Рішення № 75637539, 26.07.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/6414/18

Провадження № 2/127/1151/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2018 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: судді Бойка В.М.,

за участю секретаря Ревтюх О.А.

справа № 127/6414/18

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є матір’ю двох малолітніх дітей, а саме – ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, розлучена. Наказом №263-к/тр від 01.08.2017р її прийнято на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та консолідованої звітності Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області з 03.08.2017 р. за строковим договором на період соціальної відпустки по догляду за дитини ОСОБА_7 до дня її фактичного виходу на роботу. В жовтні місяці 2017р її повідомлено про зміну в організації праці, та про можливе звільнення. В грудні цього року позивачу стало відомо, що керівництво має намір її звільнити з припиненням терміну дії строкового трудового договору, після чого вона знервувала і звернулася до лікаря. Починаючи з 20.12.2017р по 06.01.2018р позивач перебувала на лікарняному. 9 січня 2018р. вийшла на роботу і дізналась, що з 26.12.2017р її було звільнено у зв’язку з закінченням строку дії трудового договору п.2 ст. 36 КЗпП України. Вважає, наказ про її звільнення протиправним, просить його скасувати, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду в сумі 20000грн.

Позивач та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що в підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників управління. 27.12.2017р вийшла на роботу та приступила до своїх обов’язків ОСОБА_7, а відповідно і припинився строковий трудовий договір ОСОБА_1 яку було звільнено з 26.12.2017р., листом від 22.12.2017р запропоновано позивачу з’явитись до відділу кадрів для отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення, оскільки остання перебувала на лікарняному. Також з позивачем було здійснено повний розрахунок компенсацією за невикористану відпустку. Крім того представник зазначив, що позивачем було пропущено місячний строк подачі позовної заяви до суду із цих підстав просив відмовити у задоволені позову. Щодо моральної шкоди завданої позивачу, також вимоги не підлягають до задоволення оскільки позивачем не надано жодного доказу, що підтверджують її нанесення.

Суд вивчивши матеріали справи, взявши до уваги позицію учасників судового розгляду встановив, визначив та дослідив слідуючі докази, обставини та відповідні правовідносини.

Позивач має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5 29.09.2006р.н. та ОСОБА_6 15.07.2008р.н., що підтверджується копіями свідоцтва про народження І-АМ №056416 від 05.10.2006р, 1-АМ №113063 від 28.07.2008р /а.с.13-14/

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2010р, після розірвання шлюбу дружині визначено прізвище ОСОБА_1/а.с.11/

01.08.2017р позивача прийнято на посаду головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та консолідованої звітності управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області з серпня 2017р за строковим трудовим договором на період соціальної відпустки по догляду за дитиною до трьох років ОСОБА_7 /а.с.17/

Відповідач 26.10.2017р відповідно до ст. 32 КЗпП України попередив позивача, що з 01.01.2018р змінюються умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, скорочується кількість штатних одиниць, а також про зміни в організації виробництва праці, зміни істотних умов праці та можливе майбутнє звільнення./а.с.18/

Позивач перебувала на лікарняному з 20.12.2017 по 06.01.2018р, що підтверджується копіями лікарняних листків серії АДД №747280 від 20.12.2017р, АДД №747369 від 04.01.2018р/а.с.19-20/

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.03.2018р провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди закрито провадження./а.с.29/

12.09.2017р постановою №47 Фонду страхування України затверджено граничну чисельність працівників у кількості 5192 штатних одиниць з 01.01.2018року /а.с.45/

Наказом №556 від 23.10.2017р Фонд соціального страхування України виконавча дирекція, затвердила граничну чисельність працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області та його відділень у кількості 185 штатних одиниць./а.с.46/

20.12.2017р наказом №416-к/тр про дострокове припинення соціальної відпустки ОСОБА_7 дозволено приступити до обов’язків з 27.12.2017р./а.с.47

Згідно наказу №417-к/тр від 21.12.2017р ОСОБА_1 26.12.2017р звільнено з роботи у відповідності п.2 ст.36 КЗпП у зв’язку із закінченням строку дії трудового договору, не період до працевлаштування ОСОБА_9, збережено за нею, як одинокій матері яка виховує двох дітей до 14-ти років середню заробітну плату, але не більше трьох місяців з дня припинення дії строкового трудового договору відповідно до ст. 184 КЗпП України, компенсовано грошову компенсацію за невикористану відпустку./а.с.48/

Відповідач листами від 22.12.2017р, 28.12.2017р, 02.01.2018р, 09.01.2018р звертався до позивача з проханням з’явитись до відділу кадрів отримати трудову книжку, наказ про звільнення та в листі зазначали, що питання її працевлаштування погоджено з Правобережним районним центром зайнятості м. Вінниці/а.с.49-52/

Згідно акту про відмову від отримання документів від 09.01.20018р в якому зазначено, що в присутності головного бухгалтера ОСОБА_10, заступника начальника-начальник юридичного відділу ОСОБА_11, начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_12, головного спеціаліста по роботі з персоналом ОСОБА_13 в присутності ОСОБА_1 запропоновано позивачу ознайомитись з наказом про її звільнення і отримання трудової книжки після остання відмовилась./а.с.54/

Відповідач 24.01.2018р намагався позивачу вручити лист від ТОВ «Спецтехмонтаж-Сервіс» з пропозицією з’явитися на співбесіду в період 25.01.2018р по 05.02.2018р на заміщення посади бухгалтера-економіста, як зазначено в акті ОСОБА_1 відмовилась./а.с.56/

Заслухавши сторін, докази надані сторонами, встановив, вивчив, дослідив в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частково до задоволення.

П.2 ст. 36 КЗпП України визначено підставою припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечувалось сторонами позивача було прийнято на роботу на час соціальною відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_7, яка достроково припинила відпустку та з 27.12.2017р приступила до виконання своїх обов’язків. 26.12.2017р позивача звільнено по п.2.ст.36 КЗпП України у зв"язку з закінченням строку дії трудового договору, суд вважає, що строковий трудовий договір укладений з ОСОБА_1 закінчився з моменту виходу ОСОБА_7 проте оскільки позивач перебувала на лікарняному з 20.12.2017р по 06.01.2018р відповідач не мав законних відстав звільняти її під час непрацездатності, право на звільнення вважається першим днем виходу з лікарняного тобто 09.01.2018р.

Щодо інших вимог позивача суд не погоджується з доводами неправомірності дії відповідача і не вбачає порушення трудового законодавства. Відповідач вживав заходів, щодо працевлаштування позивача що має двох неповнолітніх дітей в розумінні ст. 184 КЗпП України через звернення до центру зайнятості, підприємство ТОВ «Спецтехмонтаж-Сервіс» запропоновувало їй можливість працевлаштування, так як у підприємстві відповідача були відсутні відповідні вакансії, проте в судовому засіданні позивача підтвердила, що не бажає там працювати. Тому в цій частині суд відмовляє в позові, оскільки позивач відмовилась від запропонованої відповідачем роботи. Суд критично оцінює твердження позивача щодо того, що їй було повідомлено в телефонному режимі працівниками центру зайнятості населення, що відсутнє місце роботи для позивача так як грунтується на припущеннях, крім того, чинним законодавством про зайнятість населення передбачений інший порядок повідомлення громадян про вакансії щодо працевлаштування.

Судом встановлено, що вимушений прогул позивача тривав з 26.12.2017 року по 06.01.2018 року, середній заробіток за один робочий день становить грн. з врахуванням довідки №01-114 від 18.01.2018р., /а.с. 43/ що становить 9 робочих днів без урахування податку на доходи та обов'язкові збори, середній заробіток за вимушений прогул з розрахунку 708,69 гривень за один робочий день, що становить в сумі 6378,21 грн.

Підсумовуючи вищезазначене суд приходить до висновку, що в частині вимог позивача слід задовольнити, змінити дату звільнення позивача з 26.12.2017р на перший робочий день 09.01.2018 р виходу з лікарняного, та зобов’язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за цей період.

Щодо пропущеного строку, враховуючи те, що трудову книжку позивачем отримано 08.09.2018р., суд дійшов висновку, що позивач звернулась до суду в межах строків позовної давності.

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Визначаючись, щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20 116 грн., суд враховує а.1 п.9 Постанові Пленуму Верховного суду України « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р., яким визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до а. 2, п.5 вищевказаної постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позивачем не надан осуду доказів про факт заподіяння моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. в тому числі доказів щодо наявності причинно-наслідкового зв’язку стосовно того, що саме протиправними діями відповідача спричинено понесення позивачу шкоди, доводи позивача грунтуються на припущеннях, не обгрунтовані а отже задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що позивач була звільнена від сплати судового збору, їх, згідно ст.141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2-3, 10,12, 82, 258-259,263-265, 15.5 перехідних положень ЦПК України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», ст. 36 КЗпП України, постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 09.01.2018р

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 за період з 26.12.2017р по 06.01.2018р середній заробіток за вимушений прогул з розрахунку 708,69 гривень за один робочий день, що становить в сумі 6378,21 грн.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, судовий збір в дохід держави в 704,80 гривень.

В решті вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 код НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1)

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (м. Вінниця вул. Зодчих 22) ЄДРПОУ 41315197

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 01.08.2018р.

Суддя :