Ухвала суду № 75638540, 20.07.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 230/4092/13-ц

Провадження №2-в/219/36/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого – судді Дубовика Р.Є., за участю секретаря судового засідання Азямова Є.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за ініціативою Верховного суду про відновлення втраченого судового провадження № 230/4092/13-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Верховний Суд ініціював питання про відновлення втраченого судового провадження 230/4092/13-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним. Дана заява мотивована тим, що в грудні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі та витребувано з Єнакіївського міського суду Донецької області цивільну справу № 230/4092/13-ц. Вимоги зазначеної ухвали не виконано в частині витребування справи, оскільки Єнакіївський міський суд Донецької області знаходиться на території проведення операції об'єднаних сил ЗСУ, тому справа до суду касаційної інстанції не надходила. 07 травня 2018 року касаційну скаргу з доданими до неї матеріалами передано до Верховного Суду, однак відсутність судової справи унеможливлює її розгляд Верховним Судом. З огляду на викладені обставини є підстави вважати, що судове провадження в зазначеній справі втрачене.

ПАТ КБ «ПриватБанк», позивач у цивільній справі, будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання представника не забезпечив.

ОСОБА_1, відповідач у цивільній справі № 230/4092/13-ц, у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті суду, причини своєї неявки не повідомив, й на підставі ч. 3 ст. 131 ЦПК України суд вважає, що він не з’явився у судове засідання без поважних причин.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 490 ЦПК України, заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Якщо місцевий суд знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, то відновлення втраченої справи здійснюється судом за територіальною підсудністю судових справ, визначеною ст.ст.1,3 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції».

Розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про визначення територіальної підсудності справ» від 02 вересня 2014 р. визначено територіальну підсудність Єнакіївського міського суду Донецької області у зв’язку із проведенням антитерористичної операції Артемівському міськрайонному суду Донецької області.

Відповідно до ст. 493 ЦПК України, що при розгляді заяви про відновлення втраченого провадження суд бере до уваги, зокрема, документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів (п. 2).

Судом встановлено, що рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 28 березня 2014 року в цивільній справі № 230/4092/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання

кредитного договору недійсним, у задоволенні первісних позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад відмовлено у повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено у повному обсязі. Рішення не набрало законної сили. (а.с. 7-14).

Матеріали цивільної справи № 230/4092/13-ц перебували в Єнакіївському міському суді Донецької області, будівля якого знаходиться у м. Єнакієве Донецької області, яке у теперішній час не контролюється органами державної влади України. Зазначена обставина дає підстави вважати про втрату матеріалів вказаної цивільної справи.

Статтею 489 ЦПК України передбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.

Відповідно до ч.1 ст.494 ЦПК України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що досліджені документи, на думку суду, є належними та достатніми для відновлення втраченого провадження в частині судового рішення, суд, перевіривши зібрані матеріали, вважає, що заява підлягає частковому задоволенню, оскільки з заяви вбачається, що заявник просить відновити провадження у справі повністю.

Керуючись ст.ст. 488-495 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Заяву Верховного суду про відновлення втраченого судового провадження № 230/4092/13-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, - задовольнити частково.

Відновити втрачене судове провадження у справі № 230/4092/13-ц за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним в частині рішення суду наступного змісту:

Справа № 230/4092/13-ц

Провадження № 2/230/12/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2014 року Єнакіївський міський суд Донецької області у складі: головуючого - судді Мелещенко Л.В. при секретарі - Здебській Т.М. за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_2 представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Єнакієве цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Прнватбанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

08 квітня 2013 року позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство ОСОБА_5 "Приватбанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до кредитного договору № DN81AR03110064, укладеного 26.10.2007 року між банком та відповідачем, останньому був виданий кредит у сумі 76 433,19 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.10.2014 року. Позивачем зобов'язання за укладеним кредитним договором виконані у повному обсязі. В забезпечення виконання зобов'язань між банком та відповідачем був укладений договір застави рухомого майна, згідно якого відповідач надав в заставу автомобіль ВАЗ, модель 21101, 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі ХТА21101071069814, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу на праві власності. 10.08.2011 року Єнакіївським міським судом Донецької області винесено рішення по справі за позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет застави. Проте предмет застави в заклад банку не переданий. У зв'язку з цим позивач просить суд вилучити та передати в заклад предмет застави, а саме: автомобіль марки ВАЗ, модель 21101, 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі ХТА21101071069814, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу, та комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) автомобіля ВАЗ, модель 21101, 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі ХТА21101071069814, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також стягнути з відповідача судові витрати.

10 липня 2013 року відповідачем ОСОБА_1 до суду надана зустрічна позовна заява до ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним. Мотивуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що 26.10.2007 року між ОСОБА_4 акціонерним товариством ОСОБА_5 "Приватбанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DN81AR03110064. Проте кошти за укладеним договором відповідачу не були надані, тому банк зобов'язання за договором не виконав. ОСОБА_1 вказує, що істотна умова договору (порядок видачі та погашення кредиту) не відповідає вимогам законодавства та Інструкції про касові операції в банках України, жодні договори на обслуговування будь-яких рахунків не укладалося, відповідно відсутні законні підстави (механізм) видачі та повернення кредиту, перед укладанням договору банк не надав всієї необхідної та достовірної інформації, банком навмисно введено в оману споживача. За таких обставин ОСОБА_1 просить визнати недійсним з моменту укладання кредитний договір № DN81AR03110064 від 26.10.2007 року.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила задовольнити заявлені позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі на підставах, викладених у позові, у задоволенні зустрічної позовної заяви просила відмовити, вважаючи зустрічні позовні вимоги необґрунтованими, а також оскільки відповідачем за зустрічним позовом був пропущений строк позовної давності.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнав, тому просив відмовити у задоволенні первісних позовних вимог у повному обсязі, вимоги за зустрічною позовною заявою просив задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

26.10.2007 року між позивачем за первісним позовом та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DN81AR03110064, згідно умов якого були видані кредитні кошти у вигляді непоновлювальної лінії у сумі 76 433,19 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.10.2014 року (а.с. 4-6).

В забезпечення виконання зобов'язань між банком та відповідачем за первісним позовом 26.10.2007 року був укладений договір застави рухомого майна № DN81AR03110064, відповідно до якого відповідач надав у заставу автомобіль ВАЗ, модель 21101, 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі ХТА21101071069814, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу на праві приватної власності (а.с. 10-12, 125-126).

Дружиною відповідача за первісним позовом ОСОБА_7 надана згода на укладення договору застави рухомого майна, а також надання у заставу/іпотеку будь-якого майна, що належить на праві спільної власності з ОСОБА_1 (а.с. 7).

26.10.2007 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8, продавцем, та ОСОБА_5, покупцем, укладений договір купівлі-продажу автомобілю ВАЗ 21101 (а.с. 8-9).

Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 10 серпня 2011 року, що набрало чинності 22 серпня 2011 року, звернуто стягнення на предмет застави автомобіль ВАЗ, модель 21101, 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі ХТА21101071069814, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного автомобіля ОСОБА_4 акціонерним товариством ОСОБА_5 банк «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ОСОБА_4 акціонерному товариству ОСОБА_5 банк «Приватбанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с. 13-14).

Спосіб реалізації заставного майна встановлений Законом України «Про заставу».

Згідно п. 17.10 договору застави рухомого майна № DN81AR03110064 від 26.10.2007 року, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань за кредитним договором та/або заставодателем за цим договором заставодавець зобов'язаний у той же строк (абз. 1), 7 днів з моменту пред'явлення заставодержателем письмової вимоги з вказівкою суми заборгованості, строк сплати якої настав, передати предмет застави заставодержателю в заклад за актом прийому-передачі, що підписується сторонами.

Тобто умовами договору застави рухомого майна, які погоджені сторонами, передбачено дотримання процедури досудового вирішення питання про передачу предмету застави у заклад, яка банком не дотримана.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за первісним позовом суду не було представлено жодного доказу з приводу того, що вживалися заходи щодо реалізації свого права отримання предмету застави в заклад, зокрема боржнику не пред'являлася заставодержателем письмова вимога з вказівкою суми заборгованості і передачу на підставі акту прийому-передачі предмету застави, як це передбачено п. 17.10. договору застави рухомого майна.

ОСОБА_8 банком не надано жодних доказів того, що відповідачем за первісним позовом була отримана вимога банку про отримання предмету застави в заклад.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про заставу», заклад як самостійний вид застави виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Зі змісту наданого позивачем за первісним позовом договору застави вбачається, що сторони не домовлялися про передачу автомобіля у заклад та він знаходився у володінні та користуванні заставодавця, який зобов'язувався забезпечити його належне зберігання, а також застрахувати і надавати можливість для перевірки його стану.

ОСОБА_8 відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі, якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача (заклад).

Проте позивач за первісним позовом не надав доказів реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження - автомобіль, належний на праві власності відповідачу за первісним позовом.

Крім того, оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет застави набрало законної сили, тому ОСОБА_8 має можливість самостійного продажу автомобілю в порядку, передбаченому Законом України „Про виконавче провадження".

У відповідності з ч. 1 ст. 44 Закону України „Про заставу", заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Обов'язки та права заставодержателя при закладі передбачені ст.ст. 45, 46 вказаного Закону.

Згідно зі ст. 20 Закону України „Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду в установленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

В даному випадку ОСОБА_8 розпорядився своїм правом на звернення стягнення на предмет застави, відповідно до рішення суду йому надано можливість самостійної реалізації автомобіля. Даних щодо неможливості виконання Банком рішення суду, зокрема, у відповідності з нормами ч.ч. 1, 5 ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження", вирішення питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання в порядку ст. 373 Цивільного процесуального кодексу України до суду також не надано.

Таким чином, враховуючи зміст поняття закладу, права та обов'язки сторін при закладі, відповідно до положень ст.ст. 44, 45, 46 Закону України „Про заставу", заклад є одним із самостійних способів застави і за своєю правовою природою покликаний забезпечити можливість заставодержателя виконати зобов'язання заставодателя примусово, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет застави. Примусове ж передання предмету застави в заклад Банку при існуючому рішенні суду про звернення стягнення на цей предмет застави, яким спірне майно вже передано у володіння та розпорядження заставодержателя, не відповідає вимогам закону.

Твердження представника позивача за первісним позовом, що виконання рішення суду стосовно звернення стягнення на предмет застави шляхом надання права безпосереднього продажу конкретному покупцю неможливо без фактичного знаходження предмету застави у володінні ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» не ґрунтується на вимогах закону.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом позивача ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» до відповідача ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад.

Розглядаючи позовні вимоги за зустрічним позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.

Тобто дана стаття встановлює умови чинності правочинів. У разі недотримання вказаних умов правочин є недійсним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу). Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, істотне значення мають природа правочину, права та обов'язки сторін, властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції в розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про одержання субсидії, на які споживач право, або від кого може отримати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст.ст.15,23 цього Закону (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Ч. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту. Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором. Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій. Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі, що передбачено у ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ч. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача за первісним позовом про те, що він не отримував кредит, оскільки це спростовується наступним.

26.10.2007 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9, продавцем, та ОСОБА_1, покупцем, укладений договір купівлі-продажу автомобілю ВАЗ 21101 за ціною 58 950,00 грн. (а.с. 8).

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 був виписаний рахунок-фактура № 25 від 25.10.2007 року, в якому зазначається реквізити для сплати коштів за автомобіль (а.с. 9).

24.10.2007 року ОСОБА_1 на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 сплачено 11 790,00 грн. в якості оплати за автомобіль ВАЗ 21101 (а.с. 142).

30.10.2007 року позивачем за первісним позовом перераховано на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 47 160,00 грн. в якості оплати за автомобіль ВАЗ 2110 (а.с. 155).

Крім того, рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 10 серпня 2011 року, що набрало законної сили 22 серпня 2011 року, звернуто стягнення на предмет застави автомобіль ВАЗ, модель 21101, 2007 року випуску, тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова/шасі ХТА21101071069814, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 13-14).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Будучи допитаним у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення по кредитному договору, ОСОБА_1 не заперечував проти задоволення даного позову та пояснив, що у зв'язку з тяжким матеріальним становищем не мав можливості сплачувати кредит, тобто ОСОБА_1 не оспорював отримання ним кредитних коштів.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що ОСОБА_5 перед укладанням кредитного договору не надав Позичальнику повну необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі для здійснення свідомого вибору.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 Цивільного кодексу України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено.

Крім того, при підписанні договору позивач за зустрічним позовом отримав вичерпну інформацію про умови кредитування, що підтверджується його підписом в анкеті-заяві за програмою «Авто в кредит за 30 хвилин» від 26.10.2007 року (а.с. 127).

Взаємні права та обов'язки сторін детально визначені у підписаному сторонами кредитному договорі № DN81AR03110064 від 26 жовтня 2007 року, що був особисто підписаний відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1

Зміст оспорюваного договору також свідчить про те, що при підписанні договору ОСОБА_1 отримав вичерпну інформацію про умови кредитування, у тому числі про всі без виключення платежі, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, а також орієнтовану сукупність вартість кредиту (а.с. 4-6).

Кредитний договір № DN81AR03110064 від 26 жовтня 2007 року також містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу та строк повернення грошових коштів. А згідно ст.ст. 1046-1048, 1054 Цивільного кодексу України саме ці умови є істотними для договору даного виду.

Підписавши кредитний договір, позичальник ОСОБА_1 погодився з усіма умовами даного договору і прийняв на себе зобов'язання щодо його виконання. При укладенні договору ОСОБА_1 були відомі усі умови договору та не існувало жодних умов, які б примусили позичальника прийняти їх на вкрай невигідних умовах. В день підписання оспорюваного договору позивач за зустрічним позовом отримав його примірник, що давало йому додаткову можливість детально вивчити умови договору та протягом 14 днів з дня отримання кредиту відмовитись від даної послуги, проте він погодився з умовами договору та використав отримані кредитні кошти.

Таким чином, наведене свідчить про те, що ОСОБА_5 при оформленні договору виконав в повній мірі вимоги ст.ст. 203, 207, 638, 640, 647, 1046-1048, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, які передбачають вимоги для чинності правочину, умови укладання договору та письмову форму укладення кредитного договору. А відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 Цивільного кодексу України нікчемним є лише кредитний договір, який укладений з недодержанням письмової форми.

ОСОБА_8 виконав і умови щодо надання відповідної інформації, передбаченої п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджену постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист споживачів» стосовно повідомлення споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, про мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту, строк на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та інші умови.

Вирішуючи позовні вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним, суд виходить з того, що судом встановлено та зі змісту кредитного договору № DN81AR03110064 від 26 жовтня 2007 року вбачається, що умови укладеного кредитного договору не суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та іншим нормам законодавства України.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту позивачу були відомі умови отримання кредиту, сума кредиту, яку він має отримати, термін його отримання, плату за його користування, умови щодо забезпечення та повернення кредиту.

Кредитний договір містить усі суттєві умови кредитного договору, сторонами узгоджені усі ці умови договору, кредитний договір підписаний позичальником особисто та в добровільному порядку, дружина позичальника ОСОБА_7 дала безумовну згоду на укладення договору своєму чоловікові.

Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 діяв як особа, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, мав вільне волевиявлення, він діяв у відповідності до внутрішньої волі і повністю погодився з його умовами як у момент підписання, так у подальшому, протягом шести років, не висловлюючи своєї незгоди з умовами договору.

На момент укладення договору ОСОБА_1 не вважав оспорювані положення кредитного договору неправомірними та незаконними, такими, що порушують його права, а якщо б вважав, то міг би від підписання договору відмовитися або здійснити інші заходи, направлені на недопущення порушення власних прав та інтересів, у тому числі протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Проте цього не було зроблено.

Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 Цивільного кодексу України, однієї з засад цивільного законодавства є свобода договору, сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З матеріалів справи судом встановлено, що договір між сторонами підписаний повноважними особами, він містить всі суттєві умови, передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами шляхом звернення позивача за первісним позовом з пропозицією щодо укладання договору та погодженням відповідачем за первісним позовом на укладення такого договору.

Таким чином, судом встановлено, що оспорюваний кредитний договір № DN81AR03110064 від 26 жовтня 2007 року не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили даний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинений у формі, встановленій законом; він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При його укладанні і підписанні дотриманні норми чинного законодавства і вчинення порушень не встановлено. У договорі зазначені усі суттєві умови договору. Банк передав Позичальнику грошові кошти (кредит), останній їх прийняв.

Аналізуючи усі зібрані у справі докази, враховуючи, крім вказаного вище, також те, що спірний правочин діє, Банком фактично виконаний; його неправомірність прямо не випливає із закону і не встановлена судом; суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання кредитного договору № DN81AR03110064 від 26 жовтня 2007 року недійсним з моменту укладення не підлягають задоволенню.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним задоволенню не підлягають у повному обсязі.

На підставі ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України, у разі відмови позивачеві у позові судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60, 61, 88, 197, 209, 212-215, 218, 222, 223, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета застави в заклад - відмовити у повному обсязі.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 акціонерного товариства ОСОБА_5 банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційною суду Донецької області через Єнакіївський міський су д Донецької області у десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 березня 2014 року.

Повний текст рішення суду виготовлений 01 квітня 2014 року.

Суддя Єнакіївського міського суду

Донецької області ОСОБА_10

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її складання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена 20 липня 2018 року.

Суддя Р.Є. Дубовик