Рішення № 75635256, 02.08.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2018Справа №910/7219/18

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 12 581,82 грн

Без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 12 581,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серія АМ №105818 від 16.05.2016 здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому у нього відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993 Цивільного кодексу України позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "TOYOTA RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, водієм якого скоєно ДТП, застрахована Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА", а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування шкоди в розмірі 12581,82 грн покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/7219/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

27.06.2018 через відділ автоматизованого документообігу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що в матеріалах справи відсутній звіт експерта-автотоварознавця з розрахунком вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а також у зв'язку з тим, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування впродовж року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що у відповідності до п.п.37.41.4 та п.37.1 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для відмови у виплати страхового відшкодування.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

16.05.2016 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серія АМ №105818, предметом якого відповідно до п.3.1 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом.

При цьому, відповідно до п.5 Особливих умов страхування до вказаного Договору, застрахованим транспортним засобом є автомобіль "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За змістом п.6 Особливих умов страхування, до страхових ризиків відноситься, зокрема, дорожньо-транспортна подія; безумовна франшиза - 0.

Згідно п.8 Особливих умов страхування до договору серії АМ №105818 від 16.05.2016 період відповідальності за даним договором складає з 21.05.2016 по 20.05.2017.

Як вбачається з довідки про дорожньо-транспортну пригоду №97073040, 22.07.2016 о 12 год. 30 хв. в місті Києва на проспекті Московському, 21 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, водій ОСОБА_1, та "TOYOTA RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу "TOYOTA RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 п.п.2.3.б, 13.1 Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено вищезазначеною постановою Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2016 по справі №756/10487/16-п.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що 22.07.2016 страхувальник звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземних транспортних засобів.

Відповідно до рахунків-фактур №СЧ-1607074 від 16.08.2016, складеного ФОП Островським Андрієм Миколайовичем та №СЧ-1607075 від 16.08.2016, складеного Філією "Автоцентр на Московському" Публічного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація", визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на суму 4 158,00 грн та 8 423,82 грн відповідно.

Як вбачається зі страхового акту №UA2016072800028/L01/01 від 02.09.2016, страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 12 581,82 грн.

02.09.2016 позивачем на виконання умов Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серія АМ №105818 від 16.05.2016 було перераховано на рахунок Фізичної особи - підприємця Островського Андрія Миколайовича 4 158,00 грн та на рахунок Філії "Автоцентр на Московському" Публічного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація" 8 423,82 грн страхового відшкодування, що підтверджується платіжними дорученнями №45490 від 02.09.2016 та №45491 від 02.09.2016.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року №3-50гс15.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 22.07.2016 транспортного засобу "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 12581,82 грн.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача у відзиві на позов на те, що самі лише рахунки на оплату не є належним доказами визначення розміру збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як Страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 12 581,82 грн відповідно до встановлених Полісом №АЕ/3475166 лімітів відшкодування по майну та франшизи.

При цьому, відомостей стосовно звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату страхового відшкодування матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях ст.1166 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу "TOYOTA RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 підтверджена постановою Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2016 по справі №756/10487/16-п.

Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" посилається на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "TOYOTA RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 22.07.2016, була застрахована відповідачем згідно полісу №АЕ/3475166 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Наразі, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу №АЕ/3475166 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" транспортним засобом є "TOYOTA RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 22.07.2016, розмір франшизи складав нуль.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідка про дорожньо-транспортну пригоду №97073040, постанова Оболонського районного суду міста Києва від 30.09.2016 у справі №756/10487/16-п та поліс №АЕ/3475166 є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника (водія) транспортного засобу "TOYOTA RAV4", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 саме відповідачем.

Положення ст.22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.

У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

У такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).

При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

Відтак, у силу приписів статі 514 Цивільного Кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього, що в цьому випадку полягає в набутті права отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ узятих на себе зобов'язань виключно за умови подання йому у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.

При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №910/7449/17.

Частиною 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні від 10.11.2005 Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини» зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якою було спричинено пошкодження застрахованому у позивач транспортному засобу "ЗАЗ VIDA", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, відбулась 22.07.2016. При цьому, як вже зазначалось, відомостей стосовно звернення до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування в досудовому порядку матеріали справи не містять, а до суду позивач звернувся з розглядуваним позовом лише 04.06.2018 (про що свідчить відмітка на штемпелі відділення поштового зв'язку, проставленому на конверті).

Таким чином, за висновками суду, позивачем було пропущено встановлений статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк на звернення до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі №910/13407/17.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статтей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевказані обставини, приймаючи неподання позивачем заяви на виплату страхового відшкодування за полісом №АЕ/3475166 протягом одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 12 581,82 грн - відмовити.

2. Судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В.В. ДЖАРТИ