Постанова № 75650480, 31.07.2018, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 428/12944/17

Провадження № 22ц/782/469/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року Апеляційний суд Луганської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Луганської В.М., Лозко Ю.П.

за участю секретаря Єгорової О.П.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

учасники справи: позивач – ОСОБА_3, відповідач - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 квітня 2018 року, ухваленого Сєвєродонецьким міським судом у складі: судді Юзефовича І.О. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів у розмірі 350000 грн. та стягнення судового збору,

в с т а н о в и в:

30 листопада 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 17 квітня 2014 року відповідач ОСОБА_4 отримав від позивача ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 150000 грн. під врожай 2014 року, що підтверджується розпискою, а у грудні 2015 року відповідач отримав від позивача ще грошові кошти у сумі 200000 грн. Всього з квітня 2014 року по грудень 2015 року відповідач ОСОБА_4 отримав від позивача ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 350000 грн. для посадки та збору врожаю гарбузового насіння із зобов’язанням повернути позивачу гарбузовим насінням у жовтні-листопаді 2014 року.

Розпискою від 06.12.2016 року відповідач підтвердив загальний борг на 350000 грн. за розписками, які склав раніше.

Оскільки гроші позивачем ОСОБА_6 надавалися відповідачу ОСОБА_4 під врожай 2014 року, але вказані дії, які мав вчинити відповідач, не можна вважати чіткими, юридичними та конкретними, ніякого договору між сторонами не укладалося, тому вказані грошові кошти є такими, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави, і поведінка набувача та потерпілого не утворюють правових підстав для набуття (збереження) майна останнім.

Тому позивач, зважаючи на приписи ст. 1212 ЦК України, просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 на свою користь суму грошових коштів у розмірі 350000 грн. та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_4 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач без поважних причин пропустив строк позовної давності, оскільки в розписці взагалі не йдеться про повернення грошових коштів, а йдеться про повернення гарбузовим насінням у вересні-жовтні 2014 року після збору врожаю, який було зібрано до 30 жовтня 2014 року. Між сторонами була усна домовленість про спільну діяльність по вирощуванню гарбуза, тому посилання позивача на вимоги ст. 1212 ЦК України безпідставні. Крім того, позивач вже звертався з позовом до відповідача з тим самим позовом.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_3 звернувся із апеляційною скаргою на нього, вважає рішення незаконним та таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Доводами апеляційної скарги є фактично підстави позову про те, що відповідачем від позивача кошти отримані без достатньої правової підстави, адже між сторонами відсутні будь-які укладені договори з приводу отримання цих коштів, а строк звернення до суду із позовом не пропущений, оскільки поданий в останній день листопада по зобов’язанню про повернення врожаю після його збору у жовтні-листопаді 2014 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2018 року визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) Назарову М.В., склад колегії суддів – Стахова Н.В., Луганська В.М. Апеляційне провадження по справі було відкрито 01 червня 2018 року. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2018 року у зв’язку із перебуванням судді Стахової Н.В. у відпустці новий суддя у складі колегії ОСОБА_7 Ухвалою суду від 12 червня 2018 року справу призначено до апеляційного розгляду на 24 липня 2018 року об 11-й. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2018 року у зв’язку із перебуванням судді Єрмакова Ю.В. у відпустці новий суддя у складі колегії ОСОБА_8

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та пояснив, що позивач надав відповідачу 150000 грн. для вирощування гарбуза, відповідач обіцяв повернути борг насінням в жовтні-листопаді 2014 року, проте не повернув. До грудня 2015 року позивач передав відповідачу ще частками гроші, а загалом 200000 грн. для виконання тих самих зобов’язань – засівання та збирання врожаю гарбузового насіння. Доказами отримання відповідачем від позивача 200000 грн. є друга розписка про визнання загальної суми боргу. Гроші отримані відповідачем безпідставно, оскільки він брав у позивача гроші, а повернути мав врожаєм, договору про спільну діяльність між сторонами немає, позивач не є підприємцем.

Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав та пояснив, що відповідач не брав у позивача 350000 грн., він засівав поля за свій рахунок та за рахунок позивача. Розписку на 350000 грн. відповідач писав зі слів ОСОБА_3 Визнає, що зобов’язався повернути позивачу насінням 150000 грн., а щодо передачі позивачем відповідачу 200000 грн. доказів немає.

Позивач та відповідач в судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце повідомлені належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відповідно до копії розписки від 17.04.2014 року, ОСОБА_4 взяв у ОСОБА_3 150000 грн. під врожай 2014 року та зобов’язується повернути гарбузовим насінням у жовтні - листопаді 2014 року після збору врожаю (а.с. 5).

Відповідно копії розписки від 06.12.2016 року ОСОБА_4 визнає борг, що утворився за ним, у розмірі 350000 грн., який виник у зв’язку з комерційною діяльністю по давальницькій схемі вирощування гарбуза. Борг виник перед ОСОБА_3 Строк погашення – по мірі надходження коштів, на розписці буде відмічатись (а.с. 6).

Таким чином, з матеріалів справи та пояснень сторін судом було зроблено висновок, що 17.04.2014 р. ОСОБА_3 надав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 150000 грн. під врожай 2014 р. з зобов’язанням ОСОБА_3 повернути гарбузовим насінням.

Відмову у задоволенні позову суд мотивував договірним характером правовідносин сторін, що виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, оскільки відповідач ОСОБА_4 набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, докази фактичного передання позивачем відповідачу 200000 грн. відсутні, тому правовідносини сторін регулюються нормами зобов’язального права, які застосовуються до окремих видів угод.

Такий висновок суду відповідає нормам закону та матеріалам справи з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однією із засад судочинства є принци диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 ст. 13 ЦПК України).

Обставинами, якими позивач обґрунтував свої вимоги, зазначено безпідставне утримання відповідачем ОСОБА_4 грошей позивача ОСОБА_3 у загальній сумі 350000 грн., що складається із переданих позивачем відповідачу 17.04.2014 р. під врожай 2014 року грошей у розмірі 150000 грн., які останній зобов’язався повернути гарбузовим насінням, та переданих протягом 2015 р. грошових коштів у загальній сумі 200000 грн. Вимогу позивача про повернення грошей відповідач не виконує, натомість 06.12.2016 р. написав розписку, в якій підтвердив загальний борг на 350000 грн.

Отже, підставою позову позивачем на власний розсуд визначено безпідставне набуття відповідачем майна позивача у вигляді грошових коштів, що є недоговірним зобов’язанням.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог закону.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, оскільки застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.

Висновок про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов’язань повернути майно позивачу, викладений також у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі №6-88цс13.

Від вказаних позицій не відступав і Верховний Суд у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 липня 2018 року у справі №732/723/17, а відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, унаслідок правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України, з метою вирощування врожаю гарбузових і із зазначенням терміну повернення врожаєм насіння у жовтні-листопаді 2014 року.

За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, суд правильно встановив договірну правову природу розписок відповідача, витлумачив норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та дійшов вірного висновку про безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Тому доводи апеляційної скарги про допущені судом порушення норм матеріального права, які є власним тлумаченням правових позицій ВСУ, не заслуговують на увагу.

З огляду на наведену усталену практику Верховного Суду України та Верховного Суду безпідставними є і посилання апеляційної скарги на те, що договору про спільну діяльність та договору доручення між сторонами у письмовій формі не укладалося, тому отримані відповідачем від позивача 150000 грн. є такими, що отримані без достатньої правової підстави, оскільки системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зобов’язальний характер відносин між сторонами підтверджено належними доказами – наданими позивачем розписками, з тексту яких вбачається передача позивачем відповідачу 150000 грн. з зобов’язанням останнього повернути гарбузовим насінням, яке замінено відповідно до розписки відповідача від 06.12.2016 року на обов’язок повернути борг у грошовій формі, на яке як на існуюче посилається позивач в своєму позові та скарзі. Отже, позивач не позбавлений права звернутися до суду за захистом порушених прав, виходячи з характеру правовідносин сторін, що регулюються відповідними нормами зобов’язального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки він звернувся до суду в останній день місяці, в якому позивач мав виконати взяті на себе зобов’язання, також є помилковими. Суд відмовив позивачу у зв’язку із недоведеністю позовних вимог, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, і жодного висновку щодо строку позовної давності по справі не робив.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 02 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді