Рішення № 75660637, 26.07.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/56/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2018 Справа № 908/1136/18

м. Запоріжжя

за позовом Концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, фактична адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 2а);

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14)

про стягнення заборгованості у розмірі 176324, 68 грн. за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100322 від 01.10.2006, 7955,60 грн. пені, 3191, 24 грн. 3% річних та 12810,20грн. інфляційних втрат

суддя Зінченко Н.Г.

секретар судового засідання Петриченко А.Є.

За участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність № 231/20-19 від 12.03.2018;

від відповідача – ОСОБА_2, довіреність № 12 від 01.01.2018.

15.06.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м.Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 176324, 68 грн. за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100322 від 01.10.2006, 7955,60 грн. пені, 3191, 24 грн. 3% річних та 12810,20грн. інфляційних втрат.

15.06.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою суду від 19.06.2018 позовну заяву Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м.Запоріжжя прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1136/18 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, присвоєно справі номер провадження 4/56/18. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1136/18.

Ухвалою суду від 17.07.2018 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 26.07.2018.

В судовому засіданні 26.07.2018 суд перейшов до розгляду справи по суті, справу розглянуто, прийнято та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 26.07.2018 підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань по договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 100322 від 01.10.2006, в результаті чого у нього утворилась заборгованість за відпущену теплову енергію за період з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 на загальну суму 176324,68 грн. У зв’язку з виникненням заборгованості по договору позивачем була нарахована відповідачу сума інфляційних втрат в розмірі 12810,20 грн., 3 % річних в розмірі 3191,24 грн. та пеня в розмірі 7955,60 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач керується ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 193, 232, 275-277 ГК України, умовами договору, Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією», ст. ст. 4, 12, 27, 162-164, 171 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав відзив на позовну заяву, зазначивши, що позивачем при розрахунку 3 % річних на заборгованість за рахунками за спожиту теплову енергію за листопад 2016, листопад 2017, січень 2018, лютий 2018 не враховано, що строки оплати вказаних рахунків припадають на вихідні дні, а саме 24.12.2016, 24.12.2017, 24.02.2018, 24.03.2018 відповідно. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не вірно нараховував пеню за рахунками за листопад 2017, січень 2018, лютий 2018, оскільки строки оплати припадають на вихідний день, а саме: 24.12.2017, 24.02.2018, 24.03.2018. Відповідач в відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зменшити розмірі пені до 1000 грн. та розстрочити виконання рішення суду по справі № 908/1136/18 на 12 календарних місяців зі сплатою сум щомісячно рівними частинами.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд-

ВСТАНОВИВ:

01.10.2006 між Концерном «Міські теплові мережі» в особі директора філії Концерну «Міські теплові мережі» Ленінського району (теплопостачальна організація, позивач у справі) та Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», споживач, відповідач) укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100322 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та в порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами.

Відповідно до п. п. 10.1, 10.4 договору останній набуває чинності з 01 жовтня 2006 і діє до 01 жовтня 2007. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік від дати, вказаної у п. 10.1, якщо не відбулася ні одна із обставин, вказаних у п. 10.2.

Пунктом 10.2 договору передбачено, що договір припиняє свою дію у випадках:

- взаємної згоди сторін про його припинення;

- прийняття відповідного рішення господарським судом;

- ліквідації однієї із сторін.

Матеріали справи не містять доказів про розірвання даного договору, отже станом на час розгляду справи договір є діючим.

Згідно з п. 3.2.6. договору споживач зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що розрахунки за даним договором здійснюються в грошовій формі відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (додаток № 5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.

У пунктах 6.2., 6.3. договору сторони визначили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок Теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюються споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Підпунктом 6.6.1 договору отриманий акт приймання-передачі теплової енергії споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі п’яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається:

- при отриманні нарочним – дата вручення представнику споживача;

- при направленні рекомендованим листом - дата, у відбитку поштового штемпеля на документі, який зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту – 3 дні, по області – 5 днів, по Україні – 7 днів).

В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в ОСОБА_1, споживач зобов’язаний надати Теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного ОСОБА_1 з додаванням відповідних документів та погодити з Теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений пунктом 6.6.1 договору строк. У разі неотримання ОСОБА_1 приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у встановлений договором термін, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п. 6.6.2).

Відповідно до п. 6.6. договору в редакції додаткової угоди № 5 від 26.01.2015 до договору споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації за адресою: вул. Щаслива, буд. № 2а, документи за розрахунковий період: рахунок, акт приймання-передачі теплової енергії.

Відповідно до додатку № 1а до договору постачання відповідачу (споживачу) теплової енергії здійснювалося на окремо розташовану будівлю гуртожитку по вул.Каховська, 26 та на окремо розташовану житлову будівлю по вул. Кияшко, 14

Додатковою угодою № 2 від 01.04.2009 до договору № 100322 від 01.10.2006 сторони узгодити виключити з договору з 01 квітня 2009 року окремо розташовану будівлю гуртожитку за адресою: вул. Каховська, 26 на підставі ОСОБА_1 приймання-передачі гуртожитку по вул. Каховська, 26 в комунальну власність міста Запоріжжя.

Предметом розгляду по даній справі є стягнення заборгованості у розмірі 176324, 68 грн. за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100322 від 01.10.2006, 7955,60 грн. пені, 3191, 24 грн. 3% річних та 12810,20грн. інфляційних втрат.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 714 ЦК України та ст. 275 ГК України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов’язаний сплатити повну ціну переданого товару.

На виконання умов Договору за період з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 позивачем надані відповідачу обумовлені Договором послуги по постачанню теплової енергії на загальну суму 176324,68 грн.

Факт надання цих послуг підтверджується ОСОБА_1 приймання-передачі теплової енергії за спірний період, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін. Таким чином, вказані вище акти приймання-передачі теплової енергії вважаються погодженими і є підставою для проведення розрахунків за спірний період.

Отже, позивач взяті на себе зобов’язання за Договором виконав належним чином і у повному обсязі.

Відповідач плату за надані послуги по постачанню теплової енергії з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018 в розмірі 176324,68 грн. не здійснив, в результаті чого у нього виникла заборгованість в заявленій сумі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач взяті на себе зобов’язання по сплаті теплової енергії згідно умов договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100322 від 01.10.2006 належним чином та в повному обсязі не виконав.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Норми права аналогічного змісту містить ст. 526 ЦК України.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання є недопустимою, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання за спожиту активну електричну енергію у розмірі 176324,68 грн. за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100322 від 01.10.2006, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 25.11.2016 по 25.04.2018 в розмірі 3191,24 грн. та інфляційних втрат за період з грудня 2016 по березень 2018 в розмірі 12810,20 грн. заявлено позивачем обґрунтовано.

Судом було перевірено розрахунок 3 % річних наданий позивачем за період з 25.11.2016 по 25.04.2018 та встановлено, що даний розрахунок є правильним, законним та обґрунтованим, який підлягає задоволенню у розмірі 3191,24 грн.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Судом було перевірено розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за період з грудня 2016 по березень 2018 та встановлено, що даний розрахунок є правильним, законним та обґрунтованим, який підлягає задоволенню в заявленому розмірі - 12810,20 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені за період з 25.11.2017 по 25.04.2018 в розмірі 7955,60 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує п. 7.2.8 договору, який передбачає, що у разі несплати або несвоєчасної оплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у пункті 6.3 цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем за вказаний вище період, суд прийшов до висновку, що правильною сумою до стягнення пені є 7177,68 грн. за період з 25.11.2017 по 25.04.2018, яка підлягає задоволенню. В іншій частині стягнення пені слід відмовити.

Заперечення відповідача з приводу того, що позивач не вірно нараховував пеню за рахунками за листопад 2017, січень 2018, лютий 2018, оскільки строки оплати припадають на вихідний день, а саме: 24.12.2017, 24.02.2018, 24.03.2018, судом відхиляються, у зв’язку з наступним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 252 ЦК України зазначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки пунктом 6.3. договору сторони визначили, що оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, тому положення ч. 5 ст. 254 ЦК України стосуються лише стосовно строку, а сторонами в договорі погоджено саме термін оплати.

На підставі вищевикладеного, заперечення відповідача з приводу не вірного нарахування позивачем пені за рахунками за листопад 2017, січень 2018, лютий 2018, судом не приймаються.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 1000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно норм ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Судом було встановлено, що за відповідачем утворилась заборгованість по договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 100322 від 01.10.2006 в розмірі 176324,68 грн., заявлена сума до стягнення пені складає 7177,43 грн., яка не є надмірно великою порівняно із збитками кредитора, тому суд відмовляє відповідачу в задоволенні заяви про зменшення пені до 1000 грн.

Що стосується клопотання відповідача про надання йому розстрочки виконання рішення на 12 календарних місяців, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для відстрочки та розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Відповідачем жодним чином не обґрунтовується довготривалий термін (12 місяців), на який слід розстрочити виконання рішення.

Тяжкий фінансовий стан та відсутність на поточних рахунках грошових коштів не є виключними підставами для надання розстрочки виконання рішення.

Що стосується висновку експерта № 282 від 17.05.2018 на який посилається відповідач в відзиві на позовну заяву, то суд не може прийняти його до уваги при наданні розстрочки виконання рішення суду у цій справі, оскільки об’єктом дослідження є фінансовий стан підприємства відповідача за період з жовтня 2016 по березень 2017 та з жовтня 2017 по квітень 2018. Разом з цим, відповідачем не надано будь-яких доказів, що у нього є можливість виконувати рішення суду згідно з розстроченим графіком.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем існування підстав для розстрочення виконання рішення.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач не довів обґрунтованості заявлених ним клопотань.

Позовні вимоги задоволено частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволеним вимогам.

Крім того, до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Розмір витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 2ст. 128 ГПК України).

При поданні позовної заяви Концерн “Міські теплові мережі” просиву стягнути поштові витрати згідно поштового чеку про відправлення відповідачу позовної заяви та доданих до неї документів.

Дані витрати підтверджуються фіскальним чеком від 15.06.2018 на суму 25,20 грн. та описом вкладення від 16.06.2018 згідно з яким було відправлено позовну заяву з додатками.

Оскільки надані докази підтверджують понесені позивачем витрати на відправлення поштової кореспонденції, пов'язаної з розглядом справи, у розмірі 25,20 грн., суд вважає за необхідне покласти такі витрати на відповідача, пропорційно розміру задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 233, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Концерну “Міські теплові мережі” до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458, на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 26031300042813 у Філії – Запорізьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 313957) основний борг в розмірі 176324 (сто сімдесят шість тисяч триста двадцять чотири) грн. 68 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м.Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Концерну “Міські теплові мережі”(69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, код ЄДРПОУ 32121458, на поточний рахунок № 26007301001951 у Філії – Запорізьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 313957) пеню в розмірі 7177 (сім тисяч сто сімдесят сім) грн. 43 коп., 3 % річних в розмірі 3191 (три тисячі сто дев’яності одна) грн. 24 коп., інфляційні втрати в розмірі 12810 (дванадцять тисяч вісімсот десять) грн. 20 коп., судові витрати в розмірі 25 (двадцять п’ять) грн. 10 коп., судовий збір в розмірі 2992 (дві тисячі дев’ятсот дев’яносто дві) грн. 56 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено “02” серпня 2018р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.