Постанова № 75630489, 30.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/5569/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Довгополова О.М., Улицького В.З.,

за участі секретаря судового засідання Дідик Н.С.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 року (головуючий суддя Рейті С.І.) про відмову у відкритті провадження ухвалена в м. Ужгород у справі №807/530/18 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Ю.Л., про визнання протиправним та скасування рішення сесії Закарпатської обласної ради та поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11.06.2018 року звернулася в суд з позовом до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Ю.Л. в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення сесії Закарпатської обласної ради від 22.01.2018 року № 1091 «Про звільнення директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», визнати протиправним та скасувати наказ начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Ю.Л. «Про звільнення ОСОБА_1.» № 12-к від 08.05.2018 року, Закарпатській обласній раді поновити ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» з одночасним переведенням на посаду начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, стягнути з Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 09.05.2018 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права, а саме судом першої інстанції не в повній мірі досліджено та з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів).

Відповідачами не подано до суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області щодо визнання незаконним та скасування рішення сесії Закарпатської обласної від 22.02.2018 № 1091 та наказу № 12-к від 08.05.2018 року та поновлення на роботі, а також виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.06.2018 року справа №308/5864/18 відмовлено у відкритті провадження.

Ухвалою судді апеляційного суду Закарпатської області від 16.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.06.2018 року.

ОСОБА_1 звернулася в Закарпатський окружний адміністративний суд з позовом до Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Ю.Л. в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення сесії Закарпатської обласної ради від 22.01.2018 року № 1091 «Про звільнення директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради», визнати протиправним та скасувати наказ начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Малик Ю.Л. «Про звільнення ОСОБА_1.» № 12-к від 08.05.2018 року, Закарпатській обласній раді поновити ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» з одночасним переведенням на посаду начальника Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, стягнути з Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 09.05.2018 року.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності саме рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм убачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Державна служба характеризується тим, що: а) здійснюється на державних посадах у державних органах або їх апаратах; б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави; в) регламентується Законом України «Про державну службу» та іншими спеціальними законами; г) характеризується особливістю вступу на державну службу, її проходженням, припиненням службових відносин; ґ) пов'язана з присвоєнням рангів, чинів, спеціальних і військових звань; д) характеризується безпартійністю або політичною нейтральністю державних службовців; е) оплачується за рахунок державного бюджету.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та ін.

Абзацом 3 частини 2 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

В той час, відповідно до положень частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, зокрема, з копії трудової книжки позивача, 13.05.2009 року ОСОБА_1 призначена на посаду директора Обласного комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель».

Рішенням сесії Закарпатської обласної ради від 12.08.2011 року Обласне комунальне підприємство «Будинкоуправління адмінбудівель» перейменоване в Комунальне підприємство «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» та рішенням сесії від 30.11.2017 року Комунальне підприємство «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» реорганізовано в Комунальну установу «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради.

З наявного в матеріалах позову Статуту Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради» (на посаду директора якого просить поновити позивач) вбачається, що дане підприємство є уповноваженим органом Закарпатської обласної ради по управлінню майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, яке закріплене рішенням ради на праві господарського відання за цим підприємством. У статті 6 Статуту зазначено, що управління підприємством здійснює директор, який призначається та звільняється з посади рішенням Закарпатської обласної ради за поданням голови Закарпатської обласної ради. У разі затвердження кандидатури, голова Закарпатської обласної ради від імені Власника укладає з директором контракт строком до 5 років, в якому визначаються права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади.

Будь-які відомості про те, що посада директора підприємства належить до посад державних службовців у Статуті відсутні. Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1, у ній відсутній запис про складення нею присяги державного службовця та присвоєння рангу державного службовця при прийнятті на посаду директора Комунального підприємства «Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради».

Апеляційний суд вважає, що відносини, що склалися між позивачем та відповідачами, не є публічно-правовими, оскільки спір між ОСОБА_1 із Закарпатською обласною радою виник з приводу перевірки правильності оскарженого наказу, прийнятого суб'єктом владних повноважень не при здійсненні владних управлінських функцій, а для врегулювання трудових відносин між працівником та підприємством.

Спір між сторонами виник із трудових відносин, за своєю правовою природою не пов'язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тобто не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?а;…&?ц; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &? ;…&?р;». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Вказана правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 19.02.2018 року справа №807/1446/15 (№ К/9901/6639/18), від 31.01.2018 року справа №802/3530/14-а (К/9901/1489/18).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із вимогами частини 2 статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви.

Згідно з частини 6 статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Суд правомірно роз'яснив позивачу, що дану справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи або неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що з огляду на характер спірних правовідносин, які не належать до сфери публічно-правових відносин, оскільки регулюються нормами цивільного законодавства, заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішення спору не належить до компетенції адміністративних судів, яка встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. 241, 243, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 року у справі № 807/530/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді О.М. Довгополов

В.З. Улицький

Повний текст постанови складено 31.07.2018 року