Постанова № 75630582, 01.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 489/4980/17

Категорія: 3.7.1 Головуючий в 1 інстанції: Тихонова Н.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Джабурія О.В.

суддів: Вербицька Н. В. Турецької І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою інспектора управління патрульної поліції у м. Миколаєві 4 роти 4 батальйону лейтенанта поліції Ковальського Євгена Вадимовича на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.07.2018р. по справі № 489/4980/17 за позовом ОСОБА_2 до управління патрульної поліції у м. Миколаєві Головного управління національної поліції України в Миколаївській області , інспектора управління Патрульної поліції у м. Миколаєві 4 роти 4 батальйону лейтенанта поліції Ковальського Євгена Вадимовича, управління Патрульної поліції у м. Миколаєві Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

19 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до управління Патрульної поліції у м. Миколаєві ГУ НП України в Миколаївській області, інспектора управління патрульної поліції у м. Миколаєві 4 роти 4 батальйону лейтенанта поліції Ковальського Є.В., яким просив визнати протиправними дії інспектора патрульної поліції та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР № 022179 від 14.10.2017 року та закрити провадження у справі.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що 14 жовтня 2017 року ОСОБА_2 прийшов до гаражу № АДРЕСА_1, оскільки мав намір залишити там свої речі та піти додому. Проте, в цей час до нього підійшов інспектор патрульної поліції та почав звинувачувати, що він керував транспортним засобом, а саме мопедом та порушив правила дорожнього руху. При з'ясуванні обставин справи інспектору було повідомлено, що позивач не має жодних транспортних засобів у власності та не має ніякого відношення до обставин адміністративного правопорушення. Після цього працівниками патрульної поліції, було вирішено доставити позивача до відділу поліції для проходження освідкування на стан алкогольного сп'яніння.

Інспектором винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР № 022179 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за порушення вимог ч. 5 ст. 121 КпАП України та ч. 1 ст. 126 КпАП України, посилаючись на те, що позивач начебто керував транспортним засобом мопедом без мотошолому, чим порушив вимоги п. 2.3 г ПДР України, не мав при собі посвідчення водія на праві керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги 2.1.5 ПДР України.

Позивач вважає, що постанова про адміністративне правопорушення серії БР № 022179 від 14.10.2017 року винесена інспектором патрульної поліції неправомірно та необґрунтовано, з наступних підстав.

Інспектором патрульної поліції не було роз'яснено вимоги відповідно до ч. 1 ст. 268 КУпАП, а саме знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо;

Також позивач вважає, що інспектором патрульної поліції незаконно розглянуто справу на АЗС «WOG» за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 121-а, куди його було доставлено, хоча законом дозволяється розглядати справу виключно за місце знаходження органу, який уповноважений розглядати такі справи.

Крім того, на думку позивача, інспектором патрульної поліції було порушено вимоги щодо процедури розгляду справи, ст. 278, ст. 279 КУпАП, а саме не було оголошено яка саме справа розглядається, хто притягнутий до адміністративної відповідальності, роз'яснення учасникам права та обов'язки, тощо.

Відповідач, згідно наданого відзиву на позов, заперечував проти його задоволення та вважав його безпідставним, з огляду на те, що 14.10.2017 року під час патрулювання Центрального району м. Миколаєва інспектором роти № 4 батальйону № 4 УПП в Миколаївській області ДПП лейтенант поліції Ковальським Є.В. біля буд. № 283 по вул. Силікатній було виявлено порушення прав дорожнього руху, а саме: водій керував мопедом марки «YAMAHA» не зареєстрованим у відповідному органі (без номерного знаку), без мотошолому, чим порушив вимогу 2.3 (г) ПДР України.

Інспектором було прийнято рішення про зупинку транспортного засобу згідно з п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», проте, водієм було проігноровано вимогу інспектора про зупинку транспортного засобу, після чого почалося переслідування водія, який заїхав на територію АГК «Прометей».

Під час спілкування з водієм було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, що було підставою вважати, що ним було вчинено правопорушення передбаченого ст. 130 КУпАП. Відповідно до ст. 266 КУпАП, огляд на стан алкогольного сп'яніння проводиться з використанням спеціальних технічних засобів та за участю двох свідків, проте, інспектором на місці вчинення правопорушення не було виявлено осіб, які б могли бути залученні в якості свідків під час проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим, інспектор патрульної поліції був змушений направитися в межах адміністративно-територіальної одиниці, для пошуку свідків з метою дотримання вимог чинного законодавства. Інспектором патрульної поліції було дотримано вимоги ст. 278, 279, 280 КУпАП.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.07.2018 р., ухваленим в порядку спрощеного позовного провадження, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БР № 022179 відносно ОСОБА_2. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення інспектором управління Патрульної поліції у м. Миколаєві 4 роти 4 батальйону лейтенанта поліції Ковальським Євгеном Вадимовичем подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення від 03.07.2018 р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Апелянт вказує на те, що ним було надано належні та допустимі докази вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, - диск з відеозаписом з відеорегістратора. При цьому оскаржувану постанову серії БР №022179 від 14.10.2017 р. у справі про адміністративне правопорушення було винесено правомірно, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.07.2018 р. підлягає скасуванню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п.п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язанні знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливим. Будь-який учасник дорожнього руху по винен знати і виконувати Правила дорожнього руху. Незнання Правил дорожнього руху не звільняє від відповідальності за їх порушення.

Відповідно до п.п. 2.3 г ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху, водій зобов'язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Відповідно до п.п. 2.1 а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Відповідно до ст. 222 КпАП України, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема про порушення правил дорожнього руху, в тому числі заст.126 КУпАП.

Згідно ст. 251 КпАП України доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність…, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Судом встановлено, що 14 жовтня 2017 року інспектором роти № 4 батальйону № 4 УПП в Миколаївській області ДПП лейтенантом поліції Ковальським Є.В. винесено постанову серії БР № 022179 за вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2 передбаченого відповідно до ст. 36 КпАП України у зв'язку з вчиненням адміністративного правопорушення відповідно до ч. 5 ст. 121 КпАП України та ч. 1 ст. 126 КпАП України, при розгляді справи інспектором було накладено стягнення в межах санкцій, встановленої за більш серйозні правопорушення з числа вчинених, в якій зазначено, що в м. Миколаїв, Центральний район по вул. Силікатній 283 водій керував транспортним засобом без мотошолому, чим порушив вимоги 2.3 (г) ПДР України, не мав при собі посвідчення водія та права керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1.5 ПДР України.

Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст.121 та ч. 1 ст.126 КпАП України та, шляхом застосування положень ст. 36 КпАП України, було накладено адміністративне стягнення у сумі 425 грн.

Доводи позивача про те, що відповідачем було розглянуто адміністративну справу всупереч вимог чинного законодавства, відразу на місці зупинки автомобіля, чим порушив положення ст. 258 КУпАП не можуть бути прийняті судом до уваги через наступне.

Так, відповідно до положень ст. 283 КпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно дост.276КУпАП- справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Пунктом 2.3 рішення Конституційного суду України від 26 травня 2015 року №5-рп\2015 встановлено, що у частинах першій, другій статті 258 КпАП України визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.

Відповідно до положень КпАП України до вказаного переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.

Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають.

Частина третя ст. 258 КпАП України передбачає, що працівник патрульної поліції може винести постанову на місці вчинення правопорушення. Проте, постанова не може бути винесена без розгляду адміністративної справи. Постанова щодо притягнення особи до відповідальності виноситься за результатами розгляду справи.

Частина третя ст. 258 КпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції повинен дотримуватись вимог ст. 283 КУпАП, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.

При цьому зміни до ст. 258 КУпАП, якими надано можливість працівникам Національної поліції не складати протоколи про адміністративні правопорушення, та Інструкція № 1395, якою врегульовано порядок оформлення адміністративних правопорушень саме у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, набрали чинності пізніше, ніж було прийняте вищевказане рішення Конституційного Суду України і вказаним нормативним актам не надавалось тлумачення Конституційним Судом України.

Отже, приписи постанови Конституційного Суду України по справі № 1-11/2015 від 26.05.2015 року повинні застосовуватись з урахуванням законодавчих змін, що відбулися у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, внесених Законом України від 14.07.2015 року № 596-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху» та вищевказаною Інструкцією.

З огляду на викладене, вбачається, що розгляд справи на місці зупинки транспортного засобу не є порушенням процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, яке утворює самостійну підставу для скасування постанови, винесеної за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Інспектором патрульної поліції при винесенні постанови про адміністративне правопорушення, яке вчинено позивачем за місцем вчинення правопорушення, тобто в межах адміністративно-територіальної одиницею, а саме: м. Миколаїв, оскільки розгляд супроводжувався складанням адміністративних матеріалів за ст. 130 КУпАП. Тому у зв'язку із дотриманням вимог чинного законодавства, щодо оформлення адміністративних матеріалів за ст.130 КУпАП, не мав можливості розглянути справу про адміністративне правопорушення відповідно за місцем його вчинення.

Відповідно до Рішення КСУ чинним законодавством не заборонено та не являється порушенням розгляд справи про адміністративне правопорушення в межах адміністративно-територіальної одиниці вчинення правопорушення, на яку поширюється юрисдикції відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, доводи позивача про те, що відповідачем було розглянуто адміністративну справу всупереч вимог чинного законодавства, відразу на місті зупинки автомобіля, чи порушив положення ст. 258 КпАП України є помилковими та безпідставними.

Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається зі змісту наданого представником відповідача відеозапису, фіксування факту вчинення адміністративного правопорушення саме позивачем відсутнє, оскільки на відеозаписом зафіксовано лише події, які передували складанню протоколу, відображено лише момент переслідування транспортного засобу під керуванням невідомої особи, яку неможливо ідентифікувати. Наступними фрагментами відеозапису зафіксовано вже ті події, які відбувались після затримання ОСОБА_2, а саме пошук працівниками поліції мопеду.

Таким чином, відсутня фіксація подій, які передували затриманню ОСОБА_2, обставини керування ним транспортним засобом (мопедом), події щодо проходження ОСОБА_2 тестування на приладі «Драгер», події щодо залучення свідків тощо.

Враховуючи викладені обставини, а також факт заперечення позивачем зазначених події, колегія суддів вважає, що наданий відповідачем відеозапис не є належним доказом вини ОСОБА_2 у вчиненні вказаних адміністративним правопорушень.

Крім того, колегія суддів враховує, що за результатами розгляду протоколу про вчинення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, Центральним районним судом м. Миколаєва прийнято постанову від 27.11.2017 року.

Наведеною постановою встановлено, що 14.10.2017 року на підтвердження обставин вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України інспектором поліції було додано тест №1478 на приладі «Драгер» із показником 1,27%, а також акт огляду ОСОБА_2 на з'ясування стану алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів.

Проте, судом було встановлено, що вказаними документами підтверджено лише перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння, проти чого не заперечував і сам ОСОБА_2 При цьому, жодним з наведених матеріалів справи не доведено сам факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом (мопедом) у такому стані.

Разом з тим зазначено, що письмові пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 викликають сумнів у своїй достовірності, оскільки написані одним почерком та вбачається, що вони здійснені працівником поліції, який відбирав пояснення. За своєю суттю пояснення свідків є ідентичними, що неможливо при вільному висловлюванні думок різними особами. Також не було зазначено час залучення свідків при огляді ОСОБА_2, особа свідка ОСОБА_5 взагалі не посвідчена.

Стосовно посилань апелянта на той факт, що у інспектора не було можливості одразу ввімкнути нагрудну відеокамеру, оскільки довелось переслідувати порушника у пішому порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Так, положеннями п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» одним із превентивних заходів є застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100 затверджено «Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них».

Вказаною Інструкцією передбачено, що використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції). Нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді, при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації.

При цьому зазначається, що після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно (п. 3.5 Розділу ІІІ Інструкції).

За таких обставин колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що у інспектора не було можливості одразу ввімкнути нагрудну відеокамеру, оскільки довелось переслідувати порушника у пішому порядку.

Таким чином доказів, які б свідчили про вчинення позивачем правопорушення, представником відповідача не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, а постанову у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача необхідно скасувати.

Відповідно до вимог п.4, п.6 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; якщо буде встановлено відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи недоведення відповідачем події адміністративного правопорушення та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, судом першої інстанції було зроблено вірний висновок, що вимоги в частині закриття провадження у справі про притягнення позивача до відповідальності також підлягають задоволенню.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач (апелянт), який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу інспектора управління Патрульної поліції у м. Миколаєві 4 роти 4 батальйону лейтенанта поліції Ковальського Євгена Вадимовича залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Джабурія О.В.Судді Вербицька Н. В. Турецька І.О.