Постанова № 75638978, 02.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/9248/17 Номер провадження 22-ц/775/996/2018

Категорія 58

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 серпня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Космачевської Т.В., Канурної О.Д.

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області у залі судового засідання № 4 цивільну справу номер 243/9248/17 за позовом ОСОБА_1 до Куйбишевського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 36779588, пункту 2 постанови у виконавчому провадженні ВП № 29325084 про виділення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та про скасування арешту майна, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 28 березня 2018 року (суддя Старовецький В.І.), -

В С Т А Н О В И В :

18 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Куйбишевського районного відділу державної виконавчої служби м. Донецька про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 36779588 від 27 лютого 2013 року, скасування пункту 2 в постанові ВП № 29325084 від 29 січня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу, згідно якого виконавець виділив постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме виконавче провадження, та про скасування арешту майна.

В обґрунтування вимог зазначила, що постановою державного виконавця від 17 жовтня 2011 року було відкрито виконавче провадження ВП № 29325084 на підставі виконавчого листа № 2-1162, виданого 30 серпня 2011 року Куйбишевським районним судом міста Донецька, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 4 801 820 гривень. Постановою від 29 травня 2012 року з позивача стягнуто виконавчий збір та накладений арешт на майно боржника. Зазначила, що постановою державного виконавця від 29 січня 2013 року виконавчий лист № 2-1162 у виконавчому провадженні ВП № 29325084 був повернутий стягувачу на підставі заяви останнього без виконання. Пунктом 2 вказаної постанови виділено в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Вважає пункт 2 постанови від 29 січня 2013 року у ВП № 29325084 щодо виділення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору, а також постанову від 27 лютого 2013 року у ВП № 36779588 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з неї виконавчого збору в розмірі 480 182 гривень незаконними.

Наявність арешту її майна, що має силу після повернення виконавчого документа стягувачу, є безпідставним та перешкоджає праву на вільне придбання-розпорядження власним майном.

Просила суд визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку у виконавчому провадженні № 36779588 про відкриття виконавчого провадження від 27 лютого 2013 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 480 182 грн. та пункт 2 постанови державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку про повернення виконавчого документу стягувачу, винесеної 29 січня 2013 року у виконавчому провадженні № 29325084.

Крім того, просила суд скасувати арешт, що накладено на її майно постановою державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку від 29 травня 2012 року у виконавчому провадженню № 29325084 та зареєстрованому у державному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 28 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 28 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду залишилось те, що державний виконавець не мав правових підстав для винесення постанов про виведення в окреме провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та відкриття провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору. Вчинення відповідних процесуальних дій у випадку повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача відповідно п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», вказаний Закон на дату вчинення оскаржуваних дій, не передбачав.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу не наданий.

Учасники судового розгляду були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з'явились, що у відповідності до частини 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про визнання незаконною та скасування постанови від 27 лютого 2013 року головного державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку у виконавчому провадженні № 36779588 про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 480 182,00 гривень та п. 2 постанови державного виконавця ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку від 29 січня 2013 року у виконавчому проваджені № 29325084 є необґрунтованими, у зв'язку з чим не надають право ОСОБА_1 не виконувати постанову про стягнення з неї виконавчого збору в розмірі 480 182,00 гривень, винесену в рамках проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 29325084 за виконавчим листом № 2-1162, виданим 30 серпня 2011 року Куйбишевським районним судом міста Донецька про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 4 801 820,00 гривень. Також це не є підставою для скасування постанови про арешт майна ОСОБА_1 від 29 травня 2012 року у виконавчому провадженні № 29325084, оскільки постанову про арешт майна було винесено державним виконавцем під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 29325084 у зв'язку з невиконанням в добровільному порядку виконавчого документа. На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що дії державного виконавця здійсненні у відповідності з чинним законодавством, а винесені постанови у виконавчому провадженні є законними та обґрунтованими.

З таким висновком суду колегія суддів апеляційного суду повністю погодитись не може.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця від 17 жовтня 2011 року було відкрито виконавче провадження ВП № 29325084 на підставі виконавчого листа № 2-1162 виданого 30 серпня 2011 року Куйбишевським районним судом міста Донецька про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 4801820 гривень. Постановою державного виконавця ВП № 29325084 від 29 травня 2012 року з позивача стягнуто виконавчий збір (а.с. 6).

29 січня 2013 року виконавчий лист № 2-1162 у виконавчому провадженні ВП № 29325084 був повернутий стягувачу без виконання на підставі заяви останнього (а.с.7). Пунктом 2 вказаної постанови виділено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

27 лютого 2013 року головним державним виконавцем ВДВС Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 36779588 на підставі постанови ВДВС Куйбишевського РУЮ у м. Донецьку від 29 травня 2012 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 480 182 гривень 00 копійок (а.с.8).

Відповідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна 30 травня 2012 року за № 12561360 зареєстровано арешт рухомого майна боржника ОСОБА_1 та оголошена заборона на його відчуження на підставі постанови державного виконавця від 29 травня 2012 року № 29325084 (а.с. 9).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19 грудня 2012 року за № 134033430 зареєстровано арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 на підставі постанови державного виконавця від 29 травня 2012 року, ВП № 29325084 (а.с. 11).

Відповідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 ЦПК України установлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

За змістом положень ч.ч. 1, 3, 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Статтею 47 зазначеного Закону встановлено підстави повернення виконавчого документа стягувачу. Зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу за наявності письмової заяви стягувача. При цьому повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (ч.ч. 1, 5).

Підстави закінчення виконавчого провадження визначено ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду – таке виконавче провадження підлягає закінченню, і у такому випадку виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Аналогічні норми наведено в «Інструкції з організації примусового виконання рішень», яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин) і згідно з положеннями якої постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог цього Закону.

При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

У разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 5, 8, 9, 11–13 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа) зазначає про виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та не пізніше наступного робочого дня після завершення такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору, про що виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Строк для самостійного виконання боржнику в такому випадку не надається.

У разі повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачеві у разі коли коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно), постанова про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження не виділяється та залишок нестягнутої суми виконавчого збору не стягується (п.п. 3.7.1, 3.7.3, 3.7.4).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що Закон України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав виведення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в окреме провадження і відкриття такого виконавчого провадження у разі повернення основного виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 цього Закону.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що на момент вчинення оскаржуваних дій державного виконавця Закон України «Про виконавче провадження» передбачав виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження та відкриття виконавчого провадження за постановою про стягнення виконавчого збору лише у двох випадках: завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 49 цього Закону. Вчинення оскаржуваних позивачем процесуальних дій у випадку повернення без виконання виконавчого документа, виданого на виконання рішення майнового характеру, за письмовою заявою стягувача Закон не передбачав.

Аналогічно правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-341гс16 від 18 травня 2016 року.

Таким чином, у справі, що розглядається, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про те, що дії державного виконавця здійснені у відповідності з чинним законодавством, а винесена постанова державного виконавця відділу державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку у виконавчому провадженні № 36779588 про відкриття виконавчого провадження від 27 лютого 2013 року щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 480 182 грн., а також пункт 2 постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку від 29 січня 2013 року у виконавчому провадженні № 29325084 про виділення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є законними та обґрунтованими.

Зазначені постанови Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не відповідають, з огляду на що мають бути визнані незаконними.

Щодо вимог про скасування арешту, накладеного на майно позивачки, апеляційний суд відзначає наступне.

Із наявних в матеріалах справи даних (витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) вбачається, що арешт на майно боржника ОСОБА_1 накладено постановою державного виконавця від 29 травня 2012 року у виконавчому провадження № 29325084 (а.с. 9,11).

В матеріалах справи відсутня постанова від 29 травня 2012 року у виконавчому провадження № 29325084 про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1, з якої б вбачалося, що арешт накладався на виконання виключно провадження про стягнення саме суми виконавчого збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, повернення виконавчого листа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставо. Для скасування арешту.

До участі у розгляді справи не було залучено стягувача ОСОБА_2 та не з’ясована думка стягувача щодо можливо повторного його звернення повернутого виконавчого листа до виконання.

Крім того, не надано даних про те, що строк пред’явлення повернутого виконавчого листа до виконання закінчено.

З огляду на ці обставини, апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про скасування арешту, накладеного на майно боржника ОСОБА_1

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 1 280,00 гривень (0,4 х 1600) х 2 (а.с. 16), при зверненні до суду з апеляційною скаргою скаржником сплачено судовий збір у розмірі 2 880,00 гривень (а.с. 68, 93).

З огляду на те, що у задоволенні однієї з вимог позивача відмовлено, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 має бути стягнуто судовий збір у сумі 2080 гривень 00 копійок (1280 + 2880) : 2.

Керуючись ст.ст. 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 28 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 36779588 та п. 2 постанови у виконавчому провадженні ВП № 29325084 скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення.

Визнати незаконним пункт 2 постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у місті Донецьку від 29 січня 2013 року у виконавчому провадженні ВП № 29325084 про виділення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Визнати незаконною постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку у виконавчому провадженні ВП № 36779588 про відкриття виконавчого провадження від 27 лютого 2013 року щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 480 182 грн.

Стягнути з Куйбишевського районного відділу державної виконавчої служби міста Донецьк Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (83122, Донецька область, місто Слов’янськ, вулиця Добровольського, будинок 2, ЄДРПОУ 35036088) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1; місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2), судовий збір у сумі 2080 (дві тисячі вісімдесят) гривень.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосереднього до Верховного Суду.

Головуючий: Ю.М. Мальований

Судді: Т.В. Космачевська

ОСОБА_3

Повне судове рішення складено 1 серпня 2018 року

Головуючий: Ю.М. Мальований