Рішення № 75641224, 31.07.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2454/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

за участю секретаря - Ляшенко Ю.В.,

за участю сторін: позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 (46027, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Прокуратури Одеської області про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 01.04.2015 року по 31.05.2018 року в розмірі 241924,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що згідно рішення суду від 07.02.2018 Відповідача зобов’язано виплатити йому заробітну плату за вимушений прогул з 31.03.2015 року, але її вчасно не виплачено саме з вини відповідача, а тому заборгованість по заробітній платі стягнуто лише 30.03.2018 року примусовому порядку. Позивач вважає, що при порушенні термінів виплати зарплати роботодавець зобов'язаний виплатити працівнику компенсацію за втрату зарплати у зв'язку з інфляцією, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11.06.2018 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

05.07.2018 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що у спірних правовідносинах розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу має разовий характер та нарахований за судовим рішенням, а тому компенсація, визначена діючим законодавством, до даних коштів не застосовується.

17.07.2018 року Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій додатково зазначив, що оскільки у судовому рішенні визначено розмір його заробітної плати за один робочий день і з врахуванням кількості робочих днів з часу незаконного звільнення до ухвалення судового рішення про поновлення на роботі визначено загальну суму заробітної плати, що підлягала виплаті. Заробітна плати у цьому випадку не може носити разовий характер оскільки позивач поновлений на роботі і вона стягнута за тривалий період часу, а у відповідності до Закону України» виплата заробітної плати проводиться два рази у місяць.

23.07.2018 року від представника Відповідача до суду надійшли заперечення в яких зазначено, що в даних правовідносинах розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу має разовий характер та обчислюються, виходячи із середньої заробітної плати, а тому компенсація, визначена діючим законодавством, до даних коштів не застосовується.

В судовому засіданні 26.07.2018 року представник Позивача позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити його з підстав, викладених в тексті позовної заяви та відповіді на відзив.

В судовому засіданні 26.07.2018 року представник Відповідачів заперечував проти задоволення адміністративного позову, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та заперечення на нього, судом встановлено наступне.

Одеським апеляційним адміністративним судом 07.02.2018 винесено постанову якою апеляційні скарги ОСОБА_1, прокуратури Одеської області – задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2017 - скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено частково, визнаний неправомірним та скасований наказ прокуратури Одеської області №764к від 30 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30 березня 2015 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 31 березня 2015 року, стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 по 07.02.20218 у загальному розмірі 296 119,20 гривень; стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50000,00 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

01 червня 2018 року Одеським апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову якою постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2018 змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши абзац 6 резолютивної частини у наступній редакції: “Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 по 07.02.2018 року у загальному розмірі 432 781,68 грн. без утримання податку та без урахування обов’язкових платежів

Позивач зазначає, що це його заробітна плата і вона виплачена несвоєчасно, що призвело до втрат частини доходів, у зв'язку з інфляційними процесами, у зв’язку з чим вважає, що йому належить компенсація відповідних втрат, починаючи з 01.04.2015 року.

Проаналізувавши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити з наступних підстав.

Ст.5 Кодексу законів про працю України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник, повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відтак, звертаючись із даним позовом, Позивач не врахував наведених приписів ст.236 Кодексу законів про працю України, з яких випливає, що оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника не є безумовним обов'язком роботодавця й він не виникає лише внаслідок поновлення працівника на роботі, оскільки така оплата провадиться за окремим рішенням органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Тобто, відповідна виплата за ст.236 Кодексу законів про працю України вимагає існування відповідного рішення, яке в даному випадку було постановлене лише 07.02.2018 року.

Вимога про компенсацію за затримку виплати заробітної плати за період з 01.04.2015 року є необґрунтованою, як і позиція Позивача про виникнення, у зв'язку з цим простроченням по такій виплаті та наявності підстав для компенсації втрат частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати доходу.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати, у зв'язку з затримкою термінів її виплати регламентується нормами Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, Порядком проведення індексації грошових доходів населення (надалі Порядку), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078

Згідно зі ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

У п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, також вказано на обов'язкову характеристику грошових виплат, які підлягають компенсації, - вони не повинні мати разового характеру.

Згідно з п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру,

Водночас, з урахуванням п. 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078, до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, крім інших, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що обов’язок у відповідача по виплаті Позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник після ухвалення Одеським апеляційним адміністративним судом 07.02.2018 року відповідного рішення і зазначена виплата обчислюються із середньої заробітної плати позивача та має разовий характер, у зв’язку з чим компенсація, визначена діючим законодавством, до даних виплат не застосовується, а тому вимога Позивача про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 01.04.2015 року по 31.05.2018 року в розмірі 241924,95 грн. не належить до задоволення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов’язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (46027, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 31.07.2018 року.

Суддя А.А. Радчук.

.