Постанова № 75630748, 26.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Єгупенко В.В.

26 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1671/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Курило Л.В.,

суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,

за участю секретаря судового засідання - Патової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 року (дата складення повного тексту рішення не зазначена) по справі № 820/1671/18

за позовом ОСОБА_1

до Харківського обласного військового комісаріату , Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати п. 29 протоколу №9 від 26.01.2018 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум;

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок за формою (додаток 13 наказу №530) з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 6 квітня 2017 року) у Порядку, затвердженому постановою КМУ №975 від 25.12.2013 р., та наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Законом від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 2004-VIII від 6 квітня 2017 року) у Порядку, затвердженому постановою КМУ №975 від 25.12.2013 р., та наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 року, з урахуванням раніше виплаченої суми;

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15-денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення;

- зобов'язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45-денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано п. 29 протоколу №9 від 26.01.2018р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.

Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок за формою (додаток 13 наказу №530) з урахуванням раніше виплаченої суми та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату (доплату) позивачу одноразової грошової допомоги з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Закону від 20.12.1991р. № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII від 6 квітня 2017 року) у Порядку, затвердженому постановою КМУ №975 від 25.12.2013 р., та наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014р.

Зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання про перерахунок та призначення одноразової грошової допомоги позивачу з дотриманням розмірів одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Закону від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 2004-VIII від 6 квітня 2017 року) у Порядку затвердженим постановою КМУ №975 від 25.12.2013 та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014, з урахуванням раніше виплаченої суми.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Міністерством оборони України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на те, що при призначенні позивачу одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України діяло правомірно, на підставі та відповідно до вимог діючого законодавства, а тому висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення є неправомірними.

Представник позивача надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Міністерства оборони України підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Представник Харківського обласного військового комісаріату у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 26.07.2018 р. за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, переглянувши в межах апеляційної скарги рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в період з 17.01.1986 року по 10.11.1987 року у складі діючої армії під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов'язку) в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1 від 24.10.1985 року (а.с. 24).

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААБ № 702974 від 28.01.2015 р. з 01.02.2015 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності з причин поранення, контузії та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 14).

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 01.02.2017 року ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с.25).

Позивач звернувся до відповідачів з метою отримання одноразової грошової допомоги.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно з п. 9 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 72 від 07.07.2017 року відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Не погодившись з таким рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.08.2017 р. (справа №642/3820/17), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 р., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано п. 9 протоколу №72 від 07.07.2017 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум.

Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" ОСОБА_1 Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Порядку затвердженим постановою КМУ №975 від 25.12.2013 р. та наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014р. Зобов'язано Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги згідно: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у Порядку затвердженим постановою КМУ №975 від 25.12.2013р. та наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014р. Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат відповідно до ст. 267 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення. Зобов'язано Міністерство оборони України відповідно до ст. 267 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Як убачається із п. 29 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2018 р. № 9, на виконання постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 28.08.2017 р. за справою №642/3820/17 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 р. скасовано п. 9 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.07.2017 р. № 72 в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності рядовому в запасі ОСОБА_1 (Харківський ОВК), та прийнято нове рішення про призначення допомоги рядовому у запасі ОСОБА_1, якого 10.12.1987 р. звільнено зі строкової військової служби та 01.02.2015 р. під час повторного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІ групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (довідка МСЕК серія 10ААБ №702974 від 28.01.2015 р.), в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 243600,00 грн. (двісті сорок три тисячі шістсот гривень) (а.с. 10).

Не погоджуючись з п.29 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2018 р. №9, в частині розміру нарахованої одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством оборони України були порушені права позивача стосовно розміру одноразової грошової допомоги, передбаченої пп. б) п.1 ст. 16-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції Закону № 2004-VIII 6 квітня 2017 року).

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Положеннями ст. 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні №1-7/2013 від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 28.08.2017 р. (справа №642/3820/17), яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 р., є обов'язковою до виконання на всій території України.

Як вбачається зі змісту вищевказаних судових рішень, позивач звертався із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Через відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, у судовому порядку зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів - Міністерства оборони України щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, а Міністерство оборони України - повторно розглянути висновок та документи, подані Харківським військовим комісаріатом, та вирішити питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013р. "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014р.

Рішенням суду по вказаній справі право на грошову допомогу позивачу було визначено на підставі пп.4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей" (в редакції Закону України № 328-V від 03.11.2006 року, № 5040-VI від 04.07.2012 року), відповідно до якої одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Пункт 29 протокольного рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум №9 від 26.01.2018 р. прийнято саме на виконання вказаного судового рішення.

Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскаржуване протокольне рішення прийнято за результатами повторного розгляду питання про призначення позивачу одноразової грошової допомоги на виконання та з урахуванням правової позиції, висловленої вже у судовому рішенні у справі № 642/3820/17 про розмір одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Законів України №328-V від 03.11.2006 року, №5040-VІ від 04.07.2012 року).

З приводу посилань представника позивача та позиції суду першої інстанції про те, що Законом України № 2004 -VІІІ від 06.04.2017 року стаття 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладена у новій редакції, та на час прийняття оскаржуваного рішення вказаний Закон України №2004-VІІІ від 06.04.2017 року був чинний, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Законів України №328-V від 03.11.2006 року, №5040-VІ від 04.07.2012 року), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;

смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;

встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві;

отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", указами Президента України.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 року), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;

смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;

встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", указами Президента України.

Згідно зі ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Законів України №328-V від 03.11.2006 року, №5040-VІ від 04.07.2012 року), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб.

На підставі статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону України №2004-VІІІ від 06.04.2017 року), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Частиною 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановленні інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Аналізуючи викладені вище норми, колегія суддів дійшла до висновку про те, що розмір одноразової грошової допомоги у разі інвалідності такої категорії осіб залежить від часу встановлення групи інвалідності, тобто від дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №1519/983/2012.

Відповідно до п.2 Прикінцевих Положень Закону України №2004-VIII від 06.04.2017 року, дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Отже, з аналізу норм права вбачається, що дія закону, яким збільшено розмір одноразової грошової допомоги не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Судом встановлено, що до 07.05.2017р. (набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" ) відповідачем не приймалося рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або отримання позивачем замість зазначеної допомоги інших компенсаційних виплат відповідно до законодавства.

Колегія суддів зауважує, що стаття 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції Закону, що діє з 07.05.2017р.) розповсюджується на категорії військовослужбовців, які зазначені пп. 4 п. 2 ст. 16 цього Закону, а саме: військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Отже, ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції Закону , що діє з 07.05.2017р. ) не підлягає застосуванню у спорах за участю військовослужбовців строкової служби.

Таким чином, п. 29 протоколу №9 від 26.01.2018р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, прийнято відповідачем правомірно, в межах повноважень та у спосіб встановлений законом, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2018 по справі № 820/1671/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. КурилоСудді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 31.07.2018р.