Вирок № 75637873, 02.08.2018, Тиврівський районний суд Вінницької області

Справа № 125/238/16-к

Провадження №1-кп/145/11/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2018 р. Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Ратушняка І. О.

при секретарі Тихій О.Н.,

за участі прокурора Степанова Д.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника Власенка Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Тиврівського районного суду Вінницької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015020000000223 від 29.10.2015 року, відносно обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Вінниця, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх доньок, непрацюючого, раніше не судимого, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України,

встановив:

Відповідно до даних обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що перебуваючи на посаді начальника Відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування Барського району УМВС України у Вінницькій області, 29.10.2015 у приміщенні Барського РВ УМВС України у Вінницькій області, яке розташоване за адресою: Майдан Святого Миколая, 14 у м. Бар Вінницької області, дізнавшись від ОСОБА_4 про те, що він має намір повернути посвідчення водія після закінчення терміну позбавлення прав керування транспортними засобами, вирішив заволодіти грошовими коштами останнього у сумі 2500 грн. шляхом підбурювання ОСОБА_4 до давання неправомірної вигоди. При цьому, ОСОБА_1 висловив свої наміри про те, що отримані від нього грошові кошти у сумі 2500 грн. він передасть начальнику Жмеринського центру з надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, у якості неправомірної вигоди у його інтересах за повернення посвідчення водія без обов'язкового складання іспитів із знання Правил дорожнього руху та навичок керування транспортними засобами.

В обвинувальному акті зазначено, що своїми умисними діями ОСОБА_1 переконав ОСОБА_4 у тому, що лише за таких умов той зможе вирішити питання про повернення посвідчення водія, викликавши у нього рішучість та бажання до надання зазначеної неправомірної вигоди, чим підбурив ОСОБА_4 до надання неправомірної вигоди начальнику Жмеринського центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів.

06.11.2015 близько 09.40 год. ОСОБА_1 у кабінеті НОМЕР_3 Барського РВ УМВС України у Вінницькій області отримав від ОСОБА_4 попередньо обумовлену суму грошових коштів у розмірі 2500 грн. та був викритий працівниками прокуратури Вінницької області.

Наведене вище органом досудового розслідування кваліфіковано як вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, тобто підбурювання до закінченого замаху на надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища.

Крім того, наведене вище органом досудового розслідування кваліфіковано як вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні не визнав свою вину у вказаних вище злочинах. Показав, що з 2008 року працює в системі МВС. В період 2013-2015 року був начальником Відділення Державної автомобільної інспекції з обслуговування Барського району УМВС України у Вінницькій області. Восени 2015 року до нього звернувся ОСОБА_4, з яким він знайомий з дитинства, попросив допомогти повернути посвідчення водія. Подивившись у картотеці, він не виявив даних про вилучення посвідчення та повідомив про це ОСОБА_4, однак він наполягав йому допомогти, підходив до нього неодноразово, повідомив, що, можливо, посвідчення у Жмеринці. Крім того, він вже позабував правила дорожнього руху. Так як він знав, що ОСОБА_4 виріс у неповній сім'ї, то ОСОБА_1 вирішив допомогти йому, оскільки міг відвезти ОСОБА_4 до лікарні, та показати де потрібно проходити огляд з метою отримання відповідної довідки; знав людину, яка б допомогла йому відновити навички водіння, тобто підготуватися до відповідного іспиту, перед здачею іспиту потренувалася з ним, кілька разів пройти тест. Він мав можливість завести його пройти медичний огляд, казав, що треба біля 2000 грн., щоб чоловік піднатаскав його по правилах, потренувався у водінні. Одного разу ОСОБА_4 прийшов до нього, кинув гроші, він сказав забрати та тримати їх при собі, бо ще треба було на довідку, фотографії. ОСОБА_4 каже: "Забери, бо проп'ю". Одразу до кабінету заходять люди, заламують руки, одразу в наручники. Коли діставав за командою усе з кишень, то дістав мічені купюри, яких не брав. Можливо, хтось підкинув, коли його заломали, повернули обличчям до стіни.

ОСОБА_1 зазначає, що справу проти нього сфальсифіковано, ніяких злочинів він не вчиняв, просить його виправдати.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав суду, що його було позбавлено права керування автомобілем більше 5 років назад. Щоб відновити посвідчення водія, він звернувся до ОСОБА_1, який працював в ГАІ в м.Бару, питав, що потрібно для поновлення прав, до дачі хабара обвинувачений його не змушував, не вмовляв. Про хабар взагалі не казав. ОСОБА_1 сказав, що треба приблизно 2000 гривень, щоб зробити медичну картку, за комп'ютером білети підівчити. У нього тоді коштів не було. Якось він допомагав знайомому ОСОБА_5 із вуликами, попросив позичити 2000 грн. до зарплати. Той розпитував на що і він розказав. Тоді ОСОБА_5 сказав, що грошей не треба, у нього є хлопці у Вінниці, то він і так здасть.

Згодом до нього з прокуратури Вінницької області приїхали три чоловіка, дали гроші, щоб він заніс ОСОБА_1 Він спочатку відмовлявся, не хотів підставляти, однак злякався і поніс. Гроші давав в кабінеті, ОСОБА_1 подзвонив чоловіку, який мав йому медичну картку робити, ОСОБА_1 віддав йому гроші. Йому сказали сфотографуватися і через три дні під'їхати. Заяву про те, що ОСОБА_1 вимагає хабара писав. Гроші не його, їх йому дали хлопці з прокуратури в автомобілі, а не в СБУ. Протокол про передачу коштів не складали.

Свідок ОСОБА_6 показав суду, що на той час він працював водієм-інструктором у автошколі "Барпрофавто", за дорученням начальника відділення ДАІ відвозив до МРЕО акти маршрутів для погодження та різні запити. Зателефонував ОСОБА_1, попросив заїхати. У кабінеті сидів незнайомий чоловік, ОСОБА_1 передав йому файл з паперами, що там було йому не було відомо, сказав, що пізніше зателефонує. Він поїхав у своїх справах. Через деякий час йому зателефонував ОСОБА_1 , попросив повернутися до нього у кабінет. По дорозі він був затриманий працівниками СБУ. При ньому працівники СБУ відкрили файл, у якому були копії документів і гроші. У автошколі є можливість взяти кілька уроків, щоб відновити навики.

В судове засідання за клопотанням обвинувачення та захисту викликалися також свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10., однак сторонами не було забезпечено їх явку в судове засідання, ухвалу суду про привід вказаних свідків також не виконано.

Відповідно до заяви про вчинення злочину ОСОБА_4 вказав, що його позбавили права керування у 2012 році у Барському районному суді Вінницької області, однак, відповідно до даних відповіді вказаного суду на адвокатський запит за період з 2011 до 2016 року ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не притягувався. Крім того, відповідно до даних відповідей Управління патрульної поліції у м. Вінниці, Управління превентивної діяльності відділення безпеки дорожнього руху ГУНП у Вінницькій області та Барського відділення Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області посвідчення водія на ім'я ОСОБА_4 не вилучалося, на зберіганні не знаходиться, у списках позбавлених права керування транспортними засобами ОСОБА_4 не значиться.

У ході судового розгляду стороною обвинувачення було надано наступні письмові докази:

- протокол огляду та вручення від 06.11.2015 (а.с.190-197 т.1), згідно з яким оглянуто грошові кошти в сумі 2500 грн купюрами номіналом по 200 грн - 8 штук, по 100 грн - 9 штук, описано їх серії та номери; шляхом розпилювання нанесено на купюри спеціальний хімічний препарат «Промінь-1»; після цього вказані грошові купюри були передані ОСОБА_4 для участі у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій;

- протокол освідування від 06.11.2015 (а.с.199-201 т.1), відповідно до якого здійснено змиви з правої та лівої рук ОСОБА_1 та на підтвердження допустимості вказаного доказу надано постанову про освідування від 06.11.2015 (а.с.198 т.1);

- висновок експерта №246 від 21.12.2015 (а.с.205-226 т.1), відповідно до якого нашарування спеціальних хімічних речовин на поверхнях серветок, якими було виконано змиви з правої та лівої рук ОСОБА_1 та ОСОБА_6, на поверхнях грошових купюр, на поверхнях аркуша паперу із ксерокопією паспорта та картки платника податків на ім'я ОСОБА_4, на поверхні фото та на поверхні штанів, мають спільну родову належність;

- висновок експерта №444-П від 15.01.2016 (а.с.227-238 т.1), відповідно до якого банкноти грошових коштів у сумі 1071 грн, які знаходилися у кишені ОСОБА_1, виготовлені підприємством-виробником, яке здійснює виготовлення грошових знаків та цінних паперів для Національного банку України; банкноти грошових коштів у сумі 1500 грн, які разом з фотокопією паспорта ОСОБА_4 та 2 фотокартками кольоровими зберігалися в канцелярському файлі у кишені ОСОБА_6, виготовлені підприємством-виробником, яке здійснює виготовлення грошових знаків та цінних паперів для Національного банку України;

- відповідь на запит Територіального сервісного центру №0541 від 26.01.2016 №27/2-485 (а.с.239 т.1), згідно якої ОСОБА_4 25.04.2003 отримав посвідчення водія категорії «А» та «В», та 03.06.2003 - посвідчення водія категорії «С»; ОСОБА_4 був позбавлений права керування з 30.05.2008 по 30.05.2009 Староміським районним судом м. Вінниці та з 29.09.2009 по 29.09.2010 Барським районним судом Вінницької області;

- протокол затримання ОСОБА_1 (а.с.38-45 т.2), згідно з яким у нього було вилучено мобільний телефон «iPhone 6», грошові кошти у сумі 1071 грн, штани, у які був одягнутий останній;

- протокол затримання ОСОБА_6 (а.с.46-53 т.2), згідно з яким у нього було вилучено мобільний телефон «LG», грошові кошти у сумі 1867 грн, прозорий канцелярський файл, у якому знаходилися кошти у сумі 1500 грн, фотокопія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_4 та дві його фотокартки.

А також матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, що включають:

- протокол за результатами проведення контролю за вчиненням злочину за кримінальним провадженням, що здійснювався на підставі постанови прокурора відділу прокуратури Вінницької області Тимощука В.С. №21/2-2149 від 06.11.2015 (а.с.62 т.2);

- протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 09.11.2015 (а.с.63-66, т.2), а саме - аудіо-, відеоконтроль особи ОСОБА_1 06.10.2015 (так у протоколі), у якому зафіксовано розмову з ОСОБА_4 Негласна слідча дія проводилася на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області №0-2735т від 04.10.2015 (так у протоколі) та доручення старшого слідчого СВ прокуратури Вінницької області Глодного І. №17/1-2135 від 04.11.2015;

- протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 06.11.2015 (а.с.67-69, т.2), а саме - аудіо-, відеоконтроль особи ОСОБА_1 05.10.2015 (так у протоколі), у якому зафіксовано розмову з ОСОБА_4 Негласна слідча дія проводилася на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Вінницької області №0-2735т від 04.10.2015 (так у протоколі) та доручення старшого слідчого СВ прокуратури Вінницької області Глодного І. №17/1-2135 від 04.11.2015.

Відповідно до листа Апеляційного суду Вінницької області №1-27/16/2017 від 01.02.2017 (а.с.34 т.2) ухвала на проведення негласних слідчих (розшукових) дій №0-2735т у кримінальному провадженні №42015020000000223 винесена слідчим суддею апеляційного суду 04.11.2015, терміном на 2 місяці.

Захисником Власенком Д.О. у судовому засіданні було заявлено щодо визнання недопустимим доказом протоколу огляду і вручення від 06.11.2015, з огляду на те, що слідча дія, що ним зафіксована, була проведена з порушенням вимог ст. 41 КПК України, і сам документ виготовлений з порушенням вимог КПК України.

Як вбачається зі змісту вказаного протоколу він складений старшим оперуповноваженим ВБКОЗ Управління СБУ у Вінницькій області ОСОБА_9 на підставі постанови про контроль за вчиненням злочину №21/2-2149т від 06.11.2015. Огляд та вручення проводилися за участі ОСОБА_4 та у присутності понятих ОСОБА_13, ОСОБА_7 (том 1 а.с. 190-197).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КПК України оперативні підрозділи органів безпеки здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

Відповідно до ч. 5 ст. 104 КПК України протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.

Незважаючи на те, що стороною захисту у судовому засіданні було заявлено про те, що вказаний доказ є недопустимим, стороною обвинувачення не було надано суду доказів, які спростовували б заперечення сторони захисту, зокрема, сам протокол не містить посилання на наявність доручення слідчого/прокурора на проведення відповідної слідчої дії, та відповідне доручення не було предметом судового розгляду. Крім того, протокол огляду та вручення від 06.11.2015 не підписаний ОСОБА_4, як учасником даної слідчої дії.

Крім цього, поза увагою органу досудового розслідування та сторони обвинувачення залишилася та обставина - яким чином грошові кошти, що належать ОСОБА_4, як пояснив останній, потрапили до старшого оперуповноваженого ОСОБА_9, який здійснював їх огляд, помічав відповідною хімічною речовиною, та вручав ОСОБА_4 Наведена обставина не знайшла свого відображення у протоколі огляду та вручення та не оформлена жодним іншим чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК України обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про недопустимість наведеного вище доказу - протоколу огляду та вручення від 06.11.2015 та слідчої дії, що ним зафіксована, відтак, відповідно до ч. 2 ст. 86 КПК України суд не може посилатися на даний доказ при ухваленні судового рішення.

Суд вважає, що оскільки суду не надана ухвала слідчого судді апеляційного суду, на підставі якої здійснювалися НСРД у даному кримінальному провадженні, а тому суд позбавлений можливості оцінити чи проводилися НСРД у межах, строк та у спосіб, що вказані в ухвалі.

Також заслухавши заперечення захисту щодо допустимості доказів та оглянувши протоколи за результатами НСРД, суд дійшов висновку, що доводи сторони захисту заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 КПК України суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Відповідно до п. 5.9. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні після завершення проведення негласних слідчих (розшукових) дій грифи секретності МНІ щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України.

Також суд бере до уваги, що у протоколах не зазначено характеристики технічного обладнання, за допомогою якого проводилися вказані слідчі дії, більше того, жодним процесуальним документом не зафіксовано вручення чи закріплення на тілі ОСОБА_4 будь-яких технічних засобів, за допомогою яких відбувався аудіо-, відеоконтроль особи.

Крім цього, суд звертає увагу, що зі змісту протоколів НСРД вбачається, що ними зафіксовані події, які відбувалися 05.10.2015 та 06.10.2015, однак, відомості до ЄРДР про дане кримінальне провадження внесено 29.10.2015, а відповідно до змісту обвинувачення події, що ставляться у вину обвинуваченому, відбувалися 06.11.2015.

У даному випадку для оцінки допустимості доказів, які отримані у ході здійснення негласних слідчих (розшукових) дій суд ураховує, що ЄСПЛ у рішенні у справі «Мирилашвілі проти Росії» висловив абсолютно чітку позицію, відповідно до якої у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. Рішення про відмову у розкритті матеріалів, пов'язаних з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалось адекватними процесуальними гарантіями і, крім цього, не було достатньо обґрунтованим (п. 200-203; 206-208, 209).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Волохи проти України» (п. 59) суд зауважив, що з наданих Урядом зауважень не вбачається, що законодавство України забезпечує особу, щодо якої вживаються заходи спостереження, належними гарантіями захисту.

Поряд з наведеним вище, суд дійшов висновку, що у ході судового розгляду не знайшла свого підтвердження і кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 1 ст.190 КК України, з огляду на таке.

Злочин, передбачений ст. 190 КК України («Шахрайство»), є однією із форм розкрадання, яке, в свою чергу, є різновидом злочинів проти власності. Для правильної кваліфікації діяння особи як шахрайства, необхідними є наступні ознаки: 1) предмет злочину - майно або права на майно; 2) потерпілий - особа яка є власником майна (суб'єктом прав на майно) або особа у віданні чи користуванні якої таке майно перебуває на законних підставах; 3) винна особа, яка є загальним суб'єктом злочину; 4) протизаконний психічний вплив на таку особу у формі обману та/або зловживання довірою, внаслідок чого дана особа вводиться в оману і має спотворене уявлення про обставини, в яких вона передає предмет злочину винній особі.

Таким чином, оскільки у даному кримінальному провадженні потерпілий відсутній, то суд не вправі констатувати наявність у діях обвинуваченого склад злочину, що передбачений ч. 1 ст. 190 КК України.

Пунктом 9 постанови Пленуму ВСУ № 5 від 26.04.2002 «Про судову практику в справах про хабарництво» визначено, що дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи матеріальні цінності начеб-то для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати за статтями 190 і 364 КК як шахрайство та зловживання владою чи службовим становищем, а за наявності до того підстав - і за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху на давання хабара. Особа, яка у такому випадку передала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає хабар, несе відповідальність саме за замах на давання останнього.

У цьому випадку обіцянки службової особи передати грошові кошти іншій службовій особі з метою виконання або невиконання нею певних дій з використанням наданих їй повноважень, мають характер обману і є способом впливу на свідомість потерпілого з метою заволодіння майном. Тобто, потерпілий вважає, що передає грошові кошти службовій особі з метою подальшої передачі їх іншій службовій особі для відповідного вирішення проблем потерпілого.

Натомість, відповідно до обставин, що викладені у обвинувальному акті (у якому відсутній потерпілий), особа, що передала грошові кошти для давання хабара - ОСОБА_4, достеменно знав про те, що за самим процесом передачі коштів стежать співробітники СБУ, які можуть у будь-який момент припинити такі дії. Отже, на відміну від особи обвинуваченого, особа, що передавала кошти, повністю усвідомлювала реальний стан речей. Внаслідок цього суд дійшов висновку, що воля і свідомість особи, яка передала кошти, не були спотворені обманом щодо подальшої долі зазначених коштів, а отже, такі кошти не можуть бути предметом хабарництва.

Що стосується кваліфікації дій обвинуваченого як підбурювання до закінченого замаху на надання службовій особі, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України). Відповідно до ст. 27 КК України співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Таким чином, кримінальний закон визначає обов'язковою участь такого співучасника як виконавець злочину. Всі інші співучасники сприяють виконавцеві у вчиненні злочину. І лише у разі скоєння виконавцем дій з реалізації злочинного умислу постає питання про співучасть та кримінальну відповідальність співучасників (якщо фактично вчинені ними дії не містять в собі складу окремого злочину).

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом (ч. 2 ст. 27 КК України).

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину (ч. 4 ст. 27 КК України).

З об'єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину.

Роль підбурювача таким чином, зводиться до схиляння іншого співучасника (організатора, виконавця, пособника) до вчинення злочину за допомогою умовляння, підкупу, примусу та погроз тощо. Таким чином, особа не може бути підбурювачем в умовах відсутності інших співучасників.

З обставин, що вказані в обвинувальному акті, слідує, що особа, яка передала грошові кошти - ОСОБА_4, які є начебто предметом хабара, самостійно проявила ініціативу щодо початку спілкування з обвинуваченим та сама попросила його про допомогу у поверненні посвідчення водія. Таким чином, суд дійшов висновку, що у ході судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено вчинення обвинуваченим дій щодо підбурювання іншої особи до вчинення злочину.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України.

Згідно з ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у ч. 4 ст. 17 КПК України. Зі змісту ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (п.45) випливає, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Пункт 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1999 №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" орієнтує суди на те, що відповідно до вимог КПК України виправдувальний вирок постановляється, серед іншого, за відсутністю події злочину, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця.

Здійснивши судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 337 КПК України, оцінивши досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що надані стороною обвинувачення докази, не доводять наявності події злочинів, кваліфікація яких наведена у обвинувальному акті. Таким чином, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, як наслідок, відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України ОСОБА_1 слід виправдати.

Питання, пов'язані з речовими доказами, слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Відповідно до ст. 124 КПК України у зв'язку з ухваленням судом виправдувального вироку судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Крім того, суд дійшов висновку, що відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України слід скасувати арешт, що був накладений на майно ОСОБА_1 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 25.01.2016 №127/785/16-к (№1-кс/127/370/16).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 371, 373, 374 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, та виправдати.

Речові докази у кримінальному провадженні: мобільний телефон «iPhone 6» сріблястого кольору із сім-картою оператора «Київстар» НОМЕР_4, грошові кошти у сумі 71 грн та штани синього кольору повернути ОСОБА_1

Речові докази у кримінальному провадженні: грошові кошти у сумі 2500 грн на підставі п. 2 ч. 9 ст. 100 КПК України конфіскувати.

Скасувати арешт, що накладений на автомобіль САЗ-3507-3НТ, державний номерний знак НОМЕР_1, 1988 року випуску, та автомобіль ВАЗ-211540-110-20, державний номерний знак НОМЕР_2, 2007 року випуску, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 Судові витрати залишити без відшкодування.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ратушняк І. О.