Рішення № 75651173, 31.07.2018, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/2239/18

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м у к р а ї н и

31 липня 2018 року Київський районний суд м. Полтави в складі

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання – Кондра Ю.Ю.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач – ОСОБА_1,

представник відповідача – адвокат ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві посилався на те, що між КБ «ПриватБанк» та відповідачем 14 жовтня 2010 року було укладено договір б/н. Відповідно до договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 10000,00 грн., а відповідач ОСОБА_1 взяла зобов’язання щодо повернення кредиту. Відповідач свої зобов’язання не виконала. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 47070,66 грн., з яких заборгованість по одержаному кредиту 9330,98 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 30639,42 грн., заборгованість за пенею та комісією – 4382,61 грн., а також штраф в розмірі 500 грн. (фіксована складова), штраф в розмірі 2217,65 грн. (процентна складова) та судові витрати.

Ухвалою судді від 03 травня 2018 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

11 травня 2018 року ОСОБА_1 надала письмові заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. В тексті заперечення також звернулась до суду з клопотанням про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням (а.с.48-49).

Ухвалою судді від 11 травня 2018 року заперечення ОСОБА_1 відхилено (а.с.52).

21 травня 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.

В зустрічній позовній заяві посилалась на відсутність доказів укладення нею та позивачем кредитного договору на вказаних у позові умовах. Зазначила, що вона дійсно зверталась в банк для отримання кредитних коштів, де заповнила анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг без дати та номеру їх затвердження у ПриватБанку, без зазначення повної назви юридичної особи відповідно до її статуту. Пам’ятка клієнта, що містить основні умови обслуговування та кредитування, а також Тарифи їй вручені не були, про це не зроблено відмітку в анкеті-заяві. Тому невідомо чи мав банк на увазі умови та правила надання банківських послуг, що затверджені наказом від 06 березня 2010 року, на які він посилається у позові. Тому вважає, що кредитний договір між нею та КБ «ПриватБанк» 14 жовтня 2010 року укладений без додержання письмової форми та істотних умов договору, а тому є недійсним. Тому просила визнати кредитний договір, укладений між нею та КБ «ПриватБанк».

Ухвалою від 01 червня 2018 року суд перейшов до розгляду справи в загальному позовному провадженні, зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним об’єднано в одне провадження з первісним позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.65).

Позивач КБ «ПриватБанк» надав відзив на зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним, у якому посилався на повне додержання норм закону при укладенні з відповідачем кредитного договору та на відсутність підстав для визнання договору недійсним. Тому просив в задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі. Також просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні з зустрічним позовом до суду.

Ухвалою суду від 31 липня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від зустрічного позову, провадження у справі у цій частині закрито.

У зв’язку з цим розгляд справи продовжено лише в частині первісного позову.

Будь-яких інших клопотань чи заяв сторони суду не подавали.

Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання свого представника не направив. Звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника (а.с.41).

Відповідач ОСОБА_1, її предстаник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову КБ «ПриватБанк» заперечили, в його задоволенні просили відмовити за безпідставністю та у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2010 року ОСОБА_3 (після переміни прізвища – ОСОБА_1) ОСОБА_4 звернулась до КБ «ПриватБанк» з анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.7).

Як вбачається з вказаної анкети-заяви, відповідач просила надати їй наступні банківські послуги – платіжну картку Кредитка «Універсальна»/GOLD з бажаним кредитним лімітом 9000 грн.

Також згідно даних вказаної анкети-заяви позивач згодна з тим, що ця заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом частини першої статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною 2 ст.1055 ЦК України передбачено наслідки недодержання письмової форми кредитного договору, а саме нікчемність такого договору.

ОСОБА_2, анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 14 жовтня 2010 року крім відповідача ОСОБА_5, яка станом на вказану дату мала прізвище ОСОБА_3, підписана також і уповноваженим представником КБ «ПриватБанк».

Послання відповідача на ту обставину, що уповноважена особа ПриватБанку своїм підписом підтвердила лише правильність і достовірність відомостей, повідомлених позичальником в анкеті-заяві, суд до уваги не бере, оскільки як вбачається з даних вказаної анкети-заяви, крім перевірки правильності та достовірності даних, уповноваженим представником банку вжито і інші заходи, спрямовані на укладення з відповідачем кредитного договору, як то ідентифікація клієнта згідно з Порядком ідентифікації клієнтів під час відкриття рахунків і випуску платіжних карток.

Оскільки ст.1055 ЦК України не визначені істотні умови кредитного договору, суд вважає, що наявність підпису позичальника та уповноваженої особи банку на вказаній анкеті-заяві свідчить про укладення ними кредитного договору в письмовій формі.

Зважаючи на відсутність доказів протилежного, при вирішенні справи суд виходить з того, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Як вбачається з вказаної вище анкети-заяви, відповідач погодилась, що ця заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Також з даних анкети-заяви вбачається, що відповідач ознайомилась та згодна з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Згідно анкети-заяви позивач просила банк надати їй платіжну картку Кредитка «Універсальна» та встановити кредитний ліміт за платіжною карткою Кредитка «Універсальна»/GOLD в розмірі 9000 грн. (а.с.7).

Зазначеним спростовуються посилання представника відповідача в судовому засіданні на ту обставину, що в наданих до справи Тарифах банку вказані різні типи карток та різні розміри відсотків за користування кредитом, які відрізняються від того, що вказує позивач.

Як вбачається з вказаних тарифів, базова відсоткова ставка за карткою «Універсальна GOLD» становить 2,5% в місяць на залишок заборгованості, тобто фактично становить 30% річних.

Факт одержання нею кредитної картки підтверджено ОСОБА_1 шляхом надання копії такої картки до справи.

Згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України позивач мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця.

Крім цього, відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» позивач мав право відкликати свою згоду (відмовитись) на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

ОСОБА_2, вказаних дій позивач не вчинила та уклала кредитний договір, висловивши у такий спосіб своє волевиявлення щодо укладення кредитного договору.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі кредитного договору від 14 жовтня 2018 року.

За умовами зазначеного договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 9000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник зобов’язувався забезпечити повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивачем зобов’язання перед відповідачем по кредитному договору виконано, надано кредитні кошти.

Як вбачається з даних розрахунку заборгованості за договором №б/н від 14.10.2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом – ОСОБА_3, станом на 31-03-2018 (а.с.5-6), відповідач користувалася кредитними коштами, здійснювала їх часткове повернення.

Оскільки кредитні кошти повернуті відповідачем не в повному обсязі, станом на 31 березня 2018 року її заборгованість по одержаному кредиту банк обраховує у розмірі 9330,98 грн.

Як вбачається з наданої банком інформації, розмір кредитного ліміту для відповідача змінювався:

14 жовтня 2011 року – встановлено у розмірі 10000,00 грн.,

30 травня 202 року – зниження кредитного ліміту до 9340,00 грн. (а.с.83).

Заборгованість по процентам за користування кредитом позивач обраховує у розмірі 30639,42 грн., що не відповідає умовам кредитного договору від 14 жовтня 2010 року.

Зокрема, при заборгованості за тілом кредиту в сумі 9330,98 грн. за період з 01 січня по 31 грудня 2013 року (365 днів) позивач нарахував проценти за користування кредитом у розмірі 4273,06 грн. (6980,57 грн. – 2707,51 грн.), тобто реальна відсоткова ставка за даним нарахуванням склала 45,79% річних.

Зазначена відсоткова ставка не відповідає умовам договору від 14 жовтня 2010 року, що укладений між сторонами, яким встановлено відсоткову ставку у розмірі 30,00% річних.

Право банку на подвоєння відсоткової ставки, в тому числі у зв’язку з порушенням позичальником умов договору, кредитним договором не передбачено.

Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За відсутності доказів збільшення відсоткової ставки та повідомлення про це відповідача при розгляді справи суд вважає за необхідне обрахувати заборгованість відповідача за відсотками за ставкою 30% річних.

Розмір заборгованості за відсотками, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача суд обраховує за наступним розрахунком:

станом на 24 квітня 2012 року заборгованість за кредитом – 9330,98 грн., за відсотками – 394,91 грн.,

з 24 квітня 2012 року по 31 жовтня 2013 року (1 рік 191 день), заборгованість за кредитом – 9330,98 грн., відсоткова ставка – 30,00% річних, заборгованість за відсотками – 4264,13 грн.:

(9330,98 грн. / 100 х 30,00 х 1) + (9330,98 грн. / 100 х 30,00 / 365 х 191).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, що нарахована після закінчення строку дії картки, суд виходить з наступного.

Як вбачається з інформації, наданої суду позивачем, 14 жовтня 2010 року позивач отримала картки №5457092026689285, №5577212918662605 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня вересня місяця 2014 року (а.с.83).

Факт отримання перевипущеної картки відповідач заперечує, позивач доказів на підтвердження даної обставини суду не надав.

Як вбачається з наданої позивачем ксерокопії картки №5457092026689285, строк її дії – до жовтня 2013 року (а.с.88-89).

Тому при вирішенні справи суд виходить з того, що встановлений договором термін повернення кредитних коштів, який не перевищує термін дії картки, закінчився 31 жовтня 2013 року.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, можна зробити висновок, що їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 01 серпня 2017 року при розгляді цивільної справи № 6-2322цс16.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували узгодженість між сторонами, у встановленій законом формі, права банку нараховувати проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору у розмірі, передбаченому договором.

Тому за період з 01 листопада 2013 року по 31 березня 2018 року, у який сума боргу за кредитом становила 9330,98 грн., проценти, які підлягають до стягнення з відповідача, необхідно розрахувати, виходячи з облікової ставки НБУ, яка була встановлена у вказаний період.

Вказані проценти суд обраховує у розмірі 6678,94 грн.

Таким чином загальна сума відсотків за користування ОСОБА_1 кредитними коштами становить: 394,91 грн. + 4264,13 грн. + 6678,94 грн. = 11337,98 грн.

Позивачем також нараховано відповідачу заборгованість за пенею та комісією у розмірі 4382,61 грн., а також штраф в розмірі 500 грн. (фіксована складова), штраф в розмірі 2217,65 грн. (процентна складова).

Відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною кредитного договору, передбачено сплату штрафу за порушення строків сплати будь-якого з грошових зобов’язань у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається із кредитного договору та довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки Кредитка «Універсальна GOLD», за порушення позичальником строків виконання зобов'язання передбачено одночасно штраф і пеню, тобто за одне й те саме порушення існує подвійна відповідальність одного виду.

Однак, в силу ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Окрім цього, в розрахунку заборгованості за кредитом відсутнє розмежування пені та комісії, в зв'язку з чим не можливо визначити розмір пені, яку просить стягнути позивач та спосіб її нарахування, а також неможливо визначити розмір комісії, яку просить стягнути позивач.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи, що позивач не надав деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором в частині пені та комісії, а також зважаючи на норми ст.61 Конституції України, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення із позивача заборгованості за пенею та комісією слід відмовити.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові № 6-1374 цс17 від 11 жовтня 2017 року щодо одночасного стягнення штрафів фіксованої частини і процентної складової, суд вищої інстанції дійшов висновку, що така заборгованість є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зважаючи на вказане, суд вважає безпідставним одночасне нарахування позивачем відповідачу двох видів штрафу – фіксованої та процентної частин, та виходячи з правової природи штрафу, вважає, що його розмір складає 500 грн. (згідно кредитного договору - фіксована частина штрафу).

На підставі викладеного судом встановлено, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить:

заборгованість по одержаному кредиту 9330,98 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 11337,98 грн., штраф у розмірі 500,00 грн., а всього – 21168,96 грн.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч.1 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як встановлено судом, відповідно до кредитного договору №б/н від 14 жовтня 2010 року кінцевий термін повернення кредитних коштів відповідає строку дії картки.

Строк дії картки №5457092026689285, а відповідно і кінцевий термін повернення кредитних коштів, – до жовтня 2013 року (а.с.88-89).

Таким чином перебіг строку позовної давності щодо стягнення суми боргу в повному обсязі розпочався 01 листопада 2013 року, а закінчився 01 листопада 2016 року. Річний строк позовної давності, встановлений для вимог про стягнення неустойки, закінчився 01 листопада 2014 року.

Будь-які докази наявності між сторонами угоди щодо збільшення строку позовної давності в матеріалах справи відсутні.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 23 квітня 2018 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності.

Оскільки відповідач просить суд застосувати позовну давність при розгляді справи, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за кредитом у зв’язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

У зв’язку з відмовою в задоволенні позову не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д) до ОСОБА_1 (проживаючої: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02 серпня 2018 року.

Головуючий О.А.Самсонова

31.07.2018