Постанова № 75636957, 30.07.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2018 р. Справа № 914/2612/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого – судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Т.Б. Бонк

- ОСОБА_1

секретаря судового засідання: К. Кострик

Розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області

на рішення господарського суду Львівської області від 23.04.2018

у справі № 914/2612/17

за позовом: першого заступника керівника Стрийської місцевої прокуратури Львівської області

до 1: Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області

до 2: ТзОВ “Верболіз”

про: визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення земельних ділянок

за участю представників:

від прокуратури – ОСОБА_2 – прокурор відділу.

від відповідача 1– ОСОБА_3 – сільський голова.

від відповідача 2 – ОСОБА_4 – представник.

Др.-Інж. ОСОБА_5 Вюнше – директор.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.04.2018, суддя Синчук М.М., в задоволенні позову було відмовлено повністю.

З даним рішенням не погодився заступник прокурора Львівської області і оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з’ясовано всі обставини справи та порушено норми матеріального права.

ТзОВ “Верболіз” подало відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розгляд справи відкладався.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 23.04.2018 у справі №914/2612/17 - без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2016 Володимирецькою сільською радою Жидачівського району Львівської області було прийнято рішення №81 “Про передачу в оренду земельних ділянок на території Володимирецької сільської ради на 2017 р.”. (надалі – Рішення №81).

Пунктом 1 рішення IX сесії VII скликання Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області від 23.12.2016 року №81 “Про передачу в оренду земельних ділянок на території Володимирецької сільської ради на 2017 р.” надано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю “Верболіз” для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки орієнтовною загальною площею 228,56 га, в тому числі із земель запасу — 143,5 га та невитребуваних паїв - 85,06 га.

Згідно листів Володимирецької сільської ради від 11.09.2017 №120 та від 03.10.2017 №145, адресованих Стрийській місцевій прокуратурі, договір оренди земельних ділянок між Володимирецькою сільською радою та товариством з обмеженою відповідальністю “Верболіз” не укладався, оскільки земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту, акти приймання-передачі земельних ділянок не складались, орендна плата за дані земельні ділянки сплачується товариством з обмеженою відповідальністю “Верболіз” щомісячно згідно розрахунку, погодженого з Жидачівським відділенням Стрийської ОДПІ.

Згідно інформації Стрийської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 03.10.2017 №890/09/08-01, товариством з обмеженою відповідальністю “Верболіз” 15.02.2017 подано в електронному вигляді “Податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)”, якій присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_1. Як вбачається з даної податкової декларації річна сума орендної плати за земельні ділянки площею 143,5 га становить 125879,66 грн., а за земельні ділянки площею 85,06 га - 74615,50 грн. Заборгованість зі сторони товариства з обмеженою відповідальністю “Верболіз” по сплаті орендної плати за землю станом на 03.10.2017 відсутня.

Згідно інформації Жидачівської районної державної адміністрації від 01.12.2017 №02-17/4160, на підставі розпорядження голови Жидачівської райдержадміністрації від 20.11.2017 №702 здійснено комісійне обстеження земельних ділянок на території Володимирецької сільської ради на предмет їх використання ТзОВ “Верболіз”. За результатами обстеження встановлено, що земельні ділянки невитребуваних паїв площею 85,06 га ТзОВ “Верболіз” використовує в повному обсязі шляхом вирощування сільськогосподарських культур, а саме: на площі 30 га озима пшениця, решта - зяблева оранка під посів ярих культур. Із 143,5 га земель запасу ТзОВ “Верболіз” використовує 56,70 га, а саме: на площі 12 га озима пшениця, решта - зяблевий обробіток ґрунту, 86,80 га – не використовується (а.с.28).

Вважаючи дане рішення №81 сільської ради незаконним та прийнятим всупереч вимог закону, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункт 1 рішення IX сесії VII скликання Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області від 23.12.2016 року № 81 “Про передачу в оренду земельних ділянок на території Володимирецької сільської ради на 2017 р.”. Також прокурор просив суд зобов’язати ТзОВ “Верболіз” повернути земельні ділянки державної власності площею 89,4 га із земель запасу сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області; зобов’язати ТзОВ “Верболіз” повернути земельні ділянки комунальної власності площею 54,1 га із земель запасу сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с. Володимирці на території Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області; зобов’язати ТзОВ “Верболіз” звільнити земельні ділянки площею 85,06 га із земель пайового фонду на території Володимирецької сільської ради.

Під час розгляду справи в апеляційному суді голова Володимирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області вказав, що ТзОВ “Верболіз” не користувалося вказаними прокурором земельними ділянками, акт прийому–передачі земельних ділянок вказаних у оспорюваному рішенні селищної ради не складалися. Також сільський голова пояснив, що ТзОВ “Верболіз” користується земельними ділянками на території селищної ради на підставі інших договорів відповідно до діючого законодавства.

Директор ТзОВ “Верболіз” в судовому засіданні подав аналогічні пояснення щодо суті спору. Також директор ТзОВ “Верболіз” заявив, що вважає даний позов спробою тиску державного апарату на нього як іноземного інвестора та на органи місцевого самоврядування.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Законом України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, Законом України “Про оренду землі” та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з статтею 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Водночас, за змістом статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За змістом положень Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, земельні частки (паї), на які підтверджувальний документ уже отриманий, але власник не розпорядився ним належним чином (не подав заяву про виділення в натурі (на місцевості) для передання в оренду чи сумісного обробітку), а також земельні частки (паї), власники яких не оформили право власності або померли, а їх спадкоємці не прийняли спадщину, до якої входять земельні частки (паї) відносяться до категорії нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв).

При цьому, згідно роз’яснення Державного агентства земельних ресурсів №7295/17/6-12 від 14.05.2012, невитребувані земельні частки (паї) не є землями державної власності чи комунальної власності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності, розташованою за межами населених пунктів належать центральним органам виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Підставою представництва прокурором інтересів держави в даному спорі, на думку прокурора, є необхідність захисту інтересів в сфері регулювання земельних відносин, оскільки незаконна передача органом місцевого самоврядування в оренду земельних ділянок із земель державної власності та земельних ділянок із земель пайового фонду за межами населеного пункту порушує інтереси держави в особі уповноважених органів виконавчої влади на розпорядження відповідними землями. Крім цього, підставою представництва прокурором інтересів держави в даному спорі є необхідність захисту інтересів держави при розпорядженні органом місцевого самоврядування землями комунальної власності.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №122 від 04.02.2004, нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Статтею 13 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Аналізуючи положення ст.ст. 5, 9, 13 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”, а також пунктів 2, 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), можна зробити висновок, що передача в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв) здійснюється в залежності від місця розташування таких ділянок, а саме: за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради нерозподілені (невитребувані) земельні частки можуть передаватися в оренду в межах населених пунктів, а за рішенням районної державної адміністрації - за межами населених пунктів.

Разом з тим, Закон України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” є спеціальним законодавчим актом, який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками та використання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок.

Водночас, як вже зазначалося, в оренду відповідачу 2 було передано земельні частки паї, які не успадковано спадкоємцями померлих громадян.

20.09.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли” котрим, зокрема, внесено зміни в статті 1283 та 1285 ЦК України та статті 4, 19 Закону України “Про оренду землі”.

Зокрема, відповідно до ст.1285 ЦК України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо у складі спадщини є майно (а згідно ст. 190 ЦК України майном являється не лише річ, але і майнові права на неї), яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Згідно з частиною 5 статті 4 Закону України “Про оренду землі” (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення), орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов'язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки (ч. 6 ст.19 Закону України “Про оренду землі”).

Таким чином, з наведених приписів ЦК України та Закону України “Про оренду землі” вбачається, що органом, котрий вправі передавати в оренду земельні ділянки (в т.ч. невитребувані земельні частки) померлих громадян до моменту прийняття спадкоємцями спадщини, або визнання її відумерлою в судовому порядку являються сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки, незалежно від того, чи така земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту чи за межами. Відповідні сільська, селищна, міська рада являються управителем спадщини в силу імперативних положень закону і для реалізації їхніх повноважень щодо передачі в оренду земельних ділянок від них не вимагається вчинення будь-яких інших дій (як от, звернення до суду з вимогою про визнання спадщини відумерлою, як це стверджує прокурор).

Враховуючи викладене, а також те, що спірні земельні ділянки знаходяться на території Володимирецької сільської ради, що не спростовано прокурором, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що Володимирецька сільська рада вправі була розпоряджатися спірними земельними ділянками та передавати їх в оренду відповідачу 2, а тому доводи прокурора є не обґрунтованими.

Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наведені положення є реалізацією частини першої статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та частини другої статті 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті норми статті 1 Господарського процесуального кодексу України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).

З наведеного вбачається, що для задоволення позовних вимог про визнання незаконним акту органу місцевого самоврядування недостатньо встановити лише обставини суперечності цього акту вимогам закону. Для задоволення вимог потрібно також встановити, що незаконний акт органу місцевого самоврядування порушує права позивача. У випадку, якщо акт органу місцевого самоврядування прав позивача не порушує, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання його незаконним.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор звернувся із даним позовом в інтересах держави. При цьому, порушення прав та інтересів держави обґрунтовує тим, що державним інтересом в даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі земельних ділянок у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Інтерес держави, в даному випадку, полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права Українського народу.

Суд першої інстанції правомірно не погодився з доводами прокурора про порушення оскаржуваним рішенням відповідача 1 прав та інтересів держави, оскільки цим рішенням в оренду реально було передано лише земельні частки - паї, які не належать ні до земель державної, ні до земель комунальної власності. Єдиним аргументом, котрий би міг свідчити про порушення прав та інтересів держави та слугувати підставою для задоволення позовних вимог, це законодавче віднесення повноважень щодо такої передачі до компетенції органів державної влади, а не органів місцевого самоврядування. Однак, як встановлено судами обох інстанцій, відповідач 1 – сільська рада своєї компетенції щодо прийняття оскаржуваного рішення не перевищив.

Всі інші аргументи прокурора не можуть слугувати також підставою для задоволення позову, оскільки не доведені належними доказами. Зокрема прокурором жодним чином не підтверджено використання відповідачем-2 - ТзОВ “Верболіз” земельної ділянки державної власності площею 89,4 га та земельної ділянки комунальної власності площею 54,1 га. Також прокурором не надано суду жодного офіційного документу про належність вказаних спірних земельних ділянок до земель державної або комунальної власності. Всі позовні вимоги прокурора ґрунтуються виключно на листах-повідомленнях Володимирецької сільської ради або Жидачівської районної державної адміністрації, які не здійснюють облік земельних ділянок в державі відповідно до норм чинного законодавства. Отже, позивачем-прокурором не доведено суду в належний спосіб тих обставин, що відповідач-1 розпорядився землями державної або ж комунальної власності, а тому ним не може бути порушено законодавство в частині надання земельних ділянок в користування. Прокурором також не доведено використання відповідачем-2 спірних земельних ділянок, відсутні кадастрові номери, їх місце розташування, розміри земельних ділянок нічим не обґрунтовані, належність земельних ділянок державі або якійсь територіальній громаді не доведена, а тому такий віндикаційний позов задоволенню не підлягає. Також в позовній заяві не вказано кому відповідач-2 має повернути земельні ділянки державної та комунальної власності. Судове рішення не може ґрунтуватись на суцільних припущеннях позивача.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 23.04.2018 у справі №914/2612/17 винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 269,270,271,275,276,281,282 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 23.04.2018 року у справі №914/2612/17 залишити без змін.

Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду.

ОСОБА_6 Мирутенко

Судді: Т.Б. Бонк

ОСОБА_1

“Повний текст постанови виготовлено 01.08.2018р.”