Постанова № 75631885, 31.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2018 року

м. Київ

справа №761/622/17

провадження №22-ц/796/5339/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.,

суддів - Музичко С.Г., Кулікової С.В.

за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року у складі судді Макаренко І.О.

у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом про стягнення грошових коштів, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь 75 954 грн. 40 коп.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1, маючи намір придбати квартиру, домовилась про зустріч з ОСОБА_2 та передала йому 2 850 доларів США в рахунок завдатку за квартиру, про що останній власноручно склав розписку.

Згодом позивач дізналася про те, що на момент отримання ОСОБА_2 від неї коштів в якості завдатку за квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1, відповідач не був власником або заставодержателем вказаної квартири та не мав права на її продаж.

Зазначає, що неодноразово телефонувала відповідачу та просила повернути отримані ним кошти, проте ОСОБА_2 став уникати її телефонних дзвінків.

В жовтні 2016 року надіслала на адресу відповідача листи-вимоги, у яких також просила повернути надані відповідачу грошові кошти.

Посилаючись на статтю 1212 ЦК України, вказує на те, що відповідач безпідставно користується отриманими від неї коштами, ухиляється від обов'язку їх повернення, у зв'язку з чим ОСОБА_1 була змушена звернутися до суду.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 75 954,40 грн., а також судовий збір у сумі 800,00 грн.

У лютому 2018 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 квітня 2018 року в задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, 11 травня 2018 року представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати заочне рішення суду та прийняти нову постанову, якою ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що ОСОБА_2 не повідомлявся належним чином про дату та час судового засідання, на підтвердження посилається на наявність в матеріалах справи конверта, повернутого за закінченням терміну зберігання (а.с. 49).

Крім того, вказує на те, що оригіналу долученої позивачем до матеріалів справи розписки не існує, оскільки він був знищений ОСОБА_2 наприкінці 2016 року при поверненні йому оригіналу розписки особисто ОСОБА_1

Вважає, що позивач посилається на неіснуючий документ, оскільки до матеріалів справи ОСОБА_1 долучено або кольорову ксерокопію розписки, або переписану розписку іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_2

Позивач не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIIIАпеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Учасники справи повторно не з'явилися в судове засідання, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_2 не мав правових підстав укладати договір купівлі-продажу квартири, яка йому не належить, а тому отримані ним грошові кошти в якості завдатку за продаж вищевказаної квартири набуті ним безпідставно.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Проте, рішення суду не відповідає вказаним нормам, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення відповідно до заявлених позовних вимог.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом установлено, що 27 березня 2016 року ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 завдаток за квартиру, що знаходиться на АДРЕСА_1, у розмірі 2 850 доларів США, на підтвердження надала оригінал розписки ОСОБА_2 про отримання вказаних грошових коштів (а.с. 25).

Як убачається з тексту розписки, угода мала відбутися до 18 квітня 2016 року включно, проте договір купівлі-продажу квартири укладено не було, а зобов'язання у позивача щодо сплати вартості квартири не виникло.

21 жовтня 2016 року позивач направляла відповідачу лист-вимогу про повернення грошей, який був отриманий ОСОБА_2, однак відповідач жодних дій не вчинив, відповіді не надав та кошти не повернув.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій нормі закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 29 вересня 2014 року № 6-122цс14 та Верховного Суду від 18 квітня 2018 року № 668/7704/15-ц.

Отже, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, місцевий суд не врахував наявність розписки та правову природу правовідносин, які виникли між сторонами та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли не договірні правовідносини, а правовідносини щодо набуття майна без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), що регулюється статтею 1212 ЦПК України.

Крім того, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_3 зазначав, що його довіритель ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Ухвалюючи заочне рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Позивач в судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримала та просила його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Згідно з положеннями частини першої статті 158 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Згідно із частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на момент розгляду справи) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

На підставі статті 224 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення) суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов'язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення).

При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого невідоме, навіть після звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розміщуються відповідні оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 9,10 статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення).

В матеріалах справи міститься конверт з відміткою «Судова повістка», направлений судом на адресу ОСОБА_2 та повернений за закінченням терміну зберігання (а.с. 49).

07 вересня 2017 року суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача і відповідача та ухвалив заочне рішення, не перевіривши отримання судової повістки відповідачем.

Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що, розглянувши справу за відсутності відповідача, місцевий суд порушив його права на участь у судовому процесі, крім того, місцевий суд неправильно встановив правову природу розписки, виданої ОСОБА_2 ОСОБА_1, оскільки за змістом останньої він отримав в якості завдатку 2 850 доларів США у рахунок укладання в майбутньому договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1, а отже, зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу у майбутньому нерухомого майна, а тому суд неправильно застосував положення статті 1212 ЦК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило його права на участь у судовому засіданні, є обґрунтованими, а порушення судом норм матеріального та процесуального права є підставами для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового.

Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта щодо справжності наявної в матеріалах справи розписки, оскільки учасниками справи не порушувалось питання про призначення почеркознавчої експертизи, а суд, відповідно до чинного законодавства, призначає експертизу за клопотанням учасника (учасників) справи.

Таким чином, місцевим судом порушено норми процесуального права щодо порядку постановлення заочного рішення, а також щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а також порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов'язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Відповідно до статті 374 ЦК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що заочне рішення місцевого суду підлягає скасуванню, а в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 200 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 200 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Повне судове рішення складено 31 липня 2018 року.

Головуючий: В.А. Кравець

Судді: С.Г. Музичко

С.В. Кулікова