Постанова № 75660136, 31.07.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1835/15м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Одеського апеляційного господарського суду №19

Одеський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Головея В.М.,

ОСОБА_1,

секретар судового засідання – Федорончук Д.О.

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю;

від відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Імексбанк”

на ухвалу Господарського суду Одеської області

від 14 червня 2018 року

по справі № 916/1835/15

за позовом Публічного акціонерного товариства “Імексбанк”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Форвард Ко”

про стягнення 1723312,06 доларів США,-

суддя суду першої інстанції: головуючий суддя Желєзна С.П., судді: Невінгловська Ю.М., Оборотова О.Ю.

час та місце прийняття ухвали: 14.06.2018р., м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 31.07.2018р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.06.2018р. по справі №916/1835/15 (головуючий суддя Желєзна С.П., судді: Невінгловська Ю.М., Оборотова О.Ю.) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Форвард Ко” про визнання наказу Господарського суду Одеської області від 06.11.2015р. по справі №916/1835/15 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Форвард Ко” на користь Публічного акціонерного товариства “Імексбанк” 1723312,06 доларів США таким, що не підлягає виконанню.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що Закон України «Про іпотеку» як спеціальний закон, має пріоритетне значення при вирішенні питання щодо наслідків позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції зауважив, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов’язання у повному обсязі у випадку, якщо сума коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя, проте, іпотекодержателем було застосовано позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності.

Місцевий господарський суд вказав, що ані положеннями чинного законодавства, ані умовами іпотечного договору Іпотекодержателю не надано права вимагати у боржника виконати основне зобов’язання у повному обсязі у випадку набуття права власності за вартістю, меншою ніж необхідно для повного задоволення вимог кредитора, що, в свою чергу, і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, кредитор у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя несе ризики, які пов’язані із недійсністю подальших вимог до боржника, оскільки сама процедура набуття права власності на іпотечне майно у порівнянні із іншими способами задоволення вимог іпотекодержателя відбувається без участі боржника, що, в тому числі, має наслідком неможливість останнього брати участь у процедурі визначення вартості майна.

При цьому, суд зазначив, що при застосуванні ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», питання вартості предмета іпотеки, за якою кредитором було набуто право власності на нього, взагалі не має значення з огляду на недійсність наступних вимог.

З урахуванням факту набуття АТ «Імексбанк» в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки - будівлі та споруди стадіону «Чорноморець», відповідно до умов договору іпотеки від 25.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 6134, а також враховуючи, що вказаним іпотечним договором було передбачено забезпечення низки зобов’язань, в тому числі і зобов’язань ТОВ „Форвард Ко” за договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод) щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» суд першої інстанції дійшов висновку, що зобов’язання відповідача за договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод) на теперішній час є припиненими.

При цьому, постановляючи ухвалу, місцевий господарський суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.03.2018р. по справі №927/84/16.

Враховуючи відсутність будь-яких обов’язків боржника ТОВ „Форвард Ко” перед стягувачем (позивачем), що виникли із договору про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод), із метою примусового виконання яких господарським судом був виданий наказ від 06.11.2015р. по даній справі, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення поданої ТОВ „Форвард Ко” заяви.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство “Імексбанк” через Господарський суд Одеської області звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.06.2018р. у справі №916/1835/15 скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ТОВ “Форвард Ко” про визнання наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1835/15 про стягнення заборгованості з ТОВ “Форвард Ко” на користь АТ “Імексбанк” таким, що не підлягає виконанню.

У вказані апеляційній скарзі скаржник зазначає, що зобов’язання за кредитним договором не припинились, оскільки на момент розгляду справи повне погашення вимог кредитора за рахунок продажу предмета іпотеки не відбулося.

При цьому, апелянт вказує, що у випадку нестачі вартості предмета іпотеки для задоволення всіх вимог іпотекодержателя після позасудового врегулювання, кредитор має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, в тому числі й з такого, яке є предметом іншого договору забезпечення.

Крім того, скаржник зазначає, що позивачем звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за іншими кредитними договорами, які не є предметом розгляду у даній справі, зобов’язання ТОВ “Форвард Ко” перед позивачем за кредитним договором не є погашеними та обов’язковими до виконання.

Поміж іншого, апелянт посилається на те, що задовольняючи заяву боржника, суд першої інстанції фактично вдався до повторного розгляду справи по суті, чим порушив принцип правової визначеності та фактично переглянув судове рішення по суті.

Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції проігноровано доводи позивача про те, що вимоги, направлені на адресу відповідача, не були підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки та за рахунок предмету іпотеки не відбулося погашення боргу відповідача як окремого зобов’язання.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2018р. Публічному акціонерному товариству “Імексбанк” поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 14.06.2018р. у справі №916/1835/15, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Імексбанк” на ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.06.2018р. у справі №916/1835/15, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2018р. справу призначено до розгляду на 31.07.2018р. у режимі відеконференції.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.07.2018р.

У судовому засіданні 31.07.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства “Імексбанк”, заслухавши представника позивача, колегія суддів встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2013р. між ПАТ «Імексбанк» (Кредитор) та ТОВ „Форвард Ко” (Позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №86/13, у відповідності до п. п. 1.1, 1.1.1 якого Кредитор зобов’язався надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, з максимальним лімітом заборгованості до 2 500 000,00 грн. доларів США, зі сплатою фіксованої процентної ставки 12,0% процентів річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами не пізніше 30.06.2021р. (включно) на умовах, визначених цим договором.

За умовами додаткової угоди № 1 від 04.09.2014р. сторонами було змінено максимальний ліміт кредитної заборгованості до 2150000,00 доларів США та до 4385860,85 гривень, а також змінено розміри процентної ставки

На виконання умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. позивачем було надано ТОВ „Форвард Ко” кредитні кошти в межах визначеного договором кредитного ліміту.

Неналежне виконання ТОВ „Форвард Ко” прийнятих на себе за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. грошових зобов’язань стало підставою для звернення ПАТ «Імексбанк» до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Форвард Ко” про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1 723 312,06 доларів США, заборгованості за відсотками в сумі 109 379,07 доларів США та пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 274 748,13 гривень, за результатами розгляду яких господарським судом 21.10.2015р. в межах даної справи було постановлено рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Матеріали справи свідчать, що 25.12.2014р. між ПАТ «Імексбанк» (Іпотекодержатель) та майновим поручителем ОСОБА_4 «Футбольний клуб «Чорноморець» (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 6134, за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов’язань 41 юридичною особою-боржником за 41 кредитним договором (зокрема зобов’язань ТОВ „Форвард Ко” за кредитним договором №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод), передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно: нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., основною площею 67 037,5 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 62 403 кв.м., яка знаходиться в оренді АТ «ФК «Чорноморець», розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20 (предмет іпотеки).

Положеннями п. 1.1 іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено, що цей договір іпотеки забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод), який укладено між Іпотекодержателем та ТОВ „Форвард Ко” стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойки і штрафів у повному обсязі (основне зобов’язання).

Відповідно до п. 3.1.7 іпотечного договору від 25.12.2014р. Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках передбачених п. 3.1.6 цього договору, реалізувавши його відповідно до розділу 5 цього договору та/або договору про задоволення вимог Іпотекодержателя і за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов’язаних із реалізацією предмета іпотеки.

Згідно з п. 3.1.8 іпотечного договору від 25.12.2014р. у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки та суми від реалізації іншого майна, яке буде заставленим в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором (під яким по тексту договору розуміється 41 кредитний договір), недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя, він має право вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна Боржника (під яким по тексту договору розуміється 41 юридична особа-боржник).

Умовами п. 6.1 іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено, що даний пункт цього договору є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке надає право Іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом: продажу від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України „Про іпотеку”; прийняття предмета іпотеки у власність в порядку, визначеному ст. 37 Закону України „Про іпотеку”. При цьому, це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Листом від 05.04.2017р. за №826 ПАТ «Імексбанк» звернулось до ОСОБА_4 «Футбольний клуб «Чорноморець» та ТОВ „Форвард Ко” із вимогою про усунення порушень (у порядку ст. 35 Закону України „Про іпотеку”), відповідно до якого вимагало у тридцятиденний строк виконати порушене зобов’язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. та сплатити заборгованість, яка станом на 01.03.2017р. становить 2206626,51 доларів США, що складає суму, еквівалентну 59697349,80 грн. При цьому, ПАТ «Імексбанк» було попереджено Іпотекодавця та ТОВ „Форвард Ко”, що у разі невиконання у тридцятиденний строк зобов’язань за кредитним договором банком буде звернуто стягнення на предмет іпотеки: нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м. шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (в порядку ст. 37 Закону України „Про іпотеку”).

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2017р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про державну реєстрацію за ПАТ «Імексбанк» права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону «Чорноморець», загальною площею 80 289,00 кв.м., підставою виникнення якого відповідно до інформаційної довідки №100287849 від 13.10.2017р. є іпотечний договір від 25.12.2014р. та, зокрема, вимога про усунення порушень №861 від 05.04.2016р., вимога про усунення порушень №7515 від 29.12.2016р., вимога про усунення порушень №7553 від 29.12.2016р., вимога про усунення порушень №7552 від 28.12.2016р.

Посилаючись на норми чинного законодавства, ТОВ „Форвард Ко” звернулось до Господарського суду Одеської області з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, та зауважило, що в результаті позасудового задоволення ПАТ «Імексбанк» своїх вимог шляхом визнання права власності на іпотечне майно, всі основні зобов’язання, які були забезпечені іпотекою є припиненими, а, отже, вимоги банку, які виникли на підставі рішення суду по даній справі, на примусове виконання якого судом 06.11.2015р. було видано відповідний наказ, є недійсними.

Згідно зі ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

За положеннями ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

За своєю правовою природою рішення суду про стягнення заборгованості за договором є актом, який підтверджує наявність зобов’язання боржника перед кредитором із метою його офіційного визнання та подальшого примусового виконання. Підтвердженням можливості примусового виконання судового рішення, а, отже, і існуючого обов’язку боржника, є відповідний виконавчий документ. В свою чергу, у випадку, якщо такий обов’язок припиняється із передбачених законом підстав для припинення зобов’язань, відповідний виконавчий документ підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки припинення зобов’язання означає як припинення обов’язків боржника так і припинення прав кредитора.

Відповідно до ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання може бути припинено з підстав, визначених договором або законом, відтак, наведений у Кодексі перелік не є вичерпним і відсилає у вирішенні цього питання і до інших, окрім Цивільного кодексу України, законів у галузі цивільного права.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом, правила якого мають пріоритетне застосування до іпотечних правовідносин.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Отже, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства може визначати правові підстави для припинення зобов'язання, і таке визначення в ньому підстав припинення зобов'язання не суперечитиме нормам Глави 50 Цивільного кодексу України. Відтак, можна стверджувати про відсутність будь - яких колізій в цьому питанні між частиною 4 статті 36 закону "Про іпотеку" та відповідними нормами Глави 50 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що вказана норма Закону України «Про іпотеку» не містить буквальної вказівки на припинення основного зобов'язання боржника, проте встановлює недійсність будь - яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 4 Цивільного кодексу визначено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної ОСОБА_2 України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною ОСОБА_2 України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

За умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов’язання у повному обсязі у випадку, якщо суми коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя.

Разом з тим, у випадку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності, іпотекодержателю не надано права вимагати у боржника виконання основного зобов’язання, якщо вартість предмета іпотеки на дату набуття права власності не задовольнила у повному обсязі вимоги кредитора до боржника, що і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до положень ч. 4 ст. 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що спосіб позасудового врегулювання, визначений в ст. 36 Закону України «Про іпотеку», вважається завершеним після проведення реєстрації права власності як юридичного факту. Закон України «Про іпотеку» не пов'язує завершеність позасудового врегулювання з фактом оскарження його в судовому порядку. Названим Законом чітко визначається тільки умови можливості проведення позасудового врегулювання і його наслідки, а саме: визначення такого способу в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя; наявність заборгованості боржника, яка зумовлює відповідне право на застосування такого способу і наслідок його завершення - недійсність інших вимог до боржника.

Крім того, судова колегія зауважує, що умовами іпотечного договору від 25.12.2014р. визначено право Іпотекодержателя вимагати від боржника виконання основного зобов’язання у повному обсязі у випадку, якщо сума коштів від продажу предмета іпотеки є недостатньою для задоволення вимог Іпотекодержателя, проте, як зазначалось по тексту ухвали іпотекодержателем було застосовано позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності.

Апеляційний господарський суд погоджується з твердженням суду першої інстанції стосовно того, що ані положеннями чинного законодавства, ані умовами іпотечного договору Іпотекодержателю не надано права вимагати у боржника виконати основне зобов’язання у повному обсязі у випадку набуття права власності за вартістю, меншою ніж необхідно для повного задоволення вимог кредитора, що, в свою чергу, і відображено у ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, кредитор у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя несе ризики, які пов’язані із недійсністю подальших вимог до боржника, оскільки сама процедура набуття права власності на іпотечне майно у порівнянні із іншими способами задоволення вимог іпотекодержателя відбувається без участі боржника, що, в тому числі, має наслідком неможливість останнього брати участь у процедурі визначення вартості майна.

Слід зауважити, що при застосуванні ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», питання вартості предмета іпотеки, за якою кредитором було набуто право власності на нього, взагалі не має значення з огляду на недійсність наступних вимог.

За таких обставин, приймаючи до уваги факт набуття АТ «Імексбанк» в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки - будівлі та споруди стадіону «Чорноморець», відповідно до умов договору іпотеки від 25.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 6134, а також враховуючи, що вказаним іпотечним договором було передбачено забезпечення низки зобов’язань, в тому числі і зобов’язань ТОВ „Форвард Ко” за договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод) щодо сплати кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» суд доходить висновку, що зобов’язання відповідача за договором про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод) на теперішній час є припиненими.

Апеляційний господарський суд не приймає до уваги посиланням скаржника про те, що в результаті позасудового набуття з боку ПАТ «Імексбанк» права власності на предмет іпотеки були погашені виключно зобов’язання ТОВ «ТБА «Промбуд», ТОВ «Круїз Делюкс», ТОВ «Компанія по торгівлі» та ТОВ «Мережа готелів Чорне море», оскільки у результаті оформлення права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, навіть у випадку не покриття предметом іпотеки всієї суми заборгованості, останній позбавляється права вимагати задоволення своїх вимог в силу приписів ч.4 ст.36 Закону України „Про іпотеку” від всіх боржників, зобов’язання яких були забезпечені даною іпотекою.

У випадку наявності у іпотекодержателя наміру здійснити погашення лише частини зобов’язань, забезпечених іпотекою, він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень ст. 39 Закону України "Про іпотеку", і саме в такому випадку рішенням суду мають в обов’язковому порядку бути встановлені як розмір зобов’язання, яке підлягає задоволенню за рахунок предмету іпотеки, так і його (предмету іпотеки) початкова вартість.

Відтак, зобов’язання ТОВ „Форвард Ко”, що виникли із договору про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод) та підтверджені рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2015р. по справі №916/1835/15, на теперішній час є припиненими в порядку ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку». Наведене свідчить про відсутність будь-яких обов’язків ТОВ „Форвард Ко” перед стягувачем (позивачем) із приводу виконання вимог наказу господарського суду Одеської області від 06.11.2015р. по справі №916/1835/15 про стягнення із ТОВ „Форвард Ко” на користь ПАТ «Імексбанк» заборгованості у розмірі 1 723 312,06 доларів США.

Доводи апелянта в частині посилання на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018р. по справі №918/359/17 та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. по справі №907/600/17 як на підставу для відмови у задоволенні заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, якими було встановлено факт погашення заборгованості за кредитними договорами лише ТОВ „ТБА „Промбуд”, ТОВ „Круїз Делюкс”, ТОВ „Компанія по торгівлі”, ТОВ „Мережа готелів Чорне море” не підлягають задоволенню, оскільки, ТОВ „Форвард Ко” не був учасником судового процесу при розгляді вказаних справ, крім того,в силу приписів ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.

Посилання скаржника на висновки, викладені у поставах Верховного Суду, про які апелянт зазначає у апеляційній скарзі, не містять висновків щодо застосування ст. 36 Закону України „Про іпотеку”.

Стосовно тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції фактично вдався до повторного розгляду справи по суті, чим порушив принцип правової визначеності та фактично переглянув судове рішення по суті, судова колегія зазначає наступне.

Розгляд будь-яких скарг або заяв по справі є невід’ємною складовою частиною судочинства при вирішенні яких суд не обмежений лише приписами процесуального закону, а повинен керуватися нормами діючого законодавства України, які підлягають застосуванню. Також, колегія суддів вказує, що без встановлення наявності або відсутності факту припинення зобов’язання боржника, незважаючи на причини його виникнення, суд позбавлений можливості вирішити по суті заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Розгляд даного питання у межах вирішення заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, навпаки, відповідає завданням господарського судочинства та принципу верховенства права.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність будь-яких обов’язків боржника ТОВ „Форвард Ко” перед стягувачем (позивачем), що виникли із договору про відкриття кредитної лінії №86/13 від 19.11.2013р. (із урахуванням додаткових угод), із метою примусового виконання яких господарським судом був виданий наказ від 06.11.2015р. по даній справі, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення поданої ТОВ „Форвард Ко” заяви.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладені висновки, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції було проголошено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відтак, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Таким чином, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.06.2018р. по справі №916/1835/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Імексбанк” – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 14.06.2018р. по справі №916/1835/15 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складений 02.08.2018р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Принцевська Н.М.