Постанова № 75659221, 31.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 року

м. Київ

справа №757/19894/17-ц

провадження №22-ц/796/5686/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.,

суддів - Мазурик О.Ф., Музичко С.Г.

за участю секретаря судового засідання Синявського Д.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - Приватне акціонерне товариство «Граве Україна», ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року у складі судді Москаленко К.О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Граве Україна», ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року представник позивача ОСОБА_5 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути солідарно з ПрАТ «Граве Україна», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму матеріальних збитків у розмірі 969 355,48 грн., моральної шкоди - у розмірі 10 000 грн. та судові витрати.

26 липня 2017 року представником позивача ОСОБА_4 подано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди на суму 100 000 гривень.

01 березня 2018 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби:

- автомобіль марки ГАЗ 3302-414, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 від 25.11.2016 в ТСЦ №8044 РСЦ МВС м. Києва;

- автомобіль марки МАЗ 543203-220, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 від 29.08.2014 місце реєстрації ВРЕР ДАІ №1 м. Києва;

- автомобіль марки МАЗ 938662, напівпричіп, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 від 29.08.2017, місце реєстрації ВРЕР ДАІ №1 м. Києва;

- автомобіль марки ГАЗ 33021-212, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 від 25.04.2015, місце реєстрації ВРЕР ДАІ №1 м. Києва;

- автомобіль марки ГАЗ 3302, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 від 19.11.2015, місце реєстрації ТСЦ 8044 РСЦ МВС м. Києва;

- автомобіль марки ГАЗ 330202-414, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 від 24.11.2015, місце реєстрації ТСЦ 8044 РСЦ МВС м. Києва;

- автомобіль марки ГАЗ 330202, 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_7 від 04.12.2015, місце реєстрації ТСЦ 8044 РСЦ МВС м. Києва.

В обґрунтування вимог зазначала, що у позивача існують підстави вважати, що відповідач ОСОБА_3 може розпорядитися даними транспортними засобами та відчужити їх на користь інших осіб для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, 24 квітня 2018 року представник позивача ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, оскільки вважає ухвалу місцевого суду незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права, якою грубо порушуються права позивача.

Звертала увагу на те, що заява про забезпечення позову вже поверталась судом заявнику через те, що вона була подана без додержання вимог статті 151 ЦПК України. Після усунення вказаних судом недоліків представник позивача ОСОБА_4 повторно звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, проте суд відмовив в забезпеченні вже на підставі нових обставин, а саме, співмірності, які не були вказані в ухвалі суду від 20 грудня 2017 року.

Посилаючись на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», зазначала, що оскільки між сторонами існує спір, розмір якого становить 869 355,48 грн. матеріальної шкоди та 10 000 грн. моральної, тому це дає всі підстави суду дійти висновку про існування реальної загрози продажу майна, що в подальшому унеможливить виконання майбутнього рішення.

Відповідачі не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIIIАпеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 149-153 ЦПК України та виходив з того, що представником позивача при виборі способу забезпечення позову не дотримано вимог щодо співмірності, а також необґрунтовано та не доведено наявності підстав для вжиття таких заходів.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі статтею 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 роз'яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Зокрема, заява про забезпечення позову повинна містити причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Проте, заява представника позивача ОСОБА_4 взагалі не містить будь-якого достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.

Так, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 в розпорядження суду надано копії відповідей Регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України на її адвокатські запити, де зазначено які саме транспортні засоби перебувають на реєстраційному обліку на ім'я ОСОБА_3, об'єми їх двигунів, номерні знаки та місце реєстрації, проте представником позивача не надано інформації щодо вартості такого майна.

Посилання апелянта на не зазначення в ухвалі місцевого суду від 20 грудня 2017 року щодо повернення заяви про забезпечення позову підстави не співмірності виду забезпечення заявленим позовним вимогам і, як наслідок, безпідставної відмови в задоволенні заяви є необґрунтованими з огляду на те, що дана ухвала не є предметом оскарження.

Стаття 151 ЦПК України містить вичерпний перелік вимог щодо форми та змісту заяви про забезпечення позову, а згідно частини дев'ятої статті 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, умова співмірності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам не є окремою вимогою щодо форми та змісту такої заяви, а тому місцевим судом було прийнято до розгляду заяву, як таку, що відповідає нормам статті 151 ЦПК України, проте в процесі розгляду судом заяви по суті встановлено необґрунтованість та безпідставність цієї заяви, що має наслідком відмову в задоволенні такої заяви відповідно до вимог чинного законодавства.

Окрім того, суд не вправі через неподання доказів при подачі заяви залишати її без руху або повертати заявнику.

Відповідно до встановленого в цивільному судочинстві принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, при розгляді заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову, місцевим судом не встановлено доведеності співмірності заявлених позивачем заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам та наявності у відповідача наміру ухилятися від виконання чи перешкоджати виконанню можливого рішення суду.

З огляду на викладене, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для забезпечення позову у спосіб, обраний позивачем, є обґрунтованим.

Отже, доводиапеляційної скарги колегія суддів визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення щодо забезпечення позову, не спростовують правильних висновків суду щодо недоведеності співмірності забезпечення заявленим позовним вимогам та відсутності підстав стверджувати, що вжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а тому не впливають на правильність вирішення районним судом питання по суті та не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування ухвали суду.

Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін як такої, що є законною та обґрунтованою.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Повне судове рішення складено 31 липня 2018 року.

Головуючий: В.А. Кравець

Судді: О.Ф. Мазурик

С.Г.Музичко