Постанова № 75650018, 05.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1729/17 Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.Провадження № 22-ц/780/189/18 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О.Категорія 46 05.07.2018

П О С Т А Н О ВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Журби С.О.,

суддів Олійника В.І., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року по справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_9, ОСОБА_10, про витребування земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його наступним. Під час проведення досудового розслідування установлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_9 (покупець), між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець), між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець), а також між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), оскільки відсутні рішення про виділення земельних ділянок із державної власності, державні акти є підробленими, тому всі договори із спірними ділянками є нікчемними, зазначені земельні ділянки підлягають витребуванню з незаконного володіння. Зазначав, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № №12013000000000148 від 23.01.2013 року за ознаками злочинів, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч. ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України.

У зв'язку з наведеним прокурор просив суд витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння:

-ОСОБА_5 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 1,0000 га вартістю 5505,44 грн.;

-ОСОБА_3 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_2 загальною площею 0,5000 га вартістю 2752,72 грн.;

-ОСОБА_2 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_3 загальною площею 0,3000 га вартістю 1651,63 грн.;

-ОСОБА_4 земельні ділянки із кадастровими номерами: НОМЕР_4, НОМЕР_5 загальною площею 3,0000 га вартістю 16516,32 грн.;

-ОСОБА_6 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_3 загальною площею 0,2000 га вартістю 1101,09 грн.;

-ОСОБА_7 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_6 загальною площею 0,5000 га вартістю 2752,72 грн.;

-ОСОБА_8 земельну ділянку із кадастровим номером НОМЕР_7 загальною площею 0,5000 га вартістю 2752,72 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що підставою для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі є та обставина, що відповідачами отримано правовстановлюючі документи та фактично набуто майно, яке є власністю держави, та яке у встановлений законом спосіб з її власності не вибувало. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту вибуття землі із власності держави та постійного користування ДП "Київське лісове господарство", зміни її цільового призначення та подальшого надання у власність, передбаченому чинним земельним законодавством, для інших потреб, ніж ведення лісового господарства. Судом проігноровано, що державні акти на право власності на земельні ділянки на ім'я відповідача ОСОБА_2, які зазначені в договорах купівлі-продажу як документи, що підтверджують право власності продавця, навіть теоретично не могли бути видані останньому у 2004 році, оскільки бланки з відповідними реквізитами були виготовлені лише у 2005 році. Не встановивши, чи був відповідач ОСОБА_2 дійсним власником спірних земельних ділянок станом на дату їх відчуження, не маючи жодних належних документів, що спростовують доводи позовної заяви, суд дійшов передчасного висновку про законність цивільно-правових угод, на підставі яких спірне майно нібито вибуло з власності держави на користь перших набувачів, а в подальшому і на користь ОСОБА_2

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_11 зазначає, що ОСОБА_5 не погоджується із вказаною апеляційною скаргою, вважає її необґрунтованою та вважає, що рішення суду першої інстанції було ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. ОСОБА_5 набув спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 27 травня 2008 року, нотаріально посвідченого та внесеного в реєстр за № 3446. Цей договір є чинним ( рішення про визнання його недійсним немає, договір не є нікчемним в силу закону, у цій справі позовної вимоги про визнання договору недійсним не заявлено), ОСОБА_5 є добросовісним набувачем. Суд у цивільному процесі не може самостійно встановити факт підробки правовстановлюючих документів, оскільки факт вчинення злочину може бути встановлений тільки вироком, що набрав законної сили. Отже прокурором не доведено, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави не з її волі. Це виключає можливість задоволення індикаційного позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_12 зазначає, що у травні 2015 року прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства Київське лісове господарство» до ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання недійсними правочинів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права, у якому просив визнати недійсними правочини, державні акти на право власності на землю, витребування земельних ділянок та повернення землі. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29.10.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30.06.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (цивільна справа № 372/1988/15-ц). У вказаній цивільній справі суди дійшли висновку, що прокурор наявною сукупністю доказів (яка є однаковою в обох справах) не довели тих обставин, на які посилався прокурор в позовній заяві, а ці обставини досліджуються й при розгляді позову прокурора у цивільній справі, що розглядається. Тому вбачаються підстави для застосування судами ч.4 ст. 82 ЦК України при оцінці доказів, якими обґрунтовано позов прокурора.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив насамперед з недоведеності прокурором його позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення. З наведеною позицією суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її виваженою та обґрунтованою.

Свої вимоги про витребування від відповідачів земельних ділянок прокурор ґрунтував на положеннях ст. 387 ЦК України (власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним) та на положеннях ст. 388 ЦК України (якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках). З аналізу вказаних норм вбачається, що таким правом на витребування майна з чужого володіння законодавець наділив лише його власника.

В матеріалах справи містяться дані про те, що на даний час спірні земельні ділянки належать на праві власності відповідачам, їх право на них зареєстроване самим же позивачем (Державою, на захист інтересів якої й діє прокурор) у встановленому законом порядку.

Своє право власності на спірні землі відповідачі набули на підставі ряду цивільно-правових угод. Прокурор вказує, що зазначені правочини (цивільно-правові угоди) є нікчемними, в той же час не наводить правового обґрунтування такої своєї позиції.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. В іншому випадку недійсність правочину має бути встановлена відповідним рішенням суду за наслідками розгляду даного питання.

Як вбачається з матеріалів справи, чинним законодавством України не встановлена недійсність того виду правочинів, на підставі яких відповідачі набули право власності на спірне майно, а право власності відповідача ОСОБА_4взагалі набуте на підставі відповідного рішення суду. За таких умов, оскільки недійсність правочинів щодо набуття права на спірне майно прямо не встановлена законодавством, пред'явленню індикаційного позову від імені попереднього власника мало б передувати визнання правочинів недійсним в судовому порядку та поновлення попереднього власника в правах на таке майно (недійсний правочин не породжує правових наслідків). В той же час, таких позовних вимог в даній справі не заявлено, відтак, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України), дане питання не може бути вирішене судом в рамках даної справи.

Не було представлено позивачем й судових рішень про визнання недійсними таких правочинів (або правочинів, які їм передували) й за результатами розгляду інших справ. Більш того, як вбачається з рішення Обухівського районного суду Київської області від 29.10.2015 року, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30.06.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2017 року по цивільній справі № 372/1988/15-ц, прокурором вже оскаржувалися правочини, що передували набуттю відповідачами їх прав на спірні землі, однак у задоволенні таких вимог йому було відмовлено.

Безпідставним суд вважає й посилання прокурора з цього приводу на матеріали кримінального провадження, оскільки такі посилання не були підкріплені відповідними вироками суду за результатами їх розгляду.

Заважаючи на викладене, враховуючи встановлену ст. 204 ЦК України презумпцію дійсності правочину, у суду відсутні підстави вважати набуття відповідачами спірного майна неправомірним, відтак й підстави для невизнання їх права власності на спірне майно. За таких умов, оскільки власниками спірних земель є саме відповідачі, вимоги прокурора про їх витребування на користь іншої особи не ґрунтуються на вимогах закону, що й було належним чином встановлено судом першої інстанції. Не спростовують правомірності таких висновків й доводи апеляційної скарги прокурора, які фактично є повторенням доводів позовної заяви.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: В.І. Олійник

А.С. Сержанюк