Ухвала суду № 75639909, 31.07.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4877/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Фазикош О.В., суддів Монич О.В., Деметрадзе Т.Р., за участю секретаря Рабош А.О., прокурора Косаковський В.О., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017070030000313 від 05.02.2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває на розгляді кримінальне провадження внесеному у Єдиний реєстр досудових розслідувань 05.02.2017 року за № 12017070030000313 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Обвинувальний акт з додатками відносно ОСОБА_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України надійшов до Ужгородського міськрайонного суду.

Ухвалою від 18 січня 2018 року кримінальне провадження № 12017070030000313 від 05.02.2017 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України призначено до розгляду та продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, під ватрою на період судового розгляду справи, але не більше ніж 60 днів до 16 березня 2018 року. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07 березня 2018 року продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - до 3 травня 2018 року включно. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 3 травня 2018 року продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - до 29 червня 2018 року включно, Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 14 червня 2018 року продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - до 10 серпня 2018 року включно.

Прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу обраного ОСОБА_1 у виді тримання під вартою на 60 днів, з підстав того, що наявні ризики для кримінального провадження, які існували під час обрання останнім запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки останній підозрюється у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, раніше попадав у поле зору правоохоронних органів та вразі зміни запобіжного заходу, може намагатися уникнути кримінальної відповідальності, що свідчить про можливість його переховування від суду, враховуючи тяжкість злочину свідчить про можливість вчинення обвинуваченим інших злочинів. Крім того, просив врахувати, що на даний час не допитано цілий ряд свідків, не досліджено письмові докази.

Захисник щодо продовження запобіжного заходу обраного відносно ОСОБА_1 заперечував, та просив змінити міру запобіжного заходу своєму підзахисному на домашній арешт, стосовно приводу свідків не заперечив. Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку захисника. Потерпілий в судовому засіданні підтримав клопотання прокурора.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд, незалежно від наявності клопотань зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч. 3 ст. 199 цього Кодексу обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

06 квітня 2017 року у зв’язку з наявністю достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінальних правопорушень, ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_1Я більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.

Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень та наявність підстав вважати, що ОСОБА_1Я залишаючись на волі, не буде ухилятись від суду, не надано докази погіршення його стану здоров’я та доказів на підтвердження міцності його соціальних зв’язків в місті постійного проживання, наявність постійного місця роботи, належних доказів про репутацію, майновий стан.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відповідно до рішення ЕСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого злочину, які є особливо тяжким злочином, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі, а також особи обвинуваченого. З огляду на наведене, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає позбавленням волі на строк до п’ятнадцяти років, також враховує наявність суспільного інтересу у встановленні істини по справі, також враховує суд особу обвинуваченого, ОСОБА_1Я, не має міцних соціальних зв’язків, обвинувачений не одружений, його вік, стан здоров’я.

Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, які не допитані в судовому засіданні та потерпілого у даному кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1, в силу характеру інкримінованого обвинуваченому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, (допиту свідків, дослідження доказів), суд вважає за доцільність продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_1 під вартою.

Приходячи до такого висновку судом враховано позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п.79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, згідно якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу. Крім того, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_1 під вартою, що обумовлено необхідністю завершення судового розслідування у кримінальному провадженні та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м"який запобіжний захід, оскільки такий обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, та може впливати на свідків, які ще не допитані судом.

Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинуваченого, а також ризик його впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає.

Заслухавши учасників судового засідання, враховуючи вищенаведені ризики і обставини, які у своїй сукупності беруться до уваги судом при вирішенні питання про продовження обраного обвинуваченому запобіжного заходу, суд вважає, що обставини, зазначені при обранні запобіжного заходу продовжують існувати і по даний час, судове провадження не закінчено, ОСОБА_1 перебуваючи на волі може ухилятися від явки до суду і виконання процесуальних рішень, а також перешкоджати встановленню істини у справі, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинуваченого, запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити, а застосування більш м’яких запобіжних заходів особисте зобов’язання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м’який.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 176-178, 183, 319 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - до 27 вересня 2018 року включно.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Фазикош О.В.

Судді Монич О.В.

ОСОБА_4