Ухвала суду № 75648401, 02.08.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/412/18

Провадження № 11-кп/779/219/2018

Категорія ч. 2 ст. 286 КК України

Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І.

Суддя-доповідач Повзло

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області

в складі суддів Повзла В.В., Гриновецького Б.М., Гандзюка В.П.,

з участю секретаря Шандаловича А.І.,

розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015090190000263 за апеляційною скаргою прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Гуменяка Андрія Васильовича на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2018 року, згідно з яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з середньою освітою, студента 5 курсу Чернівецького факультету Національного політехнічного університету Харківського політехнічного інституту, неодруженого, депутатом не являється, раніше несудимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з призначенням покарання три роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, поклавши на нього згідно зі ст. 76 КК України відповідні обов'язки.

Запобіжний захід не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 491,90 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи.

Цим же вироком вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

за участю прокурора Журавльова Є.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника Ковалюка М.Г.,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 України - три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки. Керуючись ст. 75 КК України - звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки.

Мотивує свої вимоги тим, що, не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій ОСОБА_2, вважає вирок суду таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Посилається на те, що суд першої інстанції у вироку зазначив, що бере до уваги інформацію, що характеризує особу обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушення, однак не надав цьому всебічну оцінку та не позбавив обвинуваченого права керувати транспортними засобами, як це передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК України. Вказує, що при призначенні покарання суд не врахував те, що скоєним кримінальним правопорушенням потерпілому ОСОБА_4 завдано тяжкі тілесні ушкодження, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого. Зазначає, що призначення судом першої інстанції мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 75 КК України суперечить і загальним принципам застосування інституту відповідальності особи за скоєне протиправне діяння, оскільки саме кримінальна відповідальність є серед інших найбільш суворою. Вважає, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_2 у зв'язку з несправедливою м'якістю не буде необхідним та достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Захисник Ковалюк М.Г. у запереченні на апеляційну скаргу просить вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На його думку, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Зазначає, що призначене судом першої інстанції покарання в повній мірі відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення в повній мірі врахував ступінь тяжкості злочину, наслідки злочину, форму вини, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання і призначив покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. Звертає увагу на визнані судом першої інстанції обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_2, та на відсутність обставин, які б обтяжували покарання, дані про особу обвинуваченого. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку що сукупність всіх встановлених обставин давали підстави призначити найменш суворе покарання, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, з застосуванням положень ст. 75 КК України з однорічним іспитовим строком. Зазначає, що з моменту вчинення злочину пройшло три роки і за цей час ОСОБА_2 не вчинив жодних правопорушень. Вказує, що іспитовий строк повинен бути мінімальний, оскільки обвинувачений довів своє виправлення. На його думку, оскільки ОСОБА_2 за своє життя не вчиняв будь-яких інших правопорушень, в тому числі пов'язаних з керуванням транспортними засобами, суд першої інстанції правомірно не призначив додаткове покарання. Підсумовує, що виправлення обвинуваченого є можливим без його ізоляції від суспільства з однорічним іспитовим строком без позбавлення права керування транспортними засобами.

Потерпілий ОСОБА_4 у своєму запереченні на апеляційну скаргу просить вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає вирок суду законним та обґрунтованим. Посилається на те, що ОСОБА_2 не бажав вчинити даний злочин, сам постраждав внаслідок аварії, відшкодував збитки у повному обсязі, просив у нього вибачення, щиро розкаявся та жалкує про вчинене.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, керуючи транспортним засобом, порушив правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

01 липня 2015 року близько 19.10 год., у світлу пору доби, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz 111CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1, в салоні якого знаходився пасажир ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, житель с. Старі Кути, Косівського району, рухався з приблизною швидкістю 80 км/год., автодорогою «Т-09-09» з сполученням Снятин-Косів-Старі Кути, у напрямку селища Кути, Косівського району.

Проїжджаючи проїзною частиною через населений пункт с. Черганівка Косівського району Івано-Франківської області, із приблизною швидкістю не меншою ніж 80 км/год., що перевищувала максимально допустиму швидкість на даній ділянці дороги, не дотримуючись вимоги правил дорожнього руху, ОСОБА_2 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля і безпечно керувати ним, не впорався з керуванням транспортного засобу, допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини дороги та на узбіччі допустив зіткнення з деревом в результаті якого пасажир автомобіля ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми органів черевної порожнини із розривом селезінки, яка супроводжувалася гемоперітонеумом (кровотечею в черевну порожнину), рани потиличної ділянки голови та грудної клітки зліва, закрита черепно-мозкова травма із струсом головного мозку, синець та садно в ділянці грудної клітки. Тілесні ушкодження закрита травми органів черевної порожнини, розривом селезінки, який супроводжувалася гемоперітонеумом відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як таких, що є небезпечними для життя в момент їх спричинення. Тілесні ушкодження закрита черепно-мозкова травма із струсом головного мозку, рани потиличної ділянки голови та грудної клітки зліва відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я. Тілесні ушкодження синець та садно в ділянці грудної клітки відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вище зазначені тілесні ушкодження могли бути спричинені внаслідок ударів до виступаючих частин салону автомобіля.

При цьому водій ОСОБА_2 порушив вимоги Правил дорожнього руху, а саме: п. 2.3. де вказано, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п. 12.1. в якому зазначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. п. 12.4. у відповідності до якого, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.

Потерпілий ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за його участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.

Тому, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за його відсутності.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у них, просить її задовольнити;

- обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Ковалюк М.Г. вважають вирок суду в частині призначеного покарання зі звільненням від відбування покарання з випробуванням законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу прокурора безпідставною.

В судовому засіданні прокурор та сторона захисту заявили клопотання про дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_2

Судом апеляційної інстанції таке клопотання задоволено.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розгляд кримінального провадження проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно фактичні обставини скоєного ОСОБА_2, доведеність його вини та кваліфікація дій за статтею КК України, за якою він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється. Прокурор фактично висловив свою незгоду в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК України - вважає, що суд першої інстанції безпідставно не позбавив обвинуваченого права керувати транспортними засобами, та в частині застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України, а саме визначення іспитового строку.

Суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував ступінь тяжкості вчиненого, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставинами, що пом'якшують покарання, які передбачені ст. 66 КК України, суд першої інстанції визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих збитків, взяв до уваги те, що обвинувачений до кримінальної відповідальності притягається вперше, а також враховує думку потерпілого ОСОБА_4 про відсутність будь-яких претензій до обвинуваченого, викладену у його заяві, в якій він також просить розгляд справи проводити без його участі, суворої кари обвинуваченому не бажає та не заперечує щодо призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Суд першої інстанції послався на те, що обставин, які обтяжують покарання, які передбачені ст. 67 КК України, як в ході досудового, так і судового слідства не встановлено.

На думку суду першої інстанції, вищенаведені обставини у сукупності, давали підстави вважати, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, та, оскільки санкція частини статті носить безальтернативний характер, з застосуванням випробувального терміну.

Під час апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції за клопотанням прокурора та сторони захисту досліджені докази, що містять відомості відносно особи обвинуваченого ОСОБА_2:

характеристику від 06 квітня 2017 року № 214/02-24, видану виконкомом Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області на ОСОБА_2, де зазначено, що письмових скарг на останнього за час проживання в с-щі Кути до виконкому селищної ради від сусідів не поступало;

довідку від 06 квітня 2017 року № 779, видану Кутською селищною радою Косівського району Івано-Франківської області, про те, що ОСОБА_2 перебуває на реєстраційному обліку та проживає в АДРЕСА_2, та в склад його сім`ї входить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8;

акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 06 квітня 2017 року № 780;

довідку про відсутність судимостей у ОСОБА_2;

довідку від 23 листопада 2017 року № 370 Наркологічного кабінету Косівської райполіклініки про те, що ОСОБА_2 на обліку в наркологічному кабінеті не знаходиться;

довідку від 23 листопада 2017 року № 579 Психоневрологічного кабінету Косівської райполіклініки про те, що ОСОБА_2 на обліку в психоневрологічному кабінеті не знаходиться;

характеристику від 04 червня 2018 року № 11-16/164, видану Чернівецьким факультетом Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на ОСОБА_2, де зазначено, що він навчається у даному вищому навчальному закладі на п'ятому курсі. Зарекомендував себе старанним, дисциплінованим, працьовитим відповідальним студентом. Навчальним матеріалом базової освіти володіє переважно на високому рівні. Навчається з бажанням. На заняттях завжди є уважним, активним, сумлінно готує практичні завдання, багато працює з додатковою літературою, допомагає товаришам у підготовці до занять. Має добрий загальний розвиток, багато читає, володіє значним інтелектуальним потенціалом. До громадських доручень ставиться відповідально і творчо. Скромний, веселий, стриманий, врівноважений. Користується заслуженим авторитетом серед товаришів, завжди готовий прийти на допомогу. Має багато друзів. З повагою ставиться до викладачів;

довідку від 08 червня 2018 року № 3964/108/53/01-18, видану Косівським відділом поліції ГУНП в Івано-Франківській області про те, що ОСОБА_2 станом на 08 червня 2018 року до адміністративної відповідальності не притягувався;

довідку від 04 червня 2018 року № 11-16/163, видану Чернівецьким факультетом Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», про те, що ОСОБА_2 дійсно тут навчається, спеціальність - Комп'ютерна інженерія, форма навчання - заочна, є студентом групи КІТЗ - 234, на контрактній основі, термін навчання за ОКР магістр до 30 червня 2019 року.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції приймаючи рішення в частині, якої стосуються апеляційні вимоги, дотримався вимог національного законодавства, та врахував практику Європейського суду з прав людини.

На думку суду апеляційної інстанції, з урахуванням даних, на які вказують досліджені докази, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням, визначенням іспитового строку тривалістю один рік, в повній мірі врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого злочину, його обставини та особу винного, у зв'язку з чим призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів та не є несправедливим внаслідок м'якості.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Дійсно, ст. 77 КК України передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Санкція ч. 2 ст. 286 КК України за відповідне порушення правил безпеки дорожнього руху передбачає можливість призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Однак, у даному випадку, враховуючи характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, обставин, які пом'якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, сукупність даних про особу винного, в тому числі його ставлення до вчиненого, поведінку після вчинення злочину, з 01 липня 2015, до постановлення вироку 19 квітня 2018 року, на думку суду апеляційної інстанції, недостатньо підстав вважати, що до обвинуваченого ОСОБА_2 доцільно застосувати додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Також, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими вимоги прокурора про необхідність визначення іспитового строку - два роки.

На думку суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції іспитовий строк тривалістю один рік визначений з урахуванням усіх конкретних обставин кримінального правопорушення, сукупності даних про особу винного, обставин, які пом'якшують покарання. Саме такий час є необхідний для того, щоб обвинувачений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Така тривалість іспитового строку відповідає цілям звільнення від відбування покарання з випробуванням, сприятиме попередженню вчинення обвинуваченим нових злочинів та його вихованню.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. А відповідно до ст. 78 КК України якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що покарання призначене ОСОБА_2 за оскаржуваним вироком зі звільненням від відбування покарання з відповідним випробуванням відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання, а тому вирок суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 408, 409, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Гуменяка Андрія Васильовича на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2018 року залишити без задоволення.

Вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді В.В. Повзло

Б.М. Гриновецький

В.П. Гандзюк

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Повзло