Рішення № 75657002, 23.07.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(спрощене провадження)

Справа № 695/624/18

номер провадження 2/695/643/18

23 липня 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді Степченка М.Ю.

при секретарі Розпутній І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золотоноша цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 14.03.2018р. відкрито спрощене позовне провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Свою заяву позивач пояснює тим, що відповідно до укладеного договору № К2А3RХ04830018 від 21.08.2006 року відповідачу було надано кредит у розмірі 2 469,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним та банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.

У зв’язку з порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 12.12.2017 року має заборгованість перед банком в сумі 25 446,13 грн., з якої: заборгованість за кредитом в сумі 1 585,34 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором 22 172,88 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1 187,91 грн.

Ухвалою від 13.04.2018р. у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження відмовлено та постановлено проводити судове засідання з викликом сторін.

У відзиві на позов відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, вказував, що вдійсності ним 21 серпня 2006 року була написана заява на отримання кредитної картки «Розстрочка», проте працівником банку не було надано йому «Умов та правил надання банківських послуг» та «Правил користування платіжною карткою» та про їх існування він довідався лише після отримання позовної заяви. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем, взагалі не зрозуміло чи проводилось погашення заборгованості за кредитом, наявні графи про нарахування відсотків за користування кредитом, проте чомусь нарахування відсотків припинились з 22 серпня 2007 року натомість заборгованість за комісією та пені почала формуватись, та в даному розрахунку не відображена звітність помісячно, а лише надана вибірково, тому не зрозуміло, з чого виходив позивач під час нарахування такої заборгованості за кредитом. Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість у ОСОБА_1 перед банком виникла 16 жовтня 2006 року.

Просив відмовити у задоволенні позову, оскільки договірні відносини, що виникли між ним та позивачем з приводу отримання кредитної картки та обслуговування платіжної картки були фактично припинені, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності, встановлений цивільним законодавством, так як позивач звернувся до суду з позовом лише в березні 2018 року, хоча про порушення свого права дізнався ще в жовтні 2006 року.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що при оформленні кредиту відповідачем було підписано заяву на отримання кредиту, якою підтверджується, що позичальник ознайомлений і згоден з Умовами надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), що банком надана повна інформація про умови кредитування. Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), Тарифами складає між ним і Банком кредитний договір. Підписавши договір, відповідач також зобов'язався виконувати умови, що містяться в Умовах та Правилах надання банківських послуг, ОСОБА_2 та Договорі банківського обслуговування в цілому. Таким чином, кредитний договір оформлений належним чином, з дотриманням письмової форми та з узгодженням пунктів сторонами, тому його заперечення є необгрунтованими. Зауважив, що розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. До суду надана виписка по рахунку, яка містить інформацію про рух коштів відповідача - всі проведені операції. Виписка є первинним бухгалтерським документом та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі.

У судове засідання представник позивача не з’явився, але надав заяву в якій просить справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, просили застосувати позовну давність, оскільки заборгованість виникла з 21.09.2006р., тому строк закінчився у 2011 році, а з позовом банк звернувся у 2018 році. Відповідач самостійно не здійснив жодної проплати, всі платежі відбувалися шляхом автоматичного списання коштів з його рахунків, без його відома, що не є його дією по визнанню боргу.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши заперечення сторони відповідача, проаналізувавши надані сторонами докази, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення із наступних підстав.

Із кредитного договору № К2А3RХ04830018 від 21.08.2006 року, вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав з ОСОБА_1 даний договір та надав останньому кредит у розмірі 2 469,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору № К2А3RХ04830018 від 21.08.2006р. станом на 12.12.2017 року ОСОБА_1 має заборгованість перед банком в сумі 25 446,13 грн., з якої: заборгованість за кредитом в сумі 1 585,34 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором 22 172,88 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1 187,91 грн.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно. виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ході розгляду справи судом витребовувся обґрунтований розрахунок заборгованості по кредитному договору № К2А3RХ04830018 від 21.08.2006р. із зазначенням помісячної заборгованості та порядок її погашення з боку ОСОБА_1, однак відповідачем дана вимога суду проігнорована, надано лише виписки по всім рахункам кредитного договору клієнта, з якої витребовувана інформація не випливає.

У доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості не відображено чи проводилося погашення заборгованості за кредитом, лише наявні графи про нарахування відсотків за користування кредитом, проте чомусь нарахування відсотків припинились з 22 серпня 2007 року, натомість заборгованість за комісією та пені почала формуватись, та в даному розрахунку не відображена звітність помісячно, а лише надана вибірково, тому не зрозуміло з чого виходив позивач під час нарахування такої заборгованості за кредитом.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість у ОСОБА_1 перед банком виникла 16 жовтня 2006 року.

У відповідності до правової позиції ВСУ, викладеної у Постанові 6-900цс16 від 16 листопада 2016 року, оскільки строк виконання основного зобов'язання на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України було змінено, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом з пропуском строку позовної давності.

Після зміни строку виконання зобов'язання до 16 жовтня 2006 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 3.3.3 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягали виконанню. Тобто у позивача виникло право на звернення до суду у зв'язку з невиконанням з боку відповідача своїх зобов’язань з 16 жовтня 2006 року, оскільки позивачем згідно п.3.3.3. Правил надання банківських послуг було змінено строк виконання зобов’язань та подальші проплати по кредиту не мають юридичного значення.

Згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), наданих позивачем, передбачено строк позовної давності у 5 років.

Отже, на думку суду, строк позовної давності закінчився у жовтні 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права - стягнення кредитної заборгованості лише у лютому 2018 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Положеннями частини четвертої статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також тоді, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною першою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заява відповідача ОСОБА_1 про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», внаслідок спливу строку позовної давності підлягає до задоволення, оскільки відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За цих обставин, суд відмовляє ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитом із ОСОБА_1

Оскільки у задоволенні позову відмовлено - судовий збір належить покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-84, 133, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 257, 260, 261, 262, 267 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку встановленому чинним законодавством.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.Ю. Степченко

Повний текст рішення виготовлений 02 серпня 2018 року.