Постанова № 75646001, 31.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 336/7233/17 Головуючий у 1-й інстанції Марко Я.Р.

Номер провадження 22-ц/778/2227/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В позові позивач зазначав, що з 23 березня 1986 року по 31 липня 1986 року він виконував інтернаціональний обов’язок в Анголі, приймав безпосередню участь у бойових діях, під час яких отримав осколкові поранення голови, лівої руки.

У подальшому, отримані в ході виконання військового обов’язку поранення призвели до розвитку захворювання: «Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ступень 3, ризик 3, гіпертрофія лівого шлуночка, кризовий перебіг ІХС, дифузний кардіосклероз, екстрасистологія, СН ІІ А ст. ФК ІІ., дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з вираженим астеноневрологічним синдромом, вегето-судинною дисфункцією, судинними кризами», що підтверджено медичними документами за 1987 -2013 роки.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань (далі за текстом – ЦВЛК), поранень, контузій, травм, каліцтв № 1049 від 25.04.2013 року, отримані позивачем захворювання, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертизи експертної комісії від 29.04.2013 року серії 10 ААБ № 496204, позивачу було встановлено безстроково третю групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби під час перебування у країнах, де велися бойові дії.

28.04.2015 року при повторному огляді МСЕК третю групу інвалідності позивачу було змінено на другу – безстроково.

Висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 306/Ж від 10.02.2016 року встановлено, що виявлені при огляді рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1986 році.

За твердженням позивача, захворювання, яке він отримав під час проходження військової служби, пов’язане з її проходженням. Причинний зв'язок встановлено протоколом засідання ЦВЛК № 1049 від 25.04.2013 року, довідками до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 496204 від 29.04.2013 року і серії АВ № 0296941 від 28.04.2015 року про встановлення позивачу другої групи інвалідності в зв’язку з хворобою, яка пов’язана з участю у бойових діях під час проходження військової служби, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 306/Ж від 10.02.2016 року.

На підставі викладеного, на думку позивача, він має право на відшкодування Міністерством оборони України заданої йому моральної шкоди, яку він оцінює в сумі 100000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при вирішенні справи не надав належного правового значення тому, що обов'язок держави відшкодувати в порядку передбаченому статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ОСОБА_3 як громадянину України та особі, яка звільнена з військової служби, завдану моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями заподіювача шкоди, тобто відповідача. Позивачем не було надано належних і допустимих доказів завдання йому моральної шкоди у будь-якому розмірі саме Міністерством оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранення в Анголі, наслідком яких є встановлення йому в подальшому групи інвалідності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

В справі встановлено, що ОСОБА_3 у період з 23 березня 1986 року по 31 липня 1986 року виконував інтернаціональний обов’язок в Анголі, у період з 25.03.1986 року по 30.07.1986 року приймав безпосередню участь у бойових діях (а.с.6).

Отримані в ході виконання військового обов’язку поранення призвели до розвитку захворювання: «Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ступень 3, ризик 3, гіпертрофія лівого шлуночка, кризовий перебіг ІХС, дифузний кардіосклероз, екстрасистологія, СН ІІ А ст. ФК ІІ., дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з вираженим астеноневрологічним синдромом, вегето-судинною дисфункцією, судинними кризами».

Зазначені захворювання підтверджуються копією висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 306/Ж від 10.02.2016 року (а.с.7-8), копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань поранень, контузій, травм, каліцтв № 1049 від 25.04.2013 року (а.с.9).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу 29.04.2013 року була встановлена третя група інвалідності (захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби під час перебування в країнах де велись бойові дії) (а.с.10).

28.04.2015 року ОСОБА_3 була встановлена друга група інвалідності безстроково, (захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби під час перебування в країнах де велись бойові дії), що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0296941 (а.с.11).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналогічні роз'яснення містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Положеннями статті 11 вказаного Закону встановлено, що військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Встановивши, що ОСОБА_3 отримав поранення, яке стало підставою для встановлення йому другої групи інвалідності, під час виконання інтернаціонального обов’язку в Анголі, де велися бойові дії, суд дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранення у 1986 році. Відшкодування шкоди державою відбувається у спосіб, передбачений законами України.

Судом першої інстанції також обґрунтовано зазначено про те, що військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей","Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими у Конституції України та законах України.

Суд правильно зазначив, що на позивача поширюються положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Ураховуючи викладене, суд врахував всі вимоги закону, належним чином дослідив, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. При цьому Міністерство оборони України доводило відсутність своєї вини, на що суд дав належну оцінку їх доводам.

Доводи апеляційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у 1986 році, не спростовують висновків суду першої інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та обґрунтовано ним спростовані.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375 , 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 .залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 березня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове складено 02.08. 2018 року.

Головуючий

Судді: