Рішення № 75636308, 23.07.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року (о 18 год. 35 хв.)Справа № 808/751/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі – ФОП ОСОБА_4, позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №0134251305 від 21.12.2017 на суму 165 987,94 грн. та рішення відповідача №0134241305 від 21.12.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 28 023,15 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перевіркою було охоплено строк, що перевищував три роки, які передували перевірці, а також частину спірного періоду (з 01.01.2013 по 01.12.2014) вже було охоплено перевіркою, яка проводилась з 01.12.2014 по 05.12.2014, при цьому, ніяких порушень чинного законодавства виявлено не було (копія довідки від 12.12.2014 №1850/17/02/НОМЕР_1 додано до матеріалів справи. Вказує також, що в зазначений ОСОБА_1 перевірки період, а саме 2014 рік, 2015 рік, 1 квартал 2016 року, жодна стаття Податкового кодексу України не містила вимог розрахунку щомісячних результатів чистого оподаткованого доходу (п. 177.1, 177.5, 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України). Жодна норма Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в період з 01.01.2014 по 01.04.2016 не містила порядок нарахування єдиного внеску помісячно для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування. Щодо розрахунку чистого оподаткованого доходу пояснює, що позивач дотримувався Правил ведення Книги обліку доходів і витрат, яку використовують фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування визначених діючим за станом на 01.12.2017 наказом Міністерства доходів і зборів України №481 від 16.09.2013 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення». Враховуючи викладене, просить визнати протиправними та скасувати оскаржувані рішення відповідача.

Ухвалою судді від 06.03.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 29 березня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач адміністративний позов не визнав, 29 березня 2018 року надав до суду відзив (вх. №10394), відповідно до якого вказує, що перевіркою встановлено порушення позивачем п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 8 ст. 9 (у редакції, що діяла з 2011 по 2015 роки), п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 8, п. 8 ст. 9 (у редакції, що діє з 01.01.2016) Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2014-2016 роки на загальну суму 165 987,94 грн. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ухвали від 29.03.2018 провадження у справі зупинене за клопотанням представників сторін до 21 травня 2018 року.

Крім того, представником позивача надано суду відповідь на відзив (вх. №11171 від 06.04.2018), у якій додатково звертає увагу суду, що доводи відповідача дослівно цитують висновки, викладені в ОСОБА_1 перевірки №4706/08-01-13-05/НОМЕР_1 від 17.11.2017 і оцінка їх правомірності надавалась в позовній заяві. Водночас, зазначає, що питання порядку нарахування та сплати єдиного внеску неодноразово розглядалась судами всіх інстанцій в аналогічних справах за позовами приватних нотаріусів, всі зазначені рішення, в тому числі судів касаційної інстанції, ґрунтуються на відсутності у самозайнятих осіб обов'язку розрахунку чистого оподаткованого доходу за будь-які періоди, окрім календарного року.

21 травня 2018 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 21.05.2018 підготовче засідання відкладене на 13 червня 2018 року.

13 червня 2018 року у підготовчому провадженні оголошена перерва до 26 червня 2018 року.

26 червня 2018 року закрите підготовче провадження у справі та призначене судове засідання на 23 липня 2018 року.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив. Просять адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до затвердженого плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб’єктів господарювання на IV квартал 2017 року, направлення від 23.10.2017 № 486 головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Запорізькій області, інспектором податкової та митної справи І рангу ОСОБА_5, проведена документальна планова невиїзна перевірка фізичної особи підприємця ОСОБА_4 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2016р.

За результатами перевірки 17 листопада 2017 року відповідачем було складено ОСОБА_1 перевірки позивача № 4706/08-01-13-05/НОМЕР_1.

Відповідно до висновків ОСОБА_1 перевірки, проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 8 ст. 9 (у редакції, що діяла з 2011 по 2015 роки), п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 5 ст. 8, п. 8 ст. 9 (у редакції, що діє з 01.01.2016) Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2014-2016 роки всього на суму 165 987,94 грн., у т.ч. у 2014р. в сумі 74 385,65 грн., у 2015р. в сумі 77 050,61грн., у 2016р. в сумі 14 551,68 грн.

На підставі висновків акту перевірки 21 грудня 2018 року ГУ ДФС у Запорізькій області було прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0134251305, якою позивача зобов’язано сплатити суму недоїмки у розмірі 165 987,94 грн., а також рішення №0134241305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 28 023,14 грн.

Позивач здійснив оскарження вказаних рішень у адміністративному порядку, проте відповідно до рішення ДФС України від 16.02.2018 №2286/6/99-99-11-02-02-25 вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №0134251305 від 21.12.2017 та рішення відповідача №0134241305 від 21.12.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464 ).

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону № 2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом , або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із п.2 ст. 2 Закону № 2464 виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

В силу приписів п. 4 ч.1 ст. 4 вказаного закону платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є фізичні особи – підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин).

Згідно з ч. 2 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

За правилами п. 11 ст. 8 Закону №2464 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом (ч. 3 ст. 7 Закону №2464). При цьому, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону №2464-VI).

Згідно з ч. 8 статті 9 Закону №2464 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти висновку, що в період зазначений в ОСОБА_1 перевірки фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, а звітним періодом для них є календарний рік.

Відповідно до п. 3.2 розділу II Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 №454 (далі - Порядок №454) (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) та п. 2 розділу IIІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.04.2015 №435(далі - Порядок №435) фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України). Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Особливість оподаткування доходів господарської діяльності на загальній системі оподаткування, встановлено ст. 177 ПК України.

У відповідності до п.177.1. статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об’єктом оподаткування фізичної особи – підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПК України).

Згідно із п.177.5. ст. 177 ПК України фізичні особи – підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

За приписами п.177.10 ст. 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно із п. 177.11. статті 177 Кодексу фізичні особи - підприємці подають річну податкову декларацію у строк, визначений підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу, в якій поряд з доходами від підприємницької діяльності мають зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.

За підсумком наведеного, суд вважає, що жоден із зазначених нормативних актів не вимагає від фізичної особи – підприємця на загальній системі оподаткування проводити обчислення суми єдиного внеску з середньомісячного чистого доходу, вирахуваного шляхом ділення річного чистого доходу на 12 місяців. Єдиною вимогою виступає відповідність даним річної податкової декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, в Абзаці 19 пункту А розділу 2.5.3. Акту зазначено, що відповідно до пункту 3.2 Постанови Пенсійного фонду №22-2 «Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.10.2010 р., звітним періодом для цілей обчислення єдиного соціального внеску «за себе» є календарний рік. Річний ЄСВ обчислюється на підставі даних податкової декларації з ПДФО. Для розрахунку річної суми ЄСВ, чистий дохід ОСОБА_4 береться з книги обліку доходів та витрат в розрізі місяців.

В абзаці 20 пункту А розділу 2.5.3. Акту перевірки наведено наступне: «Згідно п.177.5 ст.177 Податкового кодексу України, звітний період для підприємців на загальній системі оподаткування, для цілей обчислення податку на доходи фізичних осіб, становить календарний рік. На протязі року, ФОП ОСОБА_4 щоденно заповнює книгу обліку доходів та витрат з підбиттям підсумків. Щомісячні результати чистого доходу з книги використовуються для розрахунку річного податку на доходи фізичних осіб та заповнення річної декларації про майновий стан та доходи».

Постанова Пенсійного фонду №22-2 «Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.10.2010 (далі – Постанова №22-2) втратила чинність 08.01.2014 на підставі Постанови Пенсійного фонду №25-2 від 03.12.2013. Таким чином норми Постанови №22-2 не можуть застосовуватись щодо перевірки сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до періоду який перевіряється з 2014 по 2016 рік.

Форма та порядок ведення Книги обліку доходів і витрат визначена, наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16.09.2013 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» (далі - Наказ №481)

Згідно із п. 9 наказу №481 графа №9, яка визначає розрахунок чистого оподатковуваного доходу заповнюється наступним чином: « 9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).»

При цьому норми Наказу №481 не передбачають розрахунку чистого оподаткованого доходу за періоди , які відрізняються від звітного періоду для фізичної особи – підприємця на загальній системі оподаткування.

Таким чином, зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що відповідачем для визначення бази для нарахування ЄСВ було самостійно з порушенням ПК України та Наказу №481 розраховано та взято чистий дохід з книги обліку доходів та витрат в розрізі місяців, а не чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в ОСОБА_1 перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № НОМЕР_2 від 21.12.2017, якою ФОП ОСОБА_4 визначено сплату боргу (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 165 987,94 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Вказане, в свою чергу, обумовлює наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення № НОМЕР_2 від 21.12.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано позивача штрафних санкцій у розмірі 28 023,15 грн., оскільки останнє є похідним від оскаржуваної вимоги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (місце проживання: 69093, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про сплату боргу (недоїмки) №0134251305 від 21.12.2017 на суму 165 987,94 грн. та рішення №0134241305 від 21.12.2017 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 28 023,15 грн.

Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (місце проживання: 69093, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму судового збору у розмірі 1 940,11 грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок гривень 11 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 31.07.2018.

Суддя І.В. Батрак