Рішення № 75635598, 01.08.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2018р. Справа №914/892/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д. за участю секретаря судового засідання Думин В.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго”, м. Львів

до відповідача: Комунального підприємства “Дрогобичводоканал”, м. Дрогобич

про стягнення 125 275, 62 грн. пені;12 748, 94 грн. – 3% річних з простроченої суми та 62 909, 25 грн. інфляційних нарахувань

В судове засідання з’явились:

Від позивача: ОСОБА_1 – представник;

Від позивача: ОСОБА_2 – представник.

Суть спору та обставини справи: Приватне акціонерне товариство “Львівобленерго” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача: Комунального підприємства “Дрогобичводоканал” про стягнення 125 275, 62 грн. пені; 12 748, 94 грн. – 3% річних з простроченої суми та 62 909, 25 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов’язань за Договором про постачання електричної енергії № 90132 від 28.02.2007 р. в частині оплати за спожиту активну електроенергію (серпень 2017 року - січень 2018 року) позивачем нараховано відповідачу 125 275, 62 грн. пені; 12 748, 94 грн. – 3% річних та 62 909, 25 грн. інфляційних нарахувань, які просить стягнути з відповідача.

Ухвалою від 17.05.2018 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 12.06.2018 р. Рух справи викладено у відповідних ухвалах суду.

Представником відповідача 04.06.2018 р. подано відзив на позовну заяву (вх.№19892/18 від 04.06.2018 р.), в якому просить в задоволенні позову відмовити. Зокрема зазначив, що оплата за поставлену електричну енергію проводилась споживачем не лише власними коштами, але й у порядку та на умовах, встановлених спільними протокольними рішеннями, учасником яких є позивач. Стверджує, що відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за електроенергію, у зв’язку з чим відсутня його вина у простроченні платежів за договором на підставі спільних протокольних рішень.

Відповідачем 14.06.2018 р. подано доповнення до відзиву на позовну заяву (вх.№22029/18 від 14.06.2018 р.), до якого долучено копії спільних протокольних рішень та контррозрахунок заборгованості, пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період серпень 2017 р. – січень 2018 р.

Відповідачем 27.06.2018 р. подано клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (вх.№24002/18 від 27.06.2018 р.), в якому просить при винесенні господарським судом рішення у даній справі, зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача пені на 80%.

Позивачем 02.07.2018 р. подано відповідь на відзив (вх.№24182/18 від 02.07.2018 р.). Зокрема позивач зазначив, що відповідач жодним чином не звільняється від обов’язку сплатити вартість отриманої електричної енергії, що не покрита сумою спільного протокольного рішення, у порядку та строки, передбачені договором та додатками за рахунок власних коштів. Також зазначив, що по жодному з рахунків за спірний період відповідачем не здійснена повна та своєчасна оплата. Звернув увагу на те, що жодне з підписаних в межах спірного періоду спільних протокольних рішень не покривало заборгованість відповідача у повному розмірі та не містило положень, які б звільняли відповідача від обов’язку сплати вартості спожитої електричної енергії, не охопленої сумою спільних протокольних рішень, самостійно за рахунок власних коштів.

Ухвалою суду від 02.07.2018 р. продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 24.07.2018 р.

Представником позивача 20.07.2018 р. подано письмові пояснення (вх.№27216/18 від 20.07.2018 р.).

Відповідачем 23.07.2018 р. подано клопотання про зупинення провадження (вх.№1955/18 від 23.07.2018 р.), в задоволенні якого суд відмовив, що викладено в ухвалі суду від 24.07.2018 р.

Ухвалою від 24.07.2018 р. суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті в даному судовому засіданні 24.07.2018 р. В судовому засіданні оголошено перерву.

В судовому засіданні 01.08.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив стягнути з відповідача 125 275, 62 грн. пені; 12 748, 94 грн. – 3% річних та 62 909, 25 грн. інфляційних нарахувань за прострочення оплати за спожиту активну електроенергію за період з серпня 2017 року по січень 2018 року, з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.08.2018 р. щодо задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, доповненні до відзиву на позов та долучених до них матеріалів.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, повно, всебічно і об’єктивно оцінивши докази, встановив наступне:

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як вбачається з матеріалів справи, між Відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго”, яке в подальшому відповідно до вимог Закону України “Про акціонерні товариства” змінило найменування на Приватне акціонерне товариство “Львівобленерго”, (Постачальник) та Комунальним підприємством “Дрогобичводоканал” (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №90132 від 28.02.2007р. (надалі – Договір).

За умовами п. 1. Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”, а Споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.2.3.3 Договору, Споживач зобов’язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».

Так, додатком №2 до Договору встановлено, що розрахунковим періодом вважається період з 28 числа попереднього місяця до 27 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії (п.2). Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначених за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період (п.5 додатку №2).

Як визначено п.7 додатку №2 до Договору, рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В статті 530 Цивільного кодексу України визначено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Судом встановлено, що за період серпень 2017 року – січень 2018 року (включно) позивачем виставлено відповідні рахунки на оплату за активну енергію (копії містяться в матеріалах справи) та Акти про використання електроенергії за цей же період (копії містяться в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, КП “Дрогобичводоканал” отриману протягом зазначеного періоду електричну енергію оплатило в повному обсязі. Проте, позивач стверджує, що такі оплати проведено з порушенням встановлених договором строків, що є підставою для нарахування пені, 3% та індексу інфляції на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання.

Із долучених до матеріалів справи платіжних доручень вбачається, що на оплату поставленої/спожитої протягом серпня 2017 року – січня 2018 року електричної енергії КП “Дрогобичводоканал” сплачено власними коштами: 11.09.2017 р. – 250000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за серпень 2017 року згідно договору№90132); 12.09.2017 р. – 300000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за серпень 2017 року згідно договору№90132); 13.09.2017 р. – 328400,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за серпень 2017 року згідно договору№90132); 29.09.2017 р. – 300000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за вересень 2017 року згідно договору№90132); 18.10.2017 р. – 200000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за вересень 2017 року згідно договору№90132); 19.10.2017 р. – 256800,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за вересень 2017 року згідно договору№90132); 31.10.2017 р. – 300000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за жовтень 2017 року згідно договору№90132); 08.11.2017 р. – 462000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за жовтень 2017 року згідно договору№90132); 30.11.2017 р. – 200000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за листопад 2017 року згідно договору№90132); 30.01.2018 р. – 700000,00 грн. (призначення платежу: оплата за активну електричну енергію за січень 2018 року згідно договору№90132)

Надходження від КП “Дрогобичводоканал” (код ЄДРПОУ 03348910) на розрахунковий рахунок ПрАТ “Львівобленерго” (код ЄДРПОУ 00131587), відкритий у філії ЛОУ АТ “Ощадбанк, перерахованих власних коштів, підтверджуються наявною у справі Довідкою ЛОУ АТ “Ощадбанк” та копіями відповідних платіжних доручень.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач стверджує, що позивачем при нарахуванні штрафних санкцій за спірний період не взято до уваги такі оплати відповідача власними коштам: платіжним дорученням від 17.08.2017р. №2184 - 5100,00 грн.; платіжним дорученням від 17.08.2017 р. №2186 – 48900,00 грн.; платіжним дорученням від 17.08.2017 р. №2185 – 146000,00 грн.; платіжним дорученням від 22.08.2017 р. №2202 – 9000,00 грн.; платіжним дорученням від 22.08.2017 р. №2201 – 321000,00 грн. (копії містяться в матеріалах справи). Однак суд звертає увагу на те, що в призначенні платежу зазначених платіжних доручень вказано: оплата за активну електричну енергію за липень 2017 року згідно договору №90132. Відповідно позивачем правильно зараховані такі оплати в погашення заборгованості за липень 2017 року.

Крім того, часткову оплату спожитої відповідачем електричної енергії проведено також платежами, здійсненими безпосередньо департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації на користь ПАТ “Львівобленерго” на виконання спільних протокольних рішень, учасником яких є позивач. Так, за спірний період підписано спільні протокольні рішення №20/10813 від 18.08.2017 р., яким оплачено заборгованість КП «Дрогобичводоканал» за спожиту електроенергію на суму 1656100,00 грн. (із записом в графі «призначення платежу»: «Електроенергія» за липень 2017 року), №20/11130 від 19.09.2017 р., яким оплачено заборгованість КП «Дрогобичводоканал» за спожиту електроенергію на суму 1482400,00 грн. (із записом в графі «призначення платежу»: «Електроенергія» за серпень 2017 року), №20/11396 від 13.10.2017 р., яким оплачено заборгованість КП «Дрогобичводоканал» за спожиту електроенергію на суму 1490100,00 грн. (із записом в графі «призначення платежу»: «Електроенергія» за серпень 2017 року), №20/11462 від 19.10.2017 р., яким оплачено заборгованість КП «Дрогобичводоканал» за спожиту електроенергію на суму 3500,00 грн. (із записом в графі «призначення платежу»: «Електроенергія» за вересень 2017 року), №20/11844 від 17.11.2017 р., яким оплачено заборгованість КП «Дрогобичводоканал» за спожиту електроенергію на суму 1787900,00 грн. (із записом в графі «призначення платежу»: «Електроенергія» за жовтень 2017 року), та №20/11984 від 08.12.2017 р., яким оплачено заборгованість КП «Дрогобичводоканал» за спожиту електроенергію на суму 2488800,00 грн. (із записом в графі «призначення платежу»: «Електроенергія» за листопад 2017 року).

Кожне із вказаних протокольних рішень підписано та скріплено печатками його учасників: Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області (сторона 1), Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації (сторона 2), Енергопостачальною компанією ПАТ “Львівобленерго” (сторона 3), ДП “Енергоринок” (сторона остання), та погоджені Міністерством енергетики та вугільної промисловості України. До кожного з них долучено також відповідні зведені реєстри актів звірянь та договорів погашення бюджетної заборгованості з пільг та субсидій населення перед підприємствами ЖКГ та ВКГ з одночасним погашенням їх заборгованості за спожиту електричну енергію перед ПАТ “Львівобленерго”.

Отже, оплату за електричну енергію поставлену протягом спірного періоду проведено як за рахунок власних коштів відповідача, так і за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень укладених відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з держаного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій” від 11.01.2005р. №20 та згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688 (чинного на момент укладення спільних протокольних рішень).

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема, електроенергії.

У відповідності до названого Порядку, розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (п.7). У разі проведення розрахунків за спожиту електроенергію кошти перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальних компаній, відкриті в уповноваженому банку, для подальшого спрямування їх через поточні рахунки із спеціальним режимом використання державним підприємством “Енергоринок” на рахунки виробників електроенергії, які поставляють її на оптовий ринок електроенергії, з подальшим перерахуванням таких коштів до бюджету як сплату податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість та (або) на рахунки суб”єктів підприємницької діяльності, які є постачальниками та транспортувальниками природного газу, або вугледобувних підприємств (п.8).

З огляду на таке, суд приходить до висновку, що позивач, склавши з розпорядниками коштів зведені реєстри актів звіряння та підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб виявив своє бажання здійснити розрахунки відповідно до зазначених вище Порядку перерахування деяких субвенцій з держаного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за відпущену відповідачу протягом спірного періоду електричну енергію.

Відповідно до пункту 1.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2015 №493/688 (чинного на момент підписання спільних протокольних рішень у 2017 році), розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію.

Слід зазначити, що спільні протокольні рішення не встановлюють конкретних строків проведення розрахунків між їх учасниками (сторонами), а лише передбачають, що Державна казначейська служба України перераховує стороні 1, які вона перераховує стороні 2, які та, в свою чергу, перераховує стороні 3, яка, в подальшому, перераховує кошти стороні останній. В матеріалах справи відсутні докази, які би свідчили про недотримання учасниками протокольних рішень зазначеного порядку розрахунків.

Відтак, відповідач не може нести відповідальності за те, що позивач після поставки електроенергії відповідачу добровільно обрав інші, ніж передбачені договором, порядок та строки оплати йому електроенергії, а саме визначені Порядком перерахування деяких субвенцій з держаного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, та спільних протокольних рішень, на підставі яких і було оплачено частину поставленої електричної енергії в інші строки, ніж встановлено договором.

Пунктом 5 вказаних спільних протокольних рішень, яким визначено, що усі учасники перераховують кошти наступному учаснику не пізніше дня зарахування коштів на їх рахунок, змінений строк оплати визначених у них сум, оскільки вказаними протокольними рішеннями держава підтвердила свій обов’язок з перерахунку позивачу сум субсидій (складової заборгованості відповідача перед позивачем), змінивши при цьому, за взаємним погодженням з позивачем, строк виконання такого обов’язку.

Верховний Суд України, зокрема у постановах від 11.11.2015 у справі № 927/1733/14 та від 01.07.2015 у справі № 924/1230/14, зазначив, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок і строки проведення розрахунків за товар, поставлений відповідно до основного договору, та відмовились від застосування штрафних та інших фінансових санкцій за основним договором.

З огляду на вказану позицію Верхового Суду, незалежно від обставин участі відповідача в укладені спільних протокольних рішень, пунктом 5 таких рішень (усі учасники перераховують кошти наступному учаснику не пізніше дня зарахування коштів на їх рахунок) змінений строк оплати визначених у них сум, оскільки вказаними протокольними рішеннями держава підтвердила свій обов’язок з перерахунку позивачу сум субсидій (складової заборгованості відповідача перед позивачем), змінивши при цьому, за взаємним погодженням з позивачем, строк виконання такого обов’язку.

А тому, право вимоги позивача щодо сплати визначених у спільних протокольних рішенням сум, виникає з моменту, що передбачений спільними протокольними рішеннями.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.8 додатку №2 до договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених даним договором, постачальник електричної енергії проводить споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до пункту 4.2.1. Договору про постачання електричної енергії, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи розрахунків, при нарахуванні пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за спірний період, позивачем не враховано положення Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20, та положення Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015р. №493/688. А саме, як встановлено судом, позивач зараховував проведені згідно спільних протокольних рішень оплати за спожиту електроенергію в погашення заборгованості відповідача датою підписання відповідного спільного протокольного рішення, незважаючи на вказані у спільних протокольних рішеннях призначення платежу.

Суд зазначає, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються нормами адміністративного, зокрема, бюджетного, законодавства. Грошові зобов'язання між сторонами регулюються, в першу чергу, нормами спеціального законодавства. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 прямо передбачено, що позивач та відповідач у цій справі є учасниками розрахунків, які проводяться за рахунок коштів державного бюджету.

Заявлена позивачем для стягнення з відповідача сума штрафних санкцій включає також санкції, нараховані за період відсутності бюджетного відшкодування на оплату пільг/субсидій. Нарахування штрафних санкцій на суму такого боргу не може вважатись правомірним, оскільки нормами спеціального законодавства, що регулюють бюджетні правовідносини, не передбачено право здійснювати такі нарахування.

Позивач, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, у такий спосіб вияв своє бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку і тим самим погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за надані ним послуги.

Отже, позивач має право нараховувати пеню та застосовувати наслідки за порушення грошового зобов'язання, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, лише на суму основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 906/242/17, від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16 та у постановах Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 902/1652/13, від 11.11.2015 у справі № 927/1733/14, від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13, від 09.09.2014 у справах №№ 5011-1/1043-2012-42/528-2012, 5011-35/1272-2012-42/527-2012, 5011-35/1533-2012-19/522-2012, від 10.02.2016 у справі № 3-1267гс15.

Як вбачається з позовної заяви та розрахунків долучених позивачем до позовної заяви, позивач нарахував відповідачу 12 748,94 грн. – 3% річних від простроченої суми та 62 909,25 грн. – інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача.

Суд, врахувавши наведені положення законодавства та беручи до уваги практику Верховного суду, здійснив перерахунок за допомогою програми “ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ “Інформаційно-аналітичний центр “ЛІГА”, ТОВ “ЛІГА: ЗАКОН”, 2017” заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.

В результаті перерахунку суд встановив, що розмір трьох відсотків річних, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача становить 9 171,02 грн. (розрахунок додається).

Щодо розрахунку інфляційних втрат, суд враховував також наступне.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Також суд зазначає, що позивачем при розрахунку додаткових нарахувань із застосуванням індексу інфляції не враховано положень п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 та рекомендацій Верховного Суду України.

При цьому суд звертає увагу на те, що розрахунки проводилися судом на заборгованість, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів та виникла у період жовтня 2017 року (за спожиту у вересні 2017 року електроенергію), січня-лютого 2018 року (за спожиту електроенергію в грудні 2017 року та січні 2018 року).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано інфляційних втрат: за жовтень 2017 року в розмірі 5 505,40 грн., за січень 2018 року в розмірі 16659,93 грн., за лютий 2018 року в розмірі 22968,41 грн.

Так, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат за прострочення оплат поставленої/спожитої активної електричної енергії за грудень 2017 р. – січень 2018 р. (відповідно строк оплати настав у січні-лютому 2018 року), є більшим, ніж заявлений позивачем до стягнення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, враховуючи викладене, здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат, суд дійшов до висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 42804,03 грн. інфляційних втрат в межах заявлених позовних вимог.

В результаті перерахунку розміру пені, суд встановив, що розмір пені становить 94628,88 грн.

Відповідачем подано клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки, а саме пені, в якому просить зменшити суму неустойки на 80%. В клопотанні зазначає, що відповідач працює за тарифами для трьох груп споживачів: населення, бюджет та інші. Через те, що тарифи не покривають витрати виробництва виникає різниця в тарифах, що зумовлює невчасне виконання підприємством фінансових зобов’язань перед позивачем. Стверджує, що за 2017 рік КП «Дрогобичводоканал» отримало 1460 тис.грн. збитків, про що свідчать копії довідки та звіту про фінансові результати за 2017 рік, копія звіту про фінансовий стан на 31.12.2017 року та копія довідки Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області про надання інформації про стан розрахунків з бюджетом станом на 14.06.2018 року, які долучені відповідачем до матеріалів справи.

Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, передбачена ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що вони не є імперативними, тобто зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

Судом взято до уваги те, що КП «Дрогобичводоканал» є суб’єктом господарювання в сфері питної води, питного водопостачання з особливим статусом природної монополії та об’єктом життєзабезпечення стратегічного значення, єдине забезпечує населення, соціальну сферу у містах Дрогобичі, Стебнику, Трускавці, Бориславі та 12 селах Дрогобицького району послугами з водопостачання та водовідведення. Також те, що основним джерелом коштів відповідача є надходження грошових коштів від споживачів, серед яких є бюджетні установи та організації, розрахунки яких залежать від бюджетного фінансування.

Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013).

З огляду на викладене, враховуючи скрутний фінансовий стан відповідача, суд дійшов до висновку про зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, до 47 000,00 грн.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Витрати по сплаті судового збору суд відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає на відповідача в розмірі 2199,05 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 20, 73-76, 79, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Дрогобичводоканал” (82100, Львівська область, м.Дрогобич, м.Стрий, вул. Федьковича, 11, ідентифікаційний код 03348910) на користь Публічного акціонерного товариства “Львівобленерго” (79026, Львівська обл., м. Львів, вул. Козельницька, будинок 3, ідентифікаційний код 00131587) 47 000,00 грн. – пені, 9 171,02 грн. – трьох відсотків річних, 42804,03 грн. – інфляційних втрат та 2199,05 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 02.08.2018р.

Суддя Запотічняк О.Д.