Рішення № 75635264, 01.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.08.2018Справа № 910/6675/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Заводська, 23)

до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6)

про стягнення 259 312,34 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» до Міністерства оборони України про стягнення 259 312,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору №286/2/17/145 від 12.09.2017 не здійснив оплату поставлених та прийнятих згідно Актів прийому № 11 та № 12 комплектів продуктів харчування за каталогом, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 259 312,34 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6675/18 та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

26.06.2018 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив, у якому відповідач зазначав, що на підставі укладеного між сторонами договору від 12.09.2017 №286/2/17/145 позивачем поставлялись продукти харчування до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, для особового складу. Згідно із Специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору, строк поставки товару встановлено з 01.10.2017 до 31.12.2017, загальна вартість товару, що поставляється складає 1 432 508,40 грн. За доводами відповідача, відповідно до накладних № 11 та № 12 та акту звіряння розрахунків від 29.01.2018, які долучені до матеріалів позовної заяви, вбачається, що сторонами виконано зобов'язання за договором, зокрема відповідачем оплачено товар на загальну суму 1 432 508,40 грн. з даного Акту 29.01.2018 також вбачається, що поставлено позивачем товар понад суму договору на поставку товару на 2017 рік. А тому враховуючи приписи ст. 23 Бюджетного кодексу України та умови договору у відповідача відсутні підстави для оплати такого товару, у зв'язку чим відповідач просить суд відмовити у позові в повному обсязі.

Позивачем 20.07.2018 подано через загальний відділ діловодства суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що поставка товару за договором останнім здійснювалась виключно за заявками відповідача. Також позивач зазначив, що сторонами 15.01.2018 укладено додаткову угоду № 2 до договору, якою було збільшено ціну договору на 286 501,68 грн. Також позивач, зазначає, що посилання відповідача на норми Бюджетного кодексу України не звільняє останнього від обов'язку виконати грошове зобов'язання за договором, з посиланням на правову позицію ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав та основних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терен ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004.

Відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 01.06.2018, не подав заперечення на відповідь на відзив, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

12 вересня 2017 року між Міністерством оборони України, в особі директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України (надалі - замовник/відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР (надалі - постачальник/позивач) укладено договір на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (1589) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах) № 286/2/17/145 (надалі - договір), відповідно до рішення тендерного комітету замовника від 30.08.2017 №75/501/6.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується у 2017 році здійснити постачання замовнику у зумовлені строки продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах, а замовник прийняти та оплатити вказаний товар відповідно до умов договору та замовлення.

Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею імені Івана Богуна, м. Боярка, для особового складу якого будуть постачатися продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування. Одержувачем товару є представник замовника (п.1.2., 1.3. договору).

Згідно з п. 1.4. договору кількість, асортимент та строки постачання продуктів харчування визначаються представником замовника заявкою, відповідно до каталогу продуктів харчування (далі - каталог), затвердженого Міністерством оборони України 01.04.2017 року (Додаток № 14.1.1.). Заявка подається представником замовника у будь-якому зручному для сторін форматі, у тому числі електронною поштою.

У п. 1.6. договору сторонами погоджено загальну вартість продуктів харчування що постачається, а саме 1 432 508,40 грн, з ПДВ, а також строки поставки - з 01.10. до 31.12.2017 року.

Приймання продуктів харчування згідно каталогу за кількістю та якістю оформляється актом приймання (форма 40 (додаток № 14.1.4), який складає представник замовника на кожне постачання товару після закінчення його приймання в трьох примірниках. Належним чином оформлені документи: акт приймання, видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження (додаток № 14.1.45), відповідно до наказу Міністерства оборони України № 757 від 31.12.2016 є підтвердженням приймання товару (п. 4.4. договору).

Розрахунки за фактично поставлені продукти харчування (каталог продуктів харчування за каталогом продуктів харчування проводиться замовником безготівковим розрахунком з його розрахункового рахунку протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства чи уповноваженого особою представника постачальник (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 12.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 28.12.2017, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 березня 2018 року, а частині проведення розрахунків до повного їх завершення. Після закінчення терміну дії договору звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння.

Додатковою угодою № 2 від 15.01.2018 сторонами внесено зміни до п. 1.6. договору в частині постачання продуктів харчування, зокрема 01.01.до 24.01.2018 та вартості товару що постачається у цей період - 286 501,68 грн.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, представником замовника подано заявки-підтвердження на постачання продуктів харчування № 1866 від 21.12.2017 на суму 152 041,64 грн та №1911 від 27.12.2017 на суму 107 270,70 грн. Вказані заявки були виконані з боку постачальника, що підтверджується актами прийому, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме № 11 на суму 107 270,70 грн та № 12 на суму 152 041,64 грн. Позивачем також було виставлені замовнику рахунки-фактури на оплату товару № 12 від 22.12.2017 та № 11 від 27.12.2017, які за доводами позивача, так і не були оплачені. У зв'язку з чим у відповідач утворився борг перед позивачем на загальну суму 259 312,34 грн, що також підтверджується актом звіряння розрахунків між сторонами за договором № 286/2/17/145, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого їх печатками.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв на адресу відповідач претензію № 803 від 27.03.2018 з вимогою погасити заборгованість, яка отримана відповідачем 30.03.2018 проте залишена без виконання.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 6.1. договору розрахунки за фактично поставлені продукти харчування (каталог продуктів харчування за каталогом продуктів харчування проводиться замовником безготівковим розрахунком з його розрахункового рахунку протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міноборони за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства чи уповноваженого особою представника постачальник.

Матеріалами справи (рахунки-фактури №12 від 27.12.2017, №12 від 22.12.2017, акти приймання №№11,12, видаткові накладні № 11 від 10.12.2017, № 12 від 17.12.2017 та заявки-підтвердження на постачання продуктів харчування № 1866 від 21.12.2017 на суму 152 041,64 грн та №1911 від 27.12.2017 на суму 107 270,70 грн) підтверджується надання позивачем відповідачу на виконання умов цього договору послуг щодо поставки продуктів харчування на загальну суму 259 312,34 грн.

Акти приймання №№11,12, та видаткові накладні № 11 від 10.12.2017, № 12 від 17.12.2017 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів невиконання чи неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Доказів оплати товару у строки, визначені умовами договору, суду не надано.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання

Отже, з урахуванням п. 6.1. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар, проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 259 312,34 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 259 312,34 грн

Щодо посилання відповідача на відсутністю бюджетного фінансування та норми Бюджетного кодексу України, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а тому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання своїх грошових зобов'язань є безпідставними та не обґрунтованими.

Умовами п. 6.1 договору в частині оплати прийнятих робіт передбачено, що оплата здійснюється за умов надходження бюджетних коштів передбачених на зазначені цілі. Однак, дана умова не є ні визначенням строку/терміну виконання зобов'язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати, ні відкладальною обставиною, так як в даному випадку вона стосується лише обов'язків відповідача щодо оплати наданих послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України відкладальна обставина має змінювати права та обов'язки сторін.

Крім цього, слід зазначити, що за змістом частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. В силу статті 614 того ж Кодексу, «особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання».

Тобто, чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування наданих пільг від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

У відповідності до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а згідно з частиною 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р. та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, в свою чергу, заперечення відповідача наведені у відзиві, повністю спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 236-241, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Узин, вул. Заводська, буд. 23; ідентифікаційний код 33882399) заборгованість у розмірі 259 312 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч триста дванадцять) грн 34 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 889 (три тисячі вісімсот вісімдесят дев'ять) грн 69 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01.08.2018

Суддя Пукшин Л.Г.