Рішення № 75652273, 30.07.2018, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/761/18

Номер провадження 2/650/268/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді - Хомик І.І.

за участю секретаря - Ткаченко І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору № 3268 Фінансового лізингу від 10.10.2017 року недійсним та стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору № 3268 Фінансового лізингу від 10.10.2017 року недійсним та стягнення грошових коштів.

Свої вимоги мотивує тим, що 10.10.2017 року між ним та представником ТОВ «Єврокар Україна» Поліщук Т.В. було укладено договір Фінансового лізингу № 3268 з метою набуття права власності на транспортний засіб, а саме марка ТЗ - Беларус 82.1 для особистих потреб, безпосередньо повязаних з підприємницькою діяльністю. Договір лізингу містить несправедливі умови, а саме виключені та обмежені права споживача стосовно продавця у разі невиконання чи неналежного виконання договору, встановлено жорсткі обовязки споживачу, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, звужені обовязки лізингодавця, передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», повністю виключена відповідальність лізингодавця та значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Договір не містить відомостей про продавця товару, його найменування та місцезнаходження. Крім того, договір лізингу нотаріально не посвідчений, а відповідно недійсний, в зв'язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача, позивач позовні вимоги підтримали і пояснили, що відповідно до додатку № 1 до договору Фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р. зазначено предмет лізингу марка Белорус 82.1, модель - відсутня, рік випуску та колір - відсутні, індивідуальні технічні характеристики - відсутні, індивідуальна комплектація - відсутня, вартість предмету лізингу - 250 000 грн., авансовий платіж 23%, сума виплат авансового платежу - 100 000 грн., щомісячний авансовий платіж - 150 000 грн., комісія за організацію договору - % відсотків, комісія за передачу предмету лізингу - % відсотків. Термін поставки предмету лізингу - 5 днів.

В день підписання вказаного договору фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р., свої зобов'язання ним як лізингоодержувача відповідно п.1.7, п.4.1.вказаного договору фінансового лізингу були виконанні в повному обсязі, а саме ним стороною лізингоотримувачем було сплачено авансовий внесок на рахунок лізингодавця, грошові кошти в розмірі 100 000 грн. В свою чергу відповідач відповідно п.1.7, п.4.1, додатку № 1 вказаного договору фінансового лізингу, мав поставити та передати позивачу за актом приймання - передачі предмет лізингу сільськогосподарський трактор Белорус 82.1. в п'ятиденний термін, але не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця вказаних платежів. Вказані свої зобов'язання за договором фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р. та додатком № 1 договору, відповідач не виконав, предмет лізингу трактор Беларус 82.1 йому не поставив та не передав не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця вказаних платежів, що ставить взагалі позивача під сумнів подальшого виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р. та отримання ним взагалі предмету лізингу трактор Беларус 82.1 спочатку в користування, а в подальшому і у власність. Умови вказаного договору фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р. суперечать умовам додатку № 1 вказаного договору щодо комісії за організацію договору - % відсотків, комісії за передачу предмету лізингу - % відсотків. Термін поставки предмету лізингу - 5 днів.

Під час укладення позивачем з відповідачем договору фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р., представником відповідача не було роз'яснено йому, що призначення платежу в розмірі 55 500 грн., 22,2% від вартості предмету лізингу, є комісією за організацію договору, тобто винагородою лізингодавця (продавця) за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладення договору, всупереч тому, що відповідно до умов договору фінансового лізингу комісія за організацію договору, складає лише 10% від вартості предмету лізингу, що становить - 25 000 грн.

Сплачену ним суму авансового платежу в розмірі 100 000 грн. за банківською платіжною квитанцією № 0.0.856842298.1 від 10.10.17р., позивач вважав частковою оплатою вартості транспортного засобу предмета лізингу трактора Беларус 82.1, а коли отримав від відповідача письмову відповідь за вих.. № 02498 від 04.12.2017р. із змістом про те, що із сплаченою ним 10.10.17р. суми авансового платежу за отримання предмету лізингу в розмірі 100 000 грн., з яких 55 500 грн. відповідачем самостійно було зараховано як комісію за організацію договору, а решту грошових коштів лише в розмірі 44 500 грн. як частину авансового платежу, позивач ОСОБА_1 зрозумів, що відповідач ошукав його, обдурив, грубо не дотримуючись умов договору фінансового лізингу, і тому змушений звернутися до суду із позовною заявою про визнання договору фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р. не дійсним, та стягнення грошових коштів.

Вважають, що умови спірного договору фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017р., що були укладенні між позивачем та відповідачем ТОВ «Єврокар Україна», є такими, що суперечать нормам ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЗУ «Про захист прав споживачів», що призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають позивачу значної фінансової шкоди. Просять позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Єврокар Україна» в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду судового засідання відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судова повістка направлялася за адресою реєстрації юридичної особи, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, суд вважає за можливе вирішити справу без його участі.

Заслухавши представника позивача, позивача, дослідивши матеріали справи, суд приймає до уваги наступне.

Відносини що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з статтею 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець)

передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що 10.10.2017 між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 3268, за умовами якого ТОВ «Єврокар Україна» зобов'язалося придбати транспортний засіб у власність та передати транспортний засіб у користування позивачу на строк та на умовах, передбаченим договором, а ОСОБА_1 зобовязався користуватися транспортним засобом на умовах даного договору та згідно з положенням чинного законодавства.

Відповідно до п. 8.2 договору Фінансового лізингу вартість предмету лізингу на момент укладання договору становила 100 000 гривень.

Згідно з п. 1.7, п. 4.1, п. 9.1- п.9-3, п. 9.6 договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця: комісії за організацію Договору в розмірі 10%; авансового платежу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу; Комісії за передачу предмета лізингу одноразовий платіж в розмірі 3% від вартості транспортного засобу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного Договору.

10.10.2017 року позивачем були сплачені кошти в розмірі 100 000 грн. з призначенням платежу - авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017 року, що підтверджується квитанцією № 0.0.856842298.1 від 10.10.2017 року.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами

вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017 року, укладений між позивачем та ТОВ «Єврокар Україна», нотаріально посвідчено не був. Крім того, у правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, зазначено, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими, необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-330цс16.

Суд, аналізуючи зміст спірного договору фінансового лізингу від 15 вересня 2017 року, укладеного між сторонами, прийшов до висновку, що в договорі відсутні будь- які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження. В договорі встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача, за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 10.10.2017 року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії. Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15. В договорі фінансового лізингу від 10.10.2017 року відсутні відомості про те, що ТОВ «Єврокар Україна» здійснює свою фінансову діяльність на підставі відповідного дозволу (ліцензії), що суперечить нормам законодавства, викладеним вище.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

На підставі ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача судовий збір у розмірі 704,80 грн. на користь держави.

Керуючись ст. ст. 4, 17,18, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, ст. ст.

203, 215, 216, 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-XII, ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року № 2664-III, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 вікторовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору № 3268 Фінансового лізингу від 10.10.2017 року не дійсним та стягнення грошових коштів, задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 3268 від 10.10.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (02099, м.

Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, офіс 57/1) на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (02099, м.

Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, офіс 57/1) на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.І.Хомик