Постанова № 75630641, 31.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1719/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року, (суддя Бадюков Ю.В., повний текст складено 25.04.2018 року) по справі № 820/1719/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області третя особа Київський РВ у м.Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДМС України в Харківський області у нездійсненні в оформленні та видачі громадянину В’єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з втратою посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР № НОМЕР_1 від 19.01.2012 року за заявою від 20.02.2018 року;

- зобов'язати ГУ ДМС України в Харківський області здійснити громадянину В’єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР № НОМЕР_1 від 19.01.2012 року за заявою від 20.02.2018 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року задоволено частково позов.

Скасовано рішення ГУ ДМС України в Харківський області від 22.02.2018 р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні.

Зобов'язано ГУ ДМС України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 352, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС України в Харківській області.

ГУ ДМС України в Харківський області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на відсутність підстав для оформлення та видачі посвідки на постійне проживання з урахуванням Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 року, зазначає, що приймаючи рішення про зобов'язання відповідача видати нову довідку позивачу, суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження міграційного органу.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування зазначив, що відповідачем не доведено відсутність підстав для видачі нової посвідки позивачу замість втраченої.

Також позивачем подана заява, в якій він просив вирішити питання щодо відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у сумі 2500,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заяви про відшкодування витрат, відзивів на них, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., є громадянином В’єтнаму, з 19.01.2012 року документований посвідкою на постійне проживання в Україні, терміном дії - безстроково, що підтверджується копією паспорту з перекладом на українську мову, посвідки на постійне проживання (а.с. 17 - 19).

У зв'язку з втратою посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 15.02.2018 року звернувся до Київського відділу поліції ГУ НП в Харківський області із відповідною заявою.

За результатами розгляду заяви, встановлено, що 11.02.2018р. близько 09.00 год. за адресою м. Харків, вул. Л.Сердюка, 56 на зупинці громадського транспорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1., з необережності втратив посвідку на постійне проживання ( серія ХР № НОМЕР_1 вид УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 19.01.2012р.).Вжитими заходами встановити обставини зникнення та місце знаходження втрачених документів не надалося можливим, в звязку з чим подальший розгляд матеріалу припинено, про що складено відповідний висновок від 15.02.2018р. (а.с. 20).

20.02.2018 року позивач звернувся до Київського РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківський області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з її втратою, яким заяву направлено до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області (а.с. 216, 217).

22.02.2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Харківський області за результатами розгляду заяви прийнято рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання на підставі пп. 6 п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 року , у вигляді відповідної відмітки на заяві. (зворотна сторона а. с. 217)

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області щодо не оформлення та не видачі йому посвідки на постійне проживання, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, скасував рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області від 22.02.2018 р. про відмову ОСОБА_1 в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні як протиправне та зобов'язав відповідача здійснити оформлення та видачу нової посвідки.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251.

Згідно ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з п. 22 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251 (далі - Порядок №251) у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання.

Про втрату посвідки іноземець та особа без громадянства або приймаюча сторона зобов'язані негайно повідомити органу Національної поліції за місцем її втрати та територіальному органу або підрозділу ДМС за місцем видачі посвідки, який інформує про це протягом п'яти днів ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що у зв'язку із втратою посвідки на постійне проживання позивач повідомив орган Національної поліції за місцем її втрати, звернувся за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну, до територіального органу ДМС надавши відповідні документи.

Аналогічні положення щодо підстав, переліку документів, які подаються, та порядку подання документів для обміну посвідки на постійне проживання передбачено Тимчасовим порядком розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 року № 681 (далі - Тимчасовий порядок №681).

Згідно з п.11 Порядку №251 за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Відповідно до пп. 6 п. 17 Порядку № 251 рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в інших випадках, передбачених законами.

Згідно з п.п. 4.5, 4.6 Тимчасового порядку №681 працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.

Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві із зазначенням терміну (у разі обміну посвідки на тимчасове проживання), до якого видається посвідка, або про причини відмови в її видачі.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що рішення про відмову у видачі нової посвідки приймається міграційним органом із зазначенням причин відмови, про що у заяві робиться відмітка.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.02.2018 року ГУ ДМСУ в Харківській області проставлена відмітка від 22.02.2018 року про відмову в оформленні посвідки на підставі пп. 6 п. 17 Порядку № 251 (інші випадки, передбачені законами).

Враховуючи, що п.п.6 п.17 Порядку № 251 не містить конкретно визначних обставин, що є підставою для відмови, а є бланкетною нормою, яка відсилає до іншого законодавства, колегія суддів вважає, що зазначення в рішенні про відмову в видачі довідки лише норми права (пп.6 п.17 Порядку № 251) не є рішенням, що містить зазначення причин відмови.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення відповідача від 22.02.2018 року не містить причин відмови позивачу в оформленні та видачі нової посвідки, а тому є неправомірним, прийнято не на підставі та не у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду примусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої, не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе зазначені вище дискреційні повноваження міграційної служби, у зв'язку з чим позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту прав, свобод, інтересів позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2018 року,із прийняттям за її результатами розгляду рішення, в порядку та строки, встановлені законом, а тому суд вважає за необхідне вийти за межі позовних відповідно до ч.2 ст.9 КАС України.

Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає наступне.

17.07.2018 року позивач звернувся до апеляційного суду з заявою про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу у сумі 2500,00 грн., до якої додав договір про надання правничої допомоги № Д-17/18 від 15.02.2018 р., укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Вітер Н. В., додаткову угоду до нього, акт виконаних робіт (надання послуг) від 16.07.2018 року, квитанцію про оплату послуг у сумі 2500,00 грн. від 22.06.2018 року (а.с.186-189,191).

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 61-3416св18.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги вартість послуг адвоката за складання відзиву на апеляційну скаргу становить від 2500,00 грн., згідно акту виконаних робіт (надання послуг) адвокатом складено відзив на апеляційну скаргу, сума послуги 2500,00 грн.

Проте колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи, зокрема договір, акт виконаних робіт (надання послуг) не містять зазначення кількості часу, витраченого адвокатом на складання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, ціна позову за немайновий спір становить 704,80 грн., об'єм наданих послуг, та відсутність детального опису наданої послуги, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, у зв'язку з чим заява про відшкодування судових витрат не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Із врахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зобов'язання відповідача здійснити оформлення та видачу нової посвідки з викладенням в редакції: зобов'язання міграційного органу повторно розглянути заяву позивача від 20.02.2018 року.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 по справі № 820/1719/18 змінити в частині зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., та викласти абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., про обмін посвідки від 20.02.2018 року в зв'язку з втратою.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2018 року по справі № 820/1719/18 - залишити без змін.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Л.В. Курило О.В. Присяжнюк