", державний номер НОМЕР_3, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/002578650.

Відповідно до умов договору (полісу) № АК/002578650 страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки "Iveco", державний номер НОМЕР_1.

Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 100 000,00 грн., розмір франшизи встановлено в розмірі 1 000,00 грн.

Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Оскільки, умовами полісу № АК/002578650 розмір франшизи встановлено в розмірі 1 000,00 грн., тому заявлена до стягнення сума страхового відшкодування позивачем при зверненні до суду з позовом була зменшена на вказану суму.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Iveco", державний номер НОМЕР_1, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/002578650, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.

18.09.2017р. позивач звернувся до відповідача з заявою №02929/11/2017/111 на виплату страхового відшкодування в розмірі 35 868,25 грн., яка згідно рекомендованого повідомлення про вручення отримана останнім 20.09.2017р.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки "Iveco", державний номер НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу "Chevrolet Aveo", державний номер НОМЕР_3, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності визначеного чинним законодавством, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування підлягають задоволенню повністю в сумі 35 868,25 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 5 305,71 грн. пені, суд відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди, а не з договірних зобов'язань.

Пеня нарахована позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку суброгації.

Законами України "Про страхування" та Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення суми пені.

Водночас, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Разом з тим, положення п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не поширюється на правовідносини між страховиками, ця норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому нарахування пені, відсотків, інфляційних з огляду на визначені у цій нормі терміни, безпідставні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2015р. у справі № 910/26074/14.

За таких обставин, для позадоговірних зобов'язань, які виникли в порядку суброгації у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал" (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 33-Б, приміщення 36, код ЄДРПОУ 32206908) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 65, код ЄДРПОУ 30115243) суму відшкодування в розмірі 35 868 грн. 25 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 573 грн. 15 коп.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.08.2018р.

СуддяА.І. Привалов