Рішення № 75635118, 30.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2018Справа № 910/5385/18за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебют-Центр"

до Приватного підприємства "Будремкомплект"

про стягнення 81 533,57 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебют-Центр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Будремкомплект» про стягнення 81533,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 192 від 01.12.2015, у зв'язку з чим позивач направив на адресу Приватного підприємства "Будремкомплект" претензію №20/03-18 від 17.01.2018 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 88457,64 грн., однак вказану вимогу було задоволено частково, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 68457,64 грн., інфляційні втрати у розмірі 3141,78 грн., пеню у розмірі 9079,52 грн. та 3% річних у розмірі 874,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2018 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебют-Центр» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом: надання до суду відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.

14.05.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Так, 02.05.2018 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, однак жодного належного обґрунтування необхідності проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін позивачем надано не було.

З огляду на наведене, враховуючи, що предметом позову у справі №910/5385/18 є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2018 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, праву розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебют-Центр» (постачальник) та Приватним підприємством «Будремкомплект» (покупець) укладено договір поставки № 192 (надалі - Договір), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар в порядку і на умовах, передбачених цим договором, а покупець зобов'язався прийняти і сплатити його вартість.

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування, кількість, асортимент, ціна і вартість товару вказуються в накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору, а згідно із п.1.3. загальна сума Договору визначається як наростаюча сума по всіх поставках, виконаних постачальником протягом всього терміну дії цього Договору.

Постачальник зобов'язаний відправити покупцеві наступні документи: накладну, електронну податкову накладну, зареєстровану в Єдиному державному реєстрі податкових накладних відповідно до норм Податкового кодексу України, рахунок.

Покупець зобов'язаний повернути постачальнику підписану накладну, а також направити оригінал доручення на особу,яка має повноваження отримувати товар та підписувати відповідні документи, впродовж 10 календарних днів з дати поставки.

Згідно з п. 2.5. Договору, перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається у момент його фактичного отримання покупцем на складі постачальника.

У п. 5.2. Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється Покупцем на умові відстрочення платежу на 7 календарних днів з моменту відвантаження товару за безготівковим розрахунком.

Додатковою угодою №1 від 01.01.2017 до Договору сторони погодили, що приймання товару з перевіркою відповідності, кількості та якості здійснюється наступними уповноваженими особами покупця: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято у власність товар загальною вартістю 98457,64 грн., згідно із переліком у наступних видаткових накладних: № 211593 від 02.11.2017 на суму 30 659,42 грн.; № 215756 від 08.11.2017 на суму 15087,02 грн.; № 213063 від 14.11.2017 на суму 42849,60 грн.; № 222714 від 14.11.2017 на суму 3703,02 грн.; № 212039 від 25.11.2017 на суму 6158,58 грн. Вказані накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Судом встановлено, що позивач направив на адресу Приватного підприємства "Будремкомплект" претензію №20/03-18 від 17.01.2018 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 88457,64 грн.

Судом встановлено, що відповідачем виконано свої зобов'язання частково та згідно з платіжним дорученням № 1199 від 14.11.2017 сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 10000 грн.; платіжним дорученням № 1327 від 31.01.2018 сплачено позивачу 10000 грн., платіжним дорученням № 1341 від 07.02.2018 відповідач сплатив 10000,00 грн. в рахунок оплати вартості товару.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 192 від 01.12.2015, у зв'язку з чим позивач направив на адресу Приватного підприємства "Будремкомплект" претензію №20/03-18 від 17.01.2018 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 88457,64 грн., однак вказану вимогу було задоволено частково, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 68457,64 грн., інфляційні втрати у розмірі 3141,78 грн., пеню у розмірі 9079,52 грн. та 3% річних у розмірі 874,63 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, постачальник зобов'язаний відправити покупцеві наступні документи: накладну, електронну податкову накладну, зареєстровану в Єдиному державному реєстрі податкових накладних відповідно до норм Податкового кодексу України, рахунок. Покупець зобов'язаний повернути постачальнику підписану накладну, а також направити оригінал доручення на особу,яка має повноваження отримувати товар та підписувати відповідні документи, впродовж 10 календарних днів з дати поставки.

Згідно з п. 2.5. Договору, перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається у момент його фактичного отримання покупцем на складі постачальника.

У п. 5.2. Договору сторони погодили, що розрахунок за поставлений товар здійснюється Покупцем на умові відстрочення платежу на 7 календарних днів з моменту відвантаження товару за безготівковим розрахунком.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору постачальником було поставлено, а покупцем прийнято у власність товар загальною вартістю 98457,64 грн., згідно із переліком у наступних видаткових накладних: № 211593 від 02.11.2017 на суму 30 659,42 грн.; № 215756 від 08.11.2017 на суму 15087,02 грн.; № 213063 від 14.11.2017 на суму 42849,60 грн.; № 222714 від 14.11.2017 на суму 3703,02 грн.; № 212039 від 25.11.2017 на суму 6158,58 грн. Вказані накладні підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Як встановлено судом, відповідачем виконано свої зобов'язання частково та згідно з платіжним дорученням № 1199 від 14.11.2017 сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 10000 грн.; платіжним дорученням № 1327 від 31.01.2018 сплачено позивачу 10000 грн., платіжним дорученням № 1341 від 07.02.2018 відповідач сплатив 10000,00 грн. в рахунок оплати вартості товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, станом на дату звернення позивачем до суду та розгляду спору судом, відповідачем не сплачено в повному обсязі вартість поставленого йому товару сума заборгованості становить 68457,64 грн., доказів протилежного, а саме доказів сплати вказаної суми коштів сторонами не надано.

Відтак, наявність та обсяг заборгованості відповідача за Договором у розмірі 68457,64 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв'язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні збитки - 3141,78 грн. та 3% річних - 874,63 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що він розрахований за кожною накладною з урахуванням часткових оплат відповідача та моменту виникнення зобов'язання з оплати за кожною накладною по 25.04.2018, у зв'язку з чим є обґрунтованим, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9079,52 грн. пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 6.3. Договору сторони визначили, що в разі прострочення оплати товару, вказаного в пункті 5.2. Договору терміну відстрочення платежу, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла в період сплати пені від суми простроченого платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він розрахований за кожною накладною з урахуванням часткових оплат відповідача та моменту виникнення зобов'язання з оплати за кожною накладною, по 25.04.2018, що не перевищує визначеного ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку нарахування пені,у зв'язку з чим є обґрунтованим, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору з огляду на задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Будремкомплект» (04077, м. Київ, вул. Дніпроводська, 1-А; ідентифікаційний код: 34427153) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебют-Центр» (08290, Київська обл., м. Ірпінь, селище міського типу Гостомель, вул. Центральна, 1-О; ідентифікаційний код: 39421842) основний борг у розмірі 68457 (шістдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 64 коп., інфляційні втрати у розмірі 3141 (три тисячі сто сорок одна) грн. 78 коп., 3% річних у розмірі 874 (вісімсот сімдесят чотири) грн. 63 коп., пеню у розмірі 9079 (дев'ять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 52 коп. та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева