Рішення № 75639231, 28.06.2018, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа № 237/3172/16-ц

Провадження № 2/237/125/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.18 року м. Курахове

Мар’їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Ліпчанського С. М.

при секретарі Бахтіяровій Н.В.

за участю:

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі ? ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до Мар’їнського районного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 20.06.2006 року у розмірі 56286,37 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає наступне. Позивач стверджує, що 20.06.2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 13000 гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач вважає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов кредитного договору взяті на себе зобов’язання не виконав. На момент звернення до суду, на думку позивача, заборгованість відповідача складає 56286,37 гривень. Зазначена сума складається з наступного: 12507,65 грн. – заборгованість за кредитом; 40522,23 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 100 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. – штраф (фіксована частина); 2656,49 грн. – штраф (процентна складова).

02.02.2017 року по справі було ухвалено заочне рішення.

13.02.2017 року на адресу суду надійшла заява про перегляд заочного рішення суду від 02.02.2017 року.

26.04.2017 року ухвалою суду було скасовано заочне рішення від 02.02.2017 року, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 (діючий на підставі довіреності № 9437-К-Н-О від 03.11.2017 року) у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач у судове засідання з’явилась, у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі, оскільки кредит у даній банківській установі вона не брала. Також відповідач зазначає, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не було надано оригіналу кредитного договору № б/н від 20.06.2006 року. Відповідність поданої копії оригіналу кредитного договору № б/н від 20.06.2006 року відповідачем ставиться під сумнів.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку, що в задоволенні позовної заяви слід відмовити.

Однією з підстав цивільних прав та обов'язків згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України є договори та інші правочини, як узгоджене волевиявлення всіх його учасників (сторін договору).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статей 207, 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі і вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах де відображена воля сторін. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За твердженням позивача відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складає між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» Договір.

Водночас, відповідно до правової позиції, що висловлена ВСУ у справі № 6-2320цс16 Умови та правили надання банківських послуг у Приватбанку повинні містити підпис відповідача, оскільки позивачем не доведено, що саме ці Умови та правили надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме їх мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

При нарахуванні пені та штрафів позивач посилається на «Умови та правила надання банківських послуг» начебто визнаних відповідачем, разом з тим позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника. Оскільки «Умови та правила надання банківських послуг», на які посилається позивач не містять підпису позичальника, тому такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору № б/н від 20.06.2006 року. Це положення узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові по справі №6-16цс-15 від 11.03.2015 року, яку відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при винесення даного рішення.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13). Із долучених до матеріалів справи Умов і правил надання банківських послуг вбачається, що останні не містять підпису позичальника (відповідача по справі).

Крім того, доданий ПАТ КБ «Приватбанк» до позовної заяви розрахунок заборгованості та надіслана на адресу суду 30 травня 2018 року виписка по рахунку не можуть слугувати підтвердженням існування боргу, оскільки вони не є первинними документами, так як не відповідають вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.4.10 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», а саме: не зазначено посади осіб, відповідальних за здійснення такого розрахунку, відсутній особистий підпис та інші дані, які дають змогу ідентифікувати особу, що склала відповідний розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, подавши суду відповідний оригінал кредитного договору, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Приписами ч. 2 ст. 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Пред’являючи позов, ПАТ КБ «Приватбанк» на розгляд суду надав, зокрема, копії наступних документів: заяву від 20.06.2006, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку», які, за твердженням ПАТ КБ «Приватбанк», складають договір.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Ухвалою суду від 14.03.2018 року від позивача ПАТ КБ «Приватбанк» було витребувано оригінал договору б/н від 20.06.2006 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.

У відповідь на ухвалу про витребування оригіналу договору № б/н від 20.06.2006 року ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу суду надіслав лист у якому повідомив, що надати оригінал кредитної справи немає змоги, оскільки документи знаходяться у донецькому архіві. На даний момент взаємодія з архівом м. Донецька неможлива до стабілізації політичної ситуації в зоні АТО.

Доводи позивача про те, що у Банку відсутня можливість надати суду оригінал кредитного договору у зв’язку із знаходженням оригіналу кредитного договору в архіві в м. Донецьк, не беруться до уваги судом з тих підстав що договір кредиту від 20.06.2006, який не погашено не вичерпує свою дію фактом лишень його підписання та не може бути переданий до архіву до закінчення його дії та виконання, оскільки не можна розраховувати на беззаперечне його виконання сторонами без необхідності врегулювання спірних питань що можуть виникнути при його виконанні.

Так само наведені обставини щодо передачі оригіналу договору на окуповану територію м. Донецька самі по собі не замінюють обов’язку Банку підтвердити обставини на які він посилається в обґрунтування позову.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення позивача від обов’язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях навіть з урахуванням загальновідомих обставин щодо проведення антитерористичної операції.

Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.

Разом з тим, ч. 6 ст. 95 ЦПК України встановлено, що якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Крім того, відповідно до роз’яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів

Таким чином, оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» не надав суду оригінал кредитного договору № б/н від 20.06.2006 року суд не бере до уваги подані ПАТ КБ «Приватбанк» копії наступних документів: заяву від 20.06.2006, «Умов та правил надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи банку», з яких, за твердженням ПАТ КБ «Приватбанк», і складається договір № б/н від 20.06.2006.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки позивачем на підтвердження факту виникнення кредитних відносин між ПАТ КБ «ПриватБанк» не було надано оригінал кредитного договору № б/н від 20.06.2006 року. Надані ПАТ КБ «Приватбанк» суду копії Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 20.06.2006 року Договору. Виписка по рахунку та розрахунок заборгованості не можуть слугувати підтвердженням наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки вони не є первинними документами, так як не відповідають вимогам, що висуваються чинним законодавством до первинних документів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене та те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 627, 629, 1054 ЦК України Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 77,78, 81, 89, 141, 259, 263-265, пунктом 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана в судову палату по цивільним справам Апеляційного суду Донецької області через Мар’їнський районний суд протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 28.06.2018 року.

Суддя С. М. Ліпчанський

Дата документу 28.06.18 року